Дідусь-козівник. На Дубровиччині одинокий пенсіонер тримає у себе на подвір'ї стадо кіз. Усе господарство — на його плечах. Робить він це не один рік. Проте зараз вже не здужає утримувати цілу отару.
Господарство, яке тримається на любові. На Дубровичині у селі Берестя живе пенсіонер, який сам доглядає за майже двома десятками кіз. Влітку дідусь, якому уже під 90 років, косить траву, заготовляє корм, а взимку купує сіно за свою мізерну пенсію. Каже, робота нелегка, але залишити кіз не може. Вони для нього — щоденна турбота і відповідальність.
Встаю і йду в огород, там наросла трохи трава. Косю косою, фізічески. Ну я любітєль косіть. А зимою, то купляю. Хто накосьває. Є такі люди, коториє імеють свою техніку, трактора, гребалку і так дальше, ну все мають для етого, ну накосьвають і я в їх купляю, — місцевий житель Петро Пінчук.
Його подвір’я ніколи не буває порожнім — тут постійно чути мекання кіз. Для когось майже двадцять кіз — важка праця. Для нього — це щоденне життя та його компанія.
Вже давно я держу, ну дай держу, а вони рождаються. Козлика держу. Вони осеменяються і роджають дєтєй малих. Різать не можу, потому шо жалко, однімать жизнь я не хочу, — місцевий житель Петро Пінчук.
Чоловік зазначає: кіз тримає, тому що любить молоко.
Вона дає молока одну порцію. 100 грам. Ну я її жалію, щоб вона не горіла і не перепалювалася. Не мучилася. Ну то я здойваю. Не продаю я нічого. Чогось вони живуть. По болєзні іногда умирають, — місцевий житель Петро Пінчук.
Пенсіонер додає: з кожним роком сил стає менше. Тож втримати все господарство самому йому дедалі важче. Особливо складно, коли треба вигнати та нагодувати всю отару. Дідусь просить про допомогу у догляді за козами, адже сам він уже не в змозі впоратися з усім господарством.