Лисянщина має свого четвертого Героя України
Президент України Володимир Зеленський нещодавно присвоїв звання Героя України з врученням ордена “Золота Зірка” капітану Олексію Михайлову з позивним “Ботанік». Це вже четвертий Герой України на Лисянщині.
Боєць 3 гірсько-штурмового батальйону 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади провів на “нулі” майже цілий рік – 343 дні. Олексій зайшов на позиції 1 квітня 2025 року, а вийшов – 8 березня 2026-го. Це справді вражаюча історія і тому, що це один із найтриваліших бойових виходів у ЗСУ, і тому, що хоч 37-річний військовий родом з міста на Луганщині, яке перебуває під окупацією з 2014 року, але його другою малою батьківщиною стала Лисянка, яка по праву вважає його своїм, і пишається вже четвертим за ліком Героєм України.
«Олексій – цілком цивільна людина. Ще до початку російської агресії він вступив до Харківського національного університету імені Каразіна на біологічний факультет, де навчалася і я. Там пройшов військову кафедру й отримав офіцерське звання. В університеті ми і познайомилися, а згодом, у 2013 році, одружилися. Наступного року переїхали на мою батьківщину- в Лисянку, де Олексій став працювати спочатку у «Водоканалі», а потім в Центрі зайнятості . Ще через два роки у нас народилася донька Оля, а у кінці 2020 року йому вручили повістку на 18-місячну службу в ЗСУ як офіцеру запасу. Думалося, що півтора року швидко минуть, відслужить чоловік в якійсь бригаді, і повернеться додому. По розподілу він потрапив у 128 окрему гірничо-штурмову бригаду, де став командиром взводу вогнеметників. Через пів року служби Олексія переконали підписати річний контракт, щоб він зміг поїхати на бойову ротацію й отримати УБД. Контракт мав закінчитися в червні 2022-го, а в лютому почалася повномасштабна війна. З того часу ми з Олексієм постійно , в цілодобовому режимі перебуваємо на телефонному зв’язку, дізнаємося від нього скупі новини, і постійно чекаємо його приїзду додому. Ці дні перетворюються для мене, доньки і батьків Олексія у справжнє свято», – поділилася дружина Героя Олена.
З огляду на освіту й інтелігентний вигляд (зокрема, окуляри), за Олексієм Михайловим міцно закріпився позивний «Ботанік». Він, як командир, хоч і не працював безпосередньо з вогнеметом, але на бойових позиціях був дуже часто. Спершу його призначили заступником командира роти, а потім зайняв його місце. У роті Олексія немає жодного кадрового військового, який навчався в спеціалізованих військових навчальних закладах. Усі колишні цивільні, дехто підписав контракт, уже бувши в ЗСУ, як і сам «Ботанік». Однак ця “цивільно-штурмова” рота на Оріхівському напрямку майже рік відбивала всі російські штурми, не дала просунутися ворогу ні на метр, зберегла всі позиції, хоча часом тут було дуже гаряче. На лінії зіткнення бували періоди затишшя і бойової активності. Це залежало, насамперед, від погоди: чим гірша погода для наших дронів -тим більше ворожих штурмів. А ще – від дат. Є в росіян певні сакральні дати, з нагоди яких вони хочуть прославитися, наприклад, «дєнь побєди» чи «дєнь армії», коли вони особливо активні. Тоді росіяни періодично намагалися прорвати напрямок, штурмували позиції на БМП, мотоциклах, квадроциклах чи пішки.
Кілька разів виникали критичні ситуації, коли ворожа піхота застрибувала траншеї до українських воїнів. Але її щоразу знищували. Дуже допомагали колючий дріт й плутанка перед переднім краєм, вона затримувала штурмовиків і давала час нашим дронщикам і кулеметникам. Командир старався полегшити перебування бійців на бойових, наскільки це можливо. Слідкував, щоб кожен щодня мав можливість зв’язатися з рідними – це дуже допомагає триматися. Він сам щодня намагався спілкуватися з донькою.
«Своє головне призначення як командира бачу в тому, щоб мінімізувати втрати особового складу, в ідеалі – щоб їх зовсім не було. Але на війні і в піхоті це, на жаль, неможливо. Якщо ж говорити про особисту мотивацію, то я не хочу, щоб мої рідні, моя донька не бачили те, що бачу я – вибухи, прильоти КАБів, зруйновані села, смерті. Це заради чого я тут… «, – зізнався Олексій в одному з із своїх інтерв’ю після виходу з «нуля».
Нещодавно Олексій Михайлов отримав відпустку додому, у Лисянку – “цілих” 15 днів (плюс дорога). Вдома він привітав доньку з 10-річчям, подарував велосипед і навчив на ньому кататися. А далі знову повернувся у свій підрозділ. Війна триває…
Іван СМОЛІЙ