Мобілізованих працівників хочуть заборонити звільняти через закінчення строку договору – законопроєкт
Мобілізований працівник не повинен втрачати роботу лише через те, що строк його трудового договору закінчився під час військової служби. Таку гарантію хочуть прямо закріпити в Кодексі законів про працю України. Відповідний законопроєкт № 15559 пропонує уточнити правила для працівників, яких призвали на військову службу, але до мобілізації вони працювали за строковим трудовим договором.
Йдеться про ситуацію, коли людина пішла служити, а термін договору з роботодавцем сплив уже під час її служби. Автори законопроєкту вважають, що в такому випадку роботодавець не повинен мати можливості звільнити працівника лише через завершення строку договору. Пропонується встановити, що припинити строковий трудовий договір із мобілізованим працівником через його закінчення можна буде не раніше дня завершення особливого періоду або дня фактичного звільнення людини з військової служби.
Які гарантії діють для мобілізованих працівників зараз
Варто зазначити, що українське законодавство вже захищає працівників, яких призвали на військову службу. Частина третя статті 119 КЗпП передбачає, що за працівниками, призваними на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а також за деякими іншими категоріями військовослужбовців, зберігаються місце роботи та посада. Ця гарантія діє під час особливого періоду – до його закінчення або до дня фактичного звільнення працівника з військової служби. Тобто сама мобілізація не повинна означати втрату людиною роботи.
Проблема, яку хочуть вирішити законопроєктом, стосується саме строкових трудових договорів. Такий договір укладається на певний період. Наприклад, працівника могли прийняти на роботу на один рік. Якщо протягом цього року його мобілізували, строк договору все одно формально має дату закінчення. Автор законопроєкту вказує, що саме в таких ситуаціях на практиці виникають проблеми із застосуванням трудових гарантій.
Законопроєкт передбачає одразу дві пов’язані зміни до КЗпП. Перша стосується статті 36, яка визначає підстави припинення трудового договору. Зараз серед таких підстав є закінчення строку трудового договору. Автори пропонують доповнити цю норму спеціальним правилом для працівників, призваних на військову службу. Якщо строк договору закінчився під час проходження працівником військової служби, припинити його через закінчення строку можна буде не раніше дня закінчення особливого періоду або дня фактичного звільнення з військової служби.
Друга зміна стосується статті 119 КЗпП. У ній пропонується прямо зазначити, що гарантія збереження місця роботи та посади поширюється також на строк, на який був укладений трудовий договір. Таким чином, законодавці хочуть прибрати можливість різного трактування цієї норми. За запропонованими змінами трудові гарантії продовжать діяти до завершення особливого періоду або до фактичного звільнення працівника з військової служби. Тобто мобілізація фактично захищатиме працівника і від звільнення через сплив строку трудового договору.
Верховний Суд уже сформував відповідну позицію. У пояснювальній записці автор законопроєкту посилається на практику Верховного Суду, який уже розглядав спори щодо звільнення мобілізованих працівників зі строковими договорами. Зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі №813/782/17 та від 6 лютого 2020 року у справі №818/777/17 Верховний Суд дійшов висновку, що чинне законодавство не передбачає можливості припинити трудові відносини з працівником, якого призвали на військову службу, через закінчення строку договору під час проходження ним служби.
Суд звернув увагу на те, що припинення такого договору на підставі пунктів 2 або 3 статті 36 КЗпП у зв’язку із закінченням строку можливе після завершення військової служби, зокрема після фактичної демобілізації. Тобто строковий характер договору не скасовує гарантій, які закон надає мобілізованому працівнику. Верховний Суд підтвердив це і у 2025 році.
На цю ж проблему звернув увагу Верховний Суд у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі №752/13502/22. Суд зазначив, що закон не встановлює винятків або особливих умов для застосування гарантій, передбачених статтею 119 КЗпП та частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», залежно від умов трудового договору. Зокрема, йдеться і про строк, на який цей договір було укладено. Це означає, що працівники зі строковими договорами не повинні мати менший обсяг гарантій лише через форму оформлення трудових відносин. І саме цю позицію пропонується тепер чіткіше прописати безпосередньо в КЗпП.
Варто зазначити, що запропоновані зміни стосуються конкретної підстави – закінчення строку трудового договору. Тобто йдеться не про абсолютну заборону будь-якого припинення трудових відносин із мобілізованим працівником, а про те, щоб сплив строку договору під час військової служби не використовувався як підстава для його звільнення.
Законопроєкт пропонує перенести момент можливого припинення договору через закінчення його строку на час після закінчення особливого періоду або після фактичного звільнення людини з військової служби. За працівником, якого призвали на військову службу, пропонується й надалі зберігати місце роботи та посаду. Причому автори хочуть прямо зазначити, що ця гарантія поширюється незалежно від того, був договір безстроковим чи укладеним на певний строк. Це важливо, адже людина, яка погодилася на строкову роботу до мобілізації, не повинна опинятися у гіршому становищі через те, що строк її договору сплив саме під час служби.
Якщо законопроєкт ухвалять, у КЗпП з’явиться чітке правило щодо мобілізованих працівників зі строковими трудовими договорами. Таким чином, запропонована зміна має не стільки створити нову гарантію, скільки прямо закріпити в законі підхід, який уже сформував Верховний Суд.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
