Він знайде вічний спокій на Сабарівському кладовищі
Увага! Не у селі Канава, як анонсували раніше! Про зміни повідомив один із організаторів прощальної церемонії Юрій Мельник. Як він зазначив – не буде прощання і у Тиврові, як анонсували раніше!
Вінниця прощається не просто з Народним артистом України. Вона прощається зі своїм Народним кумом. З людиною, яка десятиліттями дарувала людям усмішки, пісні, тепло і віру в те, що українська душа живе доти, доки звучить українська пісня.
Від самого ранку до «Реквієм Холу» нескінченним потоком йтимуть люди. Рідні, друзі, колеги, представники влади, артисти, військові, земляки та сотні шанувальників прийдуть віддати останню шану людині, яку знала й любила вся Україна. Після заупокійної служби траурна процесія зупиниться біля будинку у Вінниці, де жив Микола Янченко, щоб із ним могли попрощатися сусіди. Згодом жалобний кортеж не вирушить до рідного Тиврова, де на центральній площі відбудеться мітинг-реквієм. Через спеку прощання там скасували. Останньою зупинкою стане квартал Почесних поховань Сабарівського кладовища у Вінниці. Саме там, під оплески й зі сльозами на очах, Народного артиста України проведуть в останню путь.
Та насправді сумує не лише Вінниччина. У скорботі — вся Україна. І далеко за її межами мільйони людей згадують Миколу Янченка, чиї пісні давно стали частиною сімейних свят, весіль, застіль і найдорожчих спогадів.
Його життя було схожим на справжню українську історію. Народився Микола Янченко 14 грудня 1959 року в селі Канава на Вінниччині в простій селянській родині. Дитинство було непростим — частину його він провів у школі-інтернаті. Але саме там загартувався його характер, працьовитість і любов до людей. Після навчання у школах Канави, Колюхова та Сутисок він закінчив Тульчинське культурно-освітнє училище, здобувши фах режисера драматичного колективу.
Понад двадцять років Микола Янченко працював художнім керівником будинку культури в селі Моївка. Саме там народжувалася його творчість, яка згодом стала відомою далеко за межами Поділля. У 1993 році він видав свою першу збірку «Моївське весілля», а за роки творчої діяльності написав понад сто пісень. Серед них — справжні народні хіти: «Наливай, кума», «Дай Бог», «Перелаз», «Лише у нас на Україні», «Яблуня Пепінка» та багато інших.
Він був не лише співаком і композитором. Був депутатом Вінницької обласної ради, багато років працював у комісії з питань культури, духовної та історичної спадщини, а з 2008 року став засновником етнофестивалю «Мамина піч» у рідному селі Канава, який щороку об’єднував тисячі українців.
За вагомий внесок у розвиток української культури у 2007 році Миколі Янченку присвоїли звання Заслуженого артиста України, а у 2016 році він став Народним артистом України.
До останніх днів він залишався вірним Україні. Лише нещодавно повернувся із благодійного концертного туру на підтримку Збройних сил України, де виступав разом з Іриною Федишин та гуртом «Лісапетний батальйон». Саме після цього сталася страшна трагедія — 1 липня артист загинув унаслідок смертельного ураження електричним струмом у своєму будинку в Стрижавці.
І як боляче усвідомлювати, що людина, яка несла стільки світла іншим, пішла так раптово…
Та смерть не здатна забрати головного. Бо є люди, яких не вимірюють нагородами чи посадами. Їх вимірюють народною любов’ю.
Для мільйонів українців Микола Янченко був не лише Народним артистом.
Він був Народним кумом.
Саме так його називали люди. Саме таким він залишиться у пам’яті — щирим, усміхненим, простим, без жодної зверхності, своїм серед своїх.
– Ми були музичною двієчкою – поділилась його племінниця Настя Вергелес.
Він з 9-ти років підтримав мене і ми виступали разом.
Це неймовірно важка втрата для нашої родини.
Його голос ще довго звучатиме з колонок, його пісні співатимуть за родинними столами, а його жарти згадуватимуть із теплою усмішкою крізь сльози.
Світла пам’ять, Миколо Васильовичу…
Україна втратила Народного артиста.
А народ — свого Народного кума.
В 66 років за трагічних обставин зупинився його годинник земного життя.
Тетяна Квасюк