Учора, під час чергування в соборі, до мене підійшла жінка. В її очах було стільки болю, що навіть слова здавалися непотрібними. Вона сказала, що нещодавно наклав на себе руки її близький родич. Питала, чи можна йому якось допомогти, чи є для нього надія…
Ми почали розмову, і виявилося, що цей чоловік тяжко хворів на онкологію. Його виписали додому, і лікарі казали, що жити залишилося зовсім небагато. Слухаючи це, я відчув глибокий сум і співчуття – адже така страшна, важка хвороба є великим випробуванням для будь-кого. Але водночас згадав слова преподобного Паїсія Святогорця: «Для багатьох рак – це шлях до Христа в Рай». Бо коли людина терпить і не ремствує, приймаючи свій хрест, Господь покриває безліч її гріхів і відкриває двері спасіння.
І тому найстрашніше в цій історії – не сама хвороба, не біль, не наближення смерті, а те, що людина, пройшовши майже весь шлях, дійшла до самого порогу вічності… і не витримала. Лишалося ще трохи – можливо, зовсім небагато – і Господь, бачачи її терпіння, простив би все, узяв би її до Себе. Але замість довіритися Божій волі, вона відчаєм обірвала власне життя – і тим самим позбавила себе того спасіння, яке вже було зовсім поруч.
Це страшне нагадування всім нам: у найтемніші миті, коли здається, що сил уже немає, потрібно не тікати, а триматися за Бога. Бо навіть у болі, у сльозах, у безсиллі – Він поруч. І якщо ми зуміємо прийняти свій хрест із вірою, то саме через це страждання Бог відкриє нам шлях до Царства Небесного.
Архімандрит Софроній