Коли шість років тому на святому Майдані
він топтався кольорами нашого найсвятішого стягу,
ми зрозуміли ще раз: він знищуватиме Україну.
З того часу він топтався по ній не раз.
Знищуючи її ракетний щит.
Поцупивши гроші для свого великого крадівництва,
на які можна було б виробити власне ППО
з характеристиками, кращими, ніж в Patriot,
скоротивши ЗСУ,
кинувши українців під ворожі ракети, під гусениці р.ашистських танків та БТРів.
Він зрадив країну в Омані, після чого ворог
не зміг не напасти.
Він зраджує її й тепер, коли його зелена кліка
грабує знекровлену країну на всьому,
куди дотягнеться.
А тому все більше синьо-жовтих стягів на наших цвинтарях,
а тому наш прапор такий просякнутий кров’ю
нашого цвіту, що стає червоно-чорним.
Хіба ж наше знамено було для нього хоч колись святим?
Ще із кварталівської сцени, коли знецінював мову, Томос, українців, Майдан,
й аж до сьогодні він йому чужий.
Це — прапор країни, яка для нього лише «проєкт» збагачення
й вічної влади.
Країни, яку він розтоптав, як шість років тому кольори нашого стягу
на Майдані.
Оксана Макаренко:
Знаєте, що мене, насправді, лякає. Те, що у людей за ці роки смерті, крові, втрат і брехні не прояснилося в головах.
Мізки не те щоб засрані, ні, вони просто випалені. Ну щоб було зручненько туди наскирдувати нових кумирів і нові обіцянки нездійсненного.
Страшно стає від думки, кого наобирають пересічні українці, коли їм дадуть таку можливість.
Гірко від того, що, здається, мені немає місця в їх «країні мрій».
І хто мені пояснить, ЩО ми будемо святкувати цього року?
Незалежність згвалтованої власною владою країни?