У Полтаві організували виставку «Ми не народжені для війни», присвячену безвісти зниклим воїнам 82-ї окремої десантно-штурмової бригади.
У цій фотозбірці – понад дві сотні імен, понад дві сотні облич: усміхнених, сумних, задумливих, рішучих… Це не просто портрети військовослужбовців – це колаж воєнних реалій і мирного, щасливого життя українців до 2022 року. Будівельники, викладачі, інженери, вони без вагань залишили свої цивільні справи й пішли захищати рідний дім…
Серед учасників об’єднання родин зниклих безвісти, загиблих та полонених військовослужбовців вищезгаданої бригади «Завжди перші 82 ОДШБр», які реалізують цю ініціативу та везуть фотовиставку містами України й зарубіжжя, – Світлана Казьмірук. Її власна історія – це відображення долі багатьох українських матерів. Жінка волонтерить і їздить на передову з вересня 2014 року. А в березні 2022-го її чоловік та двоє синів без вагань стали до лав захисників.
Старший син Вадим (позивний «Карбон») у цивільному житті був мостовиком, будував дороги, зокрема в Полтавській області. Мав бронь, але рішуче відмовився від неї – для чоловіка вибір був очевидним: «А хто, як не я?».
Вадим став штурмовиком. Визволяв Харківщину й щедро ділився з рідними радістю, що від окупантів звільнена частина української землі. Відмовився від посади командира взводу, прийнявши на себе командування відділенням, бо відчував свою відповідальність за кожного солдата. Дбав про своїй бійців і по-братськи ділився з ними всім, чим мав, усім, що надсилали рідні.
Наприкінці серпня 2023 року під час важких боїв Вадим перестав виходити на зв’язок, його статус визначили як «зниклий безвісти»…
«Коли останній раз ми з ним спілкувалися, це було 28 серпня, я була в Польщі тоді, і ми ще по телефону говорили вечером. Ми говорили, як я маю Mavic йому доставити туди. І він каже: «Мам, я зараз вночі виходжу на завдання, а коли повернуся, тоді ми зв’яжемся і… Ну, вже чи ти, може, будеш їхати, чи, може, хтось буде швидше їхати, чи якось Новою поштою…». 29-го я писала, вже не доставлено було. 30-го не було. Якось так тривожно було. Не мала ніякої інформації. А 1-го числа прийшла невістка, каже: «Позвонив побратим, сказав, що Вадим – безвісті». Вони пішли в наступ. Потім через якийсь час я зв’язалася з побратимом, який був у тому виході. І він каже: «Коли я відходив, бо був поранений, я чув по рації, що «Карбон» говорив: «Я – «Карбон». Узяв двох «карандашів». Іду тримати посадку, бо звідти підуть кацапи». Він знав, куди він іде…», – поділилася спогадами Світлана Казьмірук.
Її син тривалий час вважався зниклим безвісти, тож жінка не з чуток знає, що таке очікування, пошук і надія…
На сьогодні загибель Вадима підтверджена, проте Світлана продовжує свій маршрут пам’яті заради кожного, кого досі чекають удома. Він розпочався 2023 року й уже охопив не тільки Україну, а й Польщу, Італію. Полтава стала однією з точок всеукраїнського туру: до цього виставка була в Чернігові, а далі її чекають у Києві, Дніпрі, Кропивницькому.
Организатори переконані: ці обличчя не повинні стати просто статистикою, адже за кожним фото – незламний дух, любов до життя і ціна нашої свободи.
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
