Магніт із викраденим фото за 25 гривень, а позов на 65 тисяч: Верховний Суд пояснив, скільки коштує порушення авторського права
Питання визначення розміру компенсації за порушення авторського права стало предметом розгляду Верховного Суду у справі № 344/1415/22. У постанові від 30 вересня 2026 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у спорі щодо використання авторського графічного зображення на сувенірних магнітах.
Спір стосувався не самого факту порушення авторського права, а насамперед розміру компенсації, яку має отримати автор. Верховний Суд визначив, які правила підлягають застосуванню для розрахунку такої компенсації та які обставини суд повинен враховувати при її визначенні.
Обставини справи
У січні 2022 року автор звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Туристичне агентство «Оле-Тур» про захист авторського права.
Він просив стягнути компенсацію за порушення майнових авторських прав у розмірі 10 мінімальних заробітних плат — 65 000 грн, зобов’язати підприємство опублікувати на особистому сайті відомості про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення, а також надати інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і канали їх розповсюдження.
Позивач зазначав, що 1 листопада 2014 року опублікував у Facebook власний художній твір — графічне зображення Головної брами палацу Потоцьких в Івано-Франківську. Робота була підписана його псевдонімом у правому нижньому кутку. 11 червня 2016 року він також опублікував графічне зображення реконструкції Головної брами палацу Потоцьких у соціальній мережі Dribbble.
28 травня 2021 року автор зайшов до магазину сувенірів «Оле-Тур», де побачив зображення реконструкції Головної брами палацу Потоцьких на сувенірних магнітах без зазначення його авторства. Один магніт продавався за 25 грн, що підтверджувалося квитанцією.
Після цього позивач звернувся до ПП «ТА «Оле-Тур» із претензією про усунення порушення та виплату компенсації. Підприємство у листі від 8 грудня 2021 року зазначило, що вважає вимоги необґрунтованими, та відмовило у задоволенні претензії.
У жовтні 2022 року до участі у справі як співвідповідача було залучено фізичну особу — підприємця.
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області 8 квітня 2025 року позов задовольнив частково. Суд стягнув із ПП «ТА «Оле-Тур» на користь позивача 6 000 грн компенсації та зобов’язав підприємство опублікувати на сайті відомості про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення. В іншій частині позову суд відмовив.
Місцевий суд установив, що більшість графічних елементів авторського твору відображено на спірному магніті, проданому в місці розташування та реєстрації ПП «ТА «Оле-Тур».
Водночас суд зазначив, що позивач визначав розмір компенсації за нормою Закону України «Про авторське право і суміжні права», яка на час порушення вже не була чинною. Суд дійшов висновку про необхідність стягнення 6 000 грн компенсації з урахуванням змісту та особливостей порушеного права.
Івано-Франківський апеляційний суд 1 липня 2025 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
У касаційній скарзі представник позивача просив скасувати судові рішення в частині розміру компенсації та задовольнити позовні вимоги в цій частині повністю. На думку заявника, суди формально визначили суму компенсації, не обґрунтували її розмір та не врахували обставини, які, як стверджувалося в касаційній скарзі, свідчили про умисність порушення, його тривалість, комерційний характер використання зображення та інші обставини.
Позиція Верховного Суду
ВС вказав, що відповідно до частини третьої статті 426 ЦК України використання об’єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом та іншим законом.
Первинним суб’єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору, тобто діє презумпція авторства.
Водночас Верховний Суд звернув увагу на зміну законодавства щодо способу визначення компенсації.
Суд вказав, що позивач стверджував про виявлення порушення авторського права у травні 2021 року, однак обраховував розмір компенсації відповідно до пункту «г» частини другої статті 52 Закону № 3792-XII у редакції, яка була чинною до 22 липня 2018 року.
У попередній редакції цієї норми передбачалося право суб’єкта авторського права подавати позов про виплату компенсації, а суд мав право визначити її у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
Однак 22 липня 2018 року набрав чинності Закон України від 15 травня 2018 року № 2415-VIII, яким, зокрема, було змінено пункт «г» частини другої статті 52 Закону № 3792-XII.
Суд зазначив, що нова редакція передбачала: «г» виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення — як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
Тому ВС дійшов висновку, що на час виявлення порушень прав позивача норма закону, яка регулювала порядок визначення розміру компенсації за порушення авторського права, не пов’язувала розмір компенсації із розміром мінімальної заробітної плати.
Окремо Верховний Суд роз’яснив підхід до визначення конкретної суми компенсації.
ВС вказав, що при визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов’язаний у встановлених законом межах визначити її розмір, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.
При цьому Суд наголосив на необхідності доказування відповідних обставин.
Суд зазначив, що за загальним правилом для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав.
Водночас для визначення суми компенсації, адекватної порушенню, суд має дослідити: факт порушення майнових прав та яке саме порушення допущено; об’єктивні критерії, що можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, завданої неправомірним кожним окремим використанням об’єкта авторського права і (або) суміжних прав; тривалість та обсяг порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об’єктів); розмір доходу, отриманий унаслідок правопорушення; кількість осіб, право яких порушено; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо.
При цьому, як зазначив Верховний Суд, слід враховувати загальні засади цивільного законодавства, встановлені статтею 3 ЦК України, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
ВС окремо наголосив, що відповідні мотиви визначення розміру компенсації повинні бути наведені в судовому рішенні.
Застосовуючи ці підходи до обставин конкретної справи, Верховний Суд погодився з тим, що позивач не надав доказів на підтвердження розміру паушальної суми у заявленому розмірі, а також доказів, які вказували б на наявність умислу з боку відповідача щодо порушення авторських прав.
Суд зазначив, що з урахуванням змісту та особливостей порушеного права місцевий суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про стягнення компенсації у розмірі 6 000 грн.
Верховний Суд також наголосив на межах перегляду справи касаційним судом.
ВС вказав, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв’язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.
У результаті Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення міського суду та постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині — без змін.
Отже, Верховний Суд підтвердив, що компенсація за порушення авторського права має визначатися відповідно до законодавства, чинного на відповідний момент, а не за правилами попередньої редакції закону про компенсацію у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат.
Для визначення конкретного розміру компенсації суд має оцінити, зокрема, характер, тривалість та обсяг порушення, отриманий від нього дохід, наміри відповідача, можливість відновлення попереднього стану та інші релевантні обставини. При цьому заявлений розмір компенсації має бути підтверджений доказами, а мотиви її визначення — наведені в судовому рішенні.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
