Мобілізація поставила на паузу справу про 208 тисяч грн збитків за ДТП: чому Верховний Суд дозволив не продовжувати розгляд
Верховний Суд розглянув питання застосування обов’язкового зупинення провадження у цивільній справі, коли відповідач проходить військову службу за призовом під час мобілізації. У постанові від 9 жовтня 2026 року у справі № 202/8755/24 Друга судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду підтвердила, що відповідний процесуальний обов’язок суду не залежить від того, чи залучена військова частина до безпосередніх бойових дій.
Це питання має практичне значення для розгляду цивільних справ під час воєнного стану, адже процесуальні гарантії військовослужбовців необхідно застосовувати з урахуванням як їхнього права на судовий захист, так і права інших учасників справи на розгляд упродовж розумного строку.
Обставини справи
У липні 2024 року товариство звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення 208 300,10 грн матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Потім, 13 лютого 2026 року Індустріальний районний суд міста Дніпра задовольнив позов і стягнув із відповідача на користь товариства зазначену суму.
Відповідач оскаржив це рішення в апеляційному порядку. Дніпровський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження 1 квітня 2026 року, а наступного дня призначив справу до розгляду на 15 липня 2026 року.
Пізніше, 3 липня 2026 року представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження. Він зазначив, що відповідач проходить військову службу за призовом під час мобілізації, та просив зупинити розгляд справи до припинення його перебування у складі Збройних Сил України.
На підтвердження цього до клопотання додали довідку за формою 5 від 23 червня 2026 року, відповідно до якої відповідач проходив військову службу у військовій частині.
Дніпровський апеляційний суд 15 липня 2026 року задовольнив клопотання та зупинив провадження до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан. Суд також зобов’язав відповідача повідомити про припинення обставин, які стали підставою для зупинення провадження.
Товариство не погодилося з цією ухвалою та подало касаційну скаргу. Товариство просило скасувати рішення апеляційного суду й передати справу для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм цивільного процесуального права та неповне дослідження обставин справи.
Відповідач у відзиві просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд виходив із необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, водночас наголосивши на існуванні визначених законом обставин, за яких провадження підлягає обов’язковому зупиненню.
Суд зазначив, що зупинення провадження у справі — це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.
Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.
Верховний Суд нагадав, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
ВС вказав, що ця норма забезпечує дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві.
Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов’язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.
Окремо Верховний Суд звернувся до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22, щодо тлумачення поняття «переведені на воєнний стан».
Велика Палата зазначила, що з моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться у спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з’ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан».
ВС також навів висновок Великої Палати про те, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.
При цьому Верховний Суд підкреслив, що застосування цієї норми не залежить від безпосередньої участі військової частини в бойових діях.
Водночас для зупинення провадження суд має отримати докази перебування сторони на військовій службі.
ВС вказав, що упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
Верховний Суд також роз’яснив, за яких умов зупинене провадження може бути поновлено.
Системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження/збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.
Водночас Верховний Суд уточнив, що обов’язковість зупинення провадження не означає можливості ігнорувати волю самого військовослужбовця.
Норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов’язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов’язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об’єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов’язкове зупинення провадження у судовій справі.
Водночас обов’язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу.
Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.
Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Застосувавши ці висновки до обставин справи, Верховний Суд встановив, що відповідач подав клопотання про зупинення провадження та надав довідку, яка підтверджувала проходження ним військової служби за призовом під час мобілізації.
З огляду на це апеляційний суд обґрунтовано задовольнив клопотання відповідача про зупинення провадження на час проходження ним військової служби.
ВС зауважив, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, а фактично зводяться до власного тлумачення норм процесуального права.
Таким чином, Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Отже, за пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов’язаний зупинити провадження, якщо учасник справи проходить військову службу у відповідних військових формуваннях під час воєнного стану, підтвердив цей факт належними доказами та просить про зупинення. При цьому безпосередня участь військової частини в бойових діях не є необхідною умовою застосування цієї норми.
Водночас ця гарантія має застосовуватися з урахуванням волі військовослужбовця: якщо він зацікавлений у продовженні розгляду справи по суті за його відсутності, зупинення провадження всупереч його інтересам не допускається.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
