Міноборони відмовило вдові загиблого військового у виплаті 15 млн грн через громадянство Білорусі — що сказав суд
Вдова українського військового, який загинув, захищаючи Україну, не змогла отримати одноразову грошову допомогу через своє громадянство Білорусі. Міноборони відмовило їй, пославшись на урядову постанову. Однак суди звернули увагу на інше: закон прямо відносить вдову загиблого військовослужбовця до осіб, які мають право на таку допомогу, і не встановлює для неї обмежень за громадянством.
Справа дійшла до апеляції після того, як суд першої інстанції скасував відмову Міністерства оборони та зобов’язав повторно розглянути заяву жінки. П’ятий апеляційний адміністративний суд погодився з таким рішенням і залишив апеляційну скаргу Міноборони без задоволення.
При цьому суд не зобов’язав одразу виплатити вдові 15 млн грн. Її заяву має повторно розглянути відповідна Комісія Міноборони з урахуванням висновків суду та прав інших осіб, які також можуть претендувати на частину одноразової допомоги.
Чоловік позивачки загинув під час захисту України
Як встановили суди, позивачка є громадянкою Республіки Білорусь, однак з 2018 року постійно проживає в Україні.
У 2018 році її зареєстрували у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків, а у червні 2020 року вона отримала посвідку на постійне проживання. З серпня того ж року її місце проживання зареєстроване в Україні.
Ще у лютому 2016 року жінка уклала шлюб із майбутнім військовослужбовцем.
У листопаді 2024 року вона отримала сповіщення про те, що її чоловік — старший солдат, призваний на військову службу під час мобілізації, — загинув у районі Озарянівки Бахмутського району Донецької області під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для оборони України та її захисту від збройної агресії РФ.
Військово-лікарська комісія встановила, що травма, яка призвела до його смерті, пов’язана із захистом Батьківщини.
Чому Міноборони відмовило у допомозі
У лютому 2025 року вдова звернулася до Комісії Міністерства оборони з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
Вона просила призначити їй одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів №168 від 28 лютого 2022 року.
Однак 4 квітня 2025 року Комісія відмовила жінці.
Причиною стало те, що вона є громадянкою Республіки Білорусь.
Обґрунтовуючи свою позицію вже в апеляційному суді, Міністерство оборони зазначало, що після набрання чинності змінами до постанови №168 громадяни Російської Федерації та Республіки Білорусь не належать до числа отримувачів передбаченої нею одноразової допомоги, незалежно від наявності посвідки на постійне проживання в Україні.
На думку Міноборони, його Комісія діяла в межах повноважень і відповідно до чинного нормативного регулювання.
Вдова пішла до суду
Жінка з відмовою не погодилася і звернулася до Одеського окружного адміністративного суду.
Вона просила визнати рішення Комісії протиправним і скасувати його, а також зобов’язати Міністерство оборони призначити та виплатити їй одноразову грошову допомогу як вдові загиблого військовослужбовця.
12 січня 2026 року суд першої інстанції частково задовольнив позов.
Рішення Комісії Міноборони про відмову у призначенні допомоги було визнано протиправним та скасовано.
Водночас суд не став безпосередньо зобов’язувати Міністерство оборони виплатити позивачці кошти.
Натомість Комісію зобов’язали повторно розглянути заяву вдови з урахуванням висновків суду, а також часток інших осіб, які відповідно до закону можуть мати право на отримання одноразової допомоги.
Міністерство оборони оскаржило це рішення.
Закон прямо називає вдову серед отримувачів допомоги
П’ятий апеляційний адміністративний суд підтримав позицію першої інстанції.
Одним із ключових питань у справі стало співвідношення положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів №168.
Закон визначає одноразову грошову допомогу в разі загибелі військовослужбовця як гарантовану державою виплату особам, які мають право на її отримання.
До таких осіб стаття 16-1 Закону прямо відносить, зокрема, вдову або вдівця загиблого військовослужбовця.
Апеляційний суд наголосив, що сам Закон не містить обмежень щодо громадянства вдови чи вдівця.
Тому право вдови на отримання одноразової допомоги безпосередньо передбачено законом, який має вищу юридичну силу порівняно з підзаконними нормативно-правовими актами.
Підзаконний акт не може звужувати право, передбачене законом
Колегія суддів нагадала, що відповідно до Конституції органи державної влади повинні діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
Крім того, Кодекс адміністративного судочинства передбачає: якщо правовий акт не відповідає Конституції, закону або міжнародному договору, суд застосовує акт, який має вищу юридичну силу.
Звідси апеляційний суд зробив принциповий висновок: положення підзаконного нормативно-правового акта не можуть звужувати обсяг прав, гарантованих законом, а тим більше виключати з кола отримувачів допомоги особу, якій таке право прямо надане законом.
Оскільки Закон прямо відносить вдову загиблого військовослужбовця до осіб, які мають право на одноразову допомогу, відмова лише через її громадянство, за висновком суду, суперечить закону та принципу верховенства права.
Суд врахував і фактичний зв’язок жінки з Україною
Апеляційний суд окремо звернув увагу на обставини життя позивачки.
Жінка з 2018 року постійно проживає в Україні, має посвідку на постійне проживання, зареєстроване місце проживання та перебуває на податковому обліку.
Як було встановлено судом першої інстанції, з 2019 року вона не залишала територію України.
Також у матеріалах справи не було доказів того, що позивачка підтримує будь-які зв’язки з державою свого громадянства, проживає на її території, здійснює діяльність на шкоду національній безпеці України або вчиняла дії на підтримку держави-агресора чи її союзників.
Натомість її чоловік був громадянином України та загинув, захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави, а сама жінка законно проживає в Україні та є членом сім’ї загиблого захисника.
Автоматична відмова лише через громадянство — непропорційна
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що автоматичне застосування обмеження, передбаченого постановою Кабміну №168, без урахування конкретних обставин справи не відповідає вимогам розумності, пропорційності та справедливого балансу між публічними інтересами та правами людини.
Суд також врахував положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на повагу до приватного і сімейного життя.
Колегія суддів звернула увагу і на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої соціальні виплати, щодо яких особа має законне обґрунтоване очікування, можуть становити майновий інтерес, що підлягає захисту.
У цій же справі відмова у призначенні допомоги, як зазначив суд, була заснована виключно на формальній ознаці громадянства без оцінки фактичного зв’язку позивачки з Україною, її сімейних відносин із загиблим військовослужбовцем та реальних обставин проживання.
Такий підхід суд визнав непропорційним.
Чи присудив суд вдові 15 млн грн
Постанова Кабінету Міністрів №168 передбачає, що у разі загибелі військовослужбовця під час захисту Батьківщини одноразова грошова допомога становить 15 млн грн.
Однак це загальна сума допомоги, яка розподіляється рівними частками між усіма особами, які мають право на її отримання.
Тому суд не визначав, яку саме суму повинна отримати позивачка, і не зобов’язував Міноборони негайно перерахувати їй 15 млн грн.
Скасована саме відмова у призначенні допомоги, а заяву вдови належить розглянути повторно з урахуванням правової позиції суду та кола інших можливих отримувачів.
Суд не вирішив питання замість Міноборони
Апеляційний суд також визнав правильним спосіб захисту, який обрала перша інстанція.
Суд скасував протиправне рішення Комісії, але не підмінив собою уповноважений державний орган.
Комісію Міноборони зобов’язали повторно розглянути заяву та ухвалити рішення з урахуванням правової оцінки, яку дав суд.
Колегія зазначила, що такий підхід відповідає практиці Верховного Суду: суд має усунути допущене органом влади порушення, але не повинен здійснювати замість нього дискреційні повноваження.
Що вирішила апеляція
П’ятий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, належно оцінив докази та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.
Тому апеляційну скаргу Міністерства оборони залишили без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду— без змін.
Таким чином, чинним залишилося рішення, яким:
- відмову Комісії Міноборони у призначенні вдові одноразової грошової допомоги скасовано;
- Комісію зобов’язано повторно розглянути її заяву;
- під час нового розгляду мають бути враховані правові висновки суду та частки інших осіб, які можуть мати право на допомогу;
- безпосереднього рішення про виплату позивачці конкретної суми суд не ухвалював.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
