Вчора, 19 вересня, Саф’янівська громада провела в останню земну дорогу старшого матроса Армаша Віталія Олександровича, мешканця села Стара Некрасівка, старшого електрика моторної команди корабля Морської охорони 4 рангу BG-83 «Ніжин». Про це повідомляє Саф’янівська сільська територіальна громада, передає Бессарабія.UA.
17 вересня 2026 року, виконуючи свій військовий обов’язок, Віталій загинув від отриманих травм унаслідок влучання ворожого БпЛА у цивільне судно під час його огляду.
Віталій Олександрович народився 27 серпня 1983 року. Його життя було пов’язане з військовою службою ще задовго до повномасштабної війни. У 2000 році він пішов на строкову військову службу. У 2017 році завершив військову службу та повернувся до мирного життя.
Але 24 лютого 2022 року змінило життя мільйонів українців. Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Віталій не залишився осторонь. У березні 2022 року він пішов боронити рідну країну від російської навали.
Понад чотири роки Герой захищав Україну у складі Морської охорони Державної прикордонної служби України. Віталій служив старшим електриком моторної команди корабля Морської охорони 4 рангу BG-83 «Ніжин».
17 вересня його життя обірвалося. Обірвалося там, де він знову виконував свій військовий обов’язок.
У Віталія залишились люблячі діти та дружина — Інна Іванівна Армаш, директорка Старонекрасівського закладу дошкільної освіти «Яблунька». Щодня вона дарує тепло маленьким вихованцям, турбується про них, створює у садочку простір, де дітям має бути добре й безпечно. Та сьогодні слова «дім» і «безпека» набули для неї зовсім іншого звучання. Бо людина, на яку чекали вдома, більше не переступить поріг рідної оселі. І тепер замість довгоочікуваного повернення — спогади, фотографії та біль від усвідомлення, що коханого чоловіка і батька вже не обійняти.
У день прощання рідна Стара Некрасівка зустріла свого захисника живим коридором. Вздовж дороги, якою Віталій востаннє повернувся додому, стояли односельчани. Люди мовчки схиляли голови, проводжали його поглядами, тримали в руках державні прапори.
Останній шлях Віталія проліг до рідної домівки. Біля рідного порога з Героєм прощалися найрідніші люди, друзі, близькі та односельчани.
Після прощання траурна процесія вирушила до храму.
З храму Героя провели до місця останнього спочинку — рідної землі, яку він захищав до останнього подиху. Поховали Захисника на місцевому кладовищі з військовими почестями.
«Війна забирає найцінніше — життя людей, які ще мали любити, ростити дітей, будувати плани, повертатися додому після служби.
Віталій мав повернутися. Але замість кроків рідною вулицею сьогодні його несли на руках. Замість обіймів — прощання. Замість зустрічі — вічна пам’ять.
Вічна шана захиснику України», — наголосили у сільраді.