«Майже приїхали до вокзалу – стався приліт». Історія переселенки з Донеччини, яка проживає у Чернівцях

19-річна Варвара Івакіна з селища Клебан-Бик, що на Донеччині, закінчувала випускний клас та готувалася до іспитів для вступу у Харківський національний університет внутрішніх справ. Проте ранок 24 лютого змінив плани дівчини, пише molbuk.ua.



Зараз дівчина навчається у Горлівському інституті іноземних мов на спеціальності "Англійська мова та література. Психологія".

"Я вважаю, що на сьогодні через війну психологія дуже важлива. Багато людей потребують спеціальної допомоги, яку зможуть надати лише кваліфіковані спеціалісти", - зазначає В. Івакіна.

Впродовж тижня після початку війни ранок Варвари розпочинався із дзвінків з запитаннями про самопочуття та чи жива вона.

"У нас в селищі не було таких сильних вибухів, як-от, у Харкові. Там у мене друзі, знайомі, тому ранок розпочався з телефонних дзвінків та питань, чи жива я, чи все в мене добре. Так тривало понад тиждень", - розповідає дівчина.

Виїжджаючи з рідної домівки разом з мамою та сестрою, Варвара ледь не потрапила під приліт у Краматорську весною 2022 року. Всього декілька хвилин завадили цьому статися.

"Ми збирались виїхати восьмого квітня. І саме тоді, коли ми майже доїхали до вокзалу – стався приліт. Всього на п’ять хвилин затримались. Коли під’їхали туди, всюди було багато крові, лежали мертві та поранені люди, була поліція та медики. У той момент думаєш, що на цьому місці могла б бути саме ти. Ми одразу повернули і змінили напрям на Покровськ. Вже звідти їхали на Буковину", - згадує Варвара.


Фото надала Варвара Івакіна

Дівчина зазначає, що їхати та мешкати у Чернівцях – незаплановане рішення. Всі потяги, окрім чернівецького, тоді їхали з пересадками. Варварі та її сім’ї це не підходило, тому й приїхали прямим рейсом на Буковину.

"Найважчим було адаптуватися на новому місці. Перший час ми з рідними жили в різних притулках, школах, дитячих садочках. І важко було зрозуміти, що ти живеш не тільки зі своєю родиною, а й з іншими людьми. Життя змінилося кардинально. З’явилося багато нових знайомих, бо з приїздом у Чернівці почала волонтерити в благодійній організації "Remar S.O.S", що на Соборній площі. Моїм завданням було розносити їжу людям, прибирати тощо. Займалася цим 2-3 місяці. Потім почалося навчання і вільного часу не стало. У мене з’явилися нове хобі: курси з масажу", - розповідає дівчина.

Після війни Варвара зі своєю родиною планує повернутися на Донеччину та працювати психологом, допомагаючи людям, які отримали психологічні травми внаслідок війни.

Авторка - Сніжана Скомороха