Сьогодні 08 квітня 2024 року у Березнівській громаді віддали останню шану військовому Миколі Луцику.
Народився Микола 23 грудня 1990 року в селі Городище, що на Березнівщині. В 2004 році закінчив 8 класів Городищенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Повну середню освіту здобув у Березнівському ліцеї-інтернаті спортивного профілю.
У 2013 році закінчив Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука» в місті Рівне, де отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Фізична реабілітація» та здобув кваліфікацію магістр фізичної реабілітації, викладач вищої школи.
У спортивному житті Микола наполегливою працею досяг рівня майстра спорту України з веслування на байдарках і каное. Неодноразовий чемпіон спортивних змагань та кубків Рівненської області, призер чемпіонатів і кубків України з веслування на байдарках і каное.
В мирному житті Микола був гарною людиною, надійний, життєрадісний і завжди усміхнений, турботливий і люблячий син, брат. Для батьків був опорою та надією. Будував життєві плани, реалізовував мрії. Він так багато хотів ще зробити в цьому житті… Не встиг… бо клята війна забрала його.
Після повномасштабного вторгнення російських окупантів на рідну землю Микола відразу повернувся на Україну із-за кордону, де він працював і добровільно 02 березня 2022 року став на захист рідної країни від рашиських загарбників. Служив Микола сержантом, командиром танку танкового батальйону.
Ще 13 червня 2023 року 33-річний український воїн загинув під час виконання бойового завдання у Донецькій області.
Герой вважався зниклим безвісти. Його дорога до рідної домівки виявилася довгою. Після тривалих пошуків тіла Микола сьогодні повернувся додому назавжди на щиті…
Траурний кортеж Героя у скорботі зустрічали жителі населених пунктів громади.
Сьогодні ж рідні, друзі, близькі, священнослужителі, побратими, представники міської ради, жителі громади прийшли до батьківської оселі Миколи щоб висловити безмежну вдячність захиснику, який віддав своє життя за Україну, за кожного з нас.
У супроводі почесної варти та колони прапороносців живим коридором шани Героя провели дорогою, встеленою квітами до храму Різдва Пресвятої Богородиці міста Березне, де відбулася заупокійна служба.
Громадське прощання із захисником продовжили на міському майдані Незалежності.
Поховали Луцика Миколу Анатолійовича на кладовищі села Городище в урочищі «Вороновка» зі всіма військовими почестями. Під виконання Державного Гімну України та салютний залп тіло українського воїна віддали у обійми поліської землі. Рідним вручили Державний Прапор України.
У загиблого воїна залишилися: мама – Марія Іванівна, батько – Анатолій Юхимович, сестри – Валентина та Ольга, племінники – Максим і Катерина.