Майже три роки рідні чекали на диво: Славутчина попрощалася із Захисником
Сьогодні, 8 жовтня, знову настав день, який назавжди залишиться в пам’яті громади та всієї Славутчини Шепетівського району чорною датою.
Схиливши голови у жалобі, провели у вічність загиблого Захисника України, земляка, хороброго воїна — Матвійчука Олександра Олександровича.
Олександр Олександрович Матвійчук народився 30 грудня 1986 року в селі Красностав колишнього Славутського району. Тут, на рідній землі, минуло його дитинство, тут він зробив свої перші кроки у великий світ.
У 1993 році Олександр пішов до Красноставської загальноосвітньої школи. Після закінчення дев’яти класів продовжив навчання у Славутському обласному ліцеї-інтернаті, який закінчив у 2004 році.
Згодом вступив до Харківського національного медичного університету, а пізніше перевівся до Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, який закінчив у 2012 році.
У 2007–2010 роках працював у Міській клінічній лікарні швидкої та невідкладної допомоги імені професора Мещанінова Харківської міської ради. У 2010–2011 роках — у товаристві «Будмен», у 2011–2012 роках — у ТОВ «Геберіт Керамік Продакшн».
Із 2013 року Олександр Олександрович працював у відділі освіти, культури, молоді та спорту Славутської районної державної адміністрації Хмельницької області.
У 2015–2016 роках він брав участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил, здобувши перший бойовий досвід і вже тоді продемонструвавши готовність захищати Україну.
Повернувшись до мирного життя, Олександр продовжував працювати: у 2018 році — у ТОВ «Аква-Родос», у 2019 році — у приватного підприємця. Він був людиною праці, відповідальною, діяльною, готовою братися за нове й знаходити своє місце там, де був потрібен.
26 травня 2023 року, коли Україна знову його покликала, Олександр без вагань став на захист Батьківщини.
Він служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс», на посаді командира гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти військової частини А3892. Для своїх побратимів він був командиром, якому довіряли, за яким ішли й на якого могли покластися.
10 грудня 2023 року в районі населеного пункту Берестове Бахмутського району Донецької області молодший лейтенант Матвійчук Олександр Олександрович загинув під час виконання бойового завдання.
Майже три роки Олександр вважався зниклим безвісти.
«Довгі місяці його рідні жили надією. Чекали. Молилися. Вірили у диво. Вірили, що одного дня він повернеться додому… На жаль, дива не сталося. Сьогодні ми проводжаємо мужнього Воїна в останню дорогу, який залишив частинку себе в серцях тих, хто його знав та любив», — резюмував Виконавчий комітет Славутської міської ради.
Найбільшим багатством і найдорожчим у житті Олександра була його родина. Саме заради найдорожчих людей він жив, працював, будував плани, мріяв про майбутнє.
Він був люблячим чоловіком для своєї дружини Юлії, турботливим батьком, для якого діти були сенсом життя. У нього залишилися син Матвій і донька Злата.
Маленькому сину Олександра ще не виповнилося й року, коли батько пішов захищати Україну. Він не встиг пізнати тата дорослим, не встиг разом із ним пройти той шлях дитинства, який батьки мріють пройти зі своїми дітьми. Та у житті Матвія назавжди залишиться пам’ять про батька — Захисника України, людину честі й мужності.
Для доньки Злати Олександр назавжди залишиться татом — рідною людиною, прикладом сили, доброти, відповідальності та любові.
«Наш Герой був турботливим сином для своєї мами Людмили Дмитрівни, надійним братом, опорою для своїх рідних. І сьогодні біль його родини — особливо важкий. Олександра згадують як людину просту, щиру, доброзичливу й світлу. Таким його пам’ятають односельці — завжди усміхненим, привітним, чуйним, ввічливим і розумним. Пам’ятають його добрий погляд і широку усмішку, готовність допомогти, щире ставлення до людей. Про нього говорять як про людину, від якої ніхто не чекав нічого поганого, бо в ньому було стільки добра. Він заслуговував на довге життя, на те, щоб бачити, як ростуть його діти, бути поруч із родиною, радіти їхнім успіхам і просто жити. Але війна забрала в нього найдорожче — життя. Для побратимів він назавжди залишиться мужнім воїном і командиром, якому довіряли. Для друзів і земляків — людиною, яка завжди могла прийти на допомогу», — зазначили під час прощання.
Під час прощання слова співчуття рідним від гірського-штурмового батальйону висловив побратим Олександра «Матвій»:
«Олександр був взірцем для всіх нас. Це надзвичайно добра людина, яка якісно та відповідально виконувала свої військові обов’язки. Він покинув нас, захищаючи тих, кого любив — рідних, близьких та свою Батьківщину. Щиро співчуваємо та розділяємо ваш біль».
Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють найглибші й найщиріші співчуття дружині, дітям, матері, брату, усім рідним, близьким, друзям і побратимам полеглого Воїна.
Вічна пам’ять Герою!
Слава Україні! Героям Слава!
