Мобілізований військовий вирішив усиновити доньку дружини: суд запідозрив приховані мотиви для виїзду за кордон

Чоловік проходив військову службу за мобілізацією, повторно одружився з колишньою жінкою, яка мала дитину від першого шлюбу, і намагався усиновити дитину. Мати підтримувала це рішення, а сама дівчина хотіла, щоб вітчим став її юридичним батьком. Проте суди відмовили в усиновленні, звернувши увагу на послідовність подій після мобілізації та можливі мотиви заявника.

Черкаський апеляційний суд у справі № 711/171/26 залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову в усиновленні. Суд погодився, що під час вирішення такого питання недостатньо встановити згоду матері та дитини й належні побутові умови.

Суть спору

Як стало відомо із матеріалів справи, чоловіка мобілізували 11 грудня 2024 року. Він проходив службу в Державній прикордонній службі України та брав участь у заходах із забезпечення оборони на Донецькому й Луганському напрямках.

Чоловік і мати дівчини раніше перебували в шлюбі, який розірвали в березні 2021 року. Після розлучення вони продовжували спільно проживати та виховувати спільну доньку. У січні 2025 року подружжя повторно зареєструвало шлюб. Відомо, що у дружини була донька від попередніх стосунків 2010 року народження. Чоловік стверджував, що виховував її з п’ятирічного віку, ставився до неї як до рідної та фактично виконував батьківські обов’язки.

Біологічного батька дівчини позбавили через суд батьківських прав у жовтні 2025 року. У січні 2026 року чоловік звернувся із заявою про усиновлення, попросивши також записати його батьком дівчини та змінити її по батькові. За словами чоловіка, він хотів юридично закріпити сімейні відносини, які, за його словами, склалися між ним і дитиною протягом багатьох років. Проте суди звернули увагу на послідовність юридично значущих подій після мобілізації.

Чому суд звернув увагу на мобілізацію

Суд першої інстанції врахував, що після мобілізації чоловік повторно одружився з матір’ю дівчини і невдовзі вони ініціювали процедуру позбавлення біологічного батька батьківських прав. Вже після того як рішення набрало законної сили чоловік подав заяву про усиновлення.

У сукупності з іншими обставинами така хронологія викликала в суду сумніви щодо мотивів заявника. Перша інстанція також звернула увагу на те, що усиновлення потенційно могло мати для військовослужбовця інші правові наслідки, зокрема в контексті військової служби та можливості виїзду за кордон.

Апеляційний суд погодився з висновком про недостатню переконливість мотивів усиновлення та залишив рішення без змін.

Варто зазначити, що заявник уже мав двох неповнолітніх доньок: одну від попереднього шлюбу, іншу – спільну з дружиною. Усиновлення доньки дружини могло збільшити кількість дітей, щодо яких він юридично мав би статус багатодітного батька.

За пунктом 3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» під час воєнного стану передбачена можливість звільнення з військової служби за певних сімейних обставин, зокрема у зв’язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Отже, усиновлення, на думку суду, потенційно могло мати значення для вирішення питання про звільнення зі служби за сімейними обставинами. Варто зауважити, що саме усиновлення не означає, що людину автоматично звільнять зі служби: необхідно враховувати всі законодавчі вимоги, зокрема умови щодо утримання дітей.

Що закон вимагає від суду під час усиновлення

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Сімейного кодексу України усиновлення дитини має здійснюватися в її найвищих інтересах, щоб забезпечити стабільні та гармонійні умови життя. Стаття 224 СК України визначає обставини, які суд повинен враховувати, вирішуючи питання про усиновлення. Серед них – стан здоров’я та матеріальне становище заявника, його сімейний стан, житлові умови, ставлення до виховання дитини, мотиви усиновлення, а також ставлення самої дитини до майбутнього усиновлювача.

Тому навіть якщо заявник формально відповідає вимогам закону, суд має оцінити, чи відповідатиме усиновлення інтересам дитини. Водночас така оцінка не повинна зводитися лише до матеріального становища або формального статусу дорослого. У цій справі в матеріалах були відомості про добрий стан здоров’я чоловіка, відсутність судимості та достатній дохід.

Проте суди вважали, що цих обставин недостатньо, аби підтвердити переконливість мотивів усиновлення та зробити висновок про відповідність такого рішення інтересам дівчини.

За матеріалами справи, дівчина позитивно ставилася до чоловіка матері та погоджувалася на усиновлення. У шкільній характеристиці зазначалося, що мати й вітчим беруть участь у її вихованні. Під час обстеження умов проживання також зафіксували доброзичливі стосунки в сім’ї. Однак орган опіки та піклування у висновку від 23 грудня 2025 року не знайшов достатніх підстав стверджувати, що усиновлення відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Серед обставин, на які він звернув увагу, був нетривалий період повторного шлюбу заявника з матір’ю дівчини. Суд врахував цей висновок разом з іншими доказами.

Стаття 218 СК України передбачає необхідність згоди дитини на усиновлення, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Проте згода дитини не зобов’язує суд автоматично задовольнити заяву. Суд має перевірити й інші обставини, передусім відповідність усиновлення інтересам дитини.

У цій справі позицію дівчини не залишили поза увагою, але не визнали достатньою для позитивного рішення.

Суд звернув увагу і на стосунки чоловіка з рідною донькою

Ще одним аргументом суду стала відсутність належних і достовірних доказів активної участі заявника у вихованні та утриманні його рідної доньки від попереднього шлюбу. Стаття 224 СК України дозволяє оцінювати ставлення кандидата до виховання дітей. Тому відомості про те, як заявник виконує батьківські обов’язки, можуть мати значення під час розгляду заяви про усиновлення.

Водночас відсутність достатніх доказів участі у вихованні не тотожна доведенню того, що батько ухиляється від своїх обов’язків. Для такого висновку важливо досліджувати конкретні обставини: чи спілкується він із дитиною, чи бере участь у її житті, чи виконує фінансові зобов’язання та з яких причин відповідні докази відсутні.

Нові докази щодо біологічного батька не змінили рішення

Під час апеляційного розгляду заявник і його представник намагалися додатково підтвердити обставини, пов’язані з поведінкою біологічного батька дівчини. Зокрема, вони подали документи щодо кримінального провадження про злісне ухилення від сплати аліментів, повідомлення про підозру та інші матеріали.

Однак апеляційний суд не прийняв ці докази до розгляду. Головна причина полягала у відсутності належно вмотивованого клопотання, яке пояснювало б, чому відповідні матеріали не могли бути подані до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від заявника. За статтею 367 Цивільного процесуального кодексу України подання нових доказів в апеляції допускається за визначених законом умов.

Тому апеляційний суд не переоцінював ці документи по суті та не вирішував, наскільки вони підтверджують неналежну поведінку біологічного батька. В результаті Черкаський апеляційний суд залишив апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції про відмову в усиновленні – без змін.

Ця справа показує, що усиновлення дитини вітчимом не є формальною процедурою, навіть якщо мати підтримує заяву, дитина погоджується, а дорослий тривалий час бере участь у її вихованні. Суд має перевірити мотиви усиновлення, фактичні сімейні відносини та наслідки рішення для дитини.

Водночас головна дискусійна частина постанови – оцінка зв’язку між мобілізацією та подальшими діями заявника. Послідовність подій може викликати запитання, але сама по собі не обов’язково доводить недобросовісну мету. Важливо, щоб сумніви спиралися на конкретні обставини та оцінювалися разом із доказами реальних стосунків між дитиною й майбутнім усиновлювачем.

Усиновлення має насамперед захищати інтереси дитини. Саме тому судове рішення повинно пояснювати не лише те, чому мотиви дорослого викликали сумніви, а й те, як відмова вплине на дитину, її сімейні зв’язки та відчуття стабільності.

Постанова Черкаського апеляційного суду набрала законної сили з моменту її ухвалення. Її можна оскаржити в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів із дня складення повного судового рішення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.