«Ліворуч скалівського шляху, високим берегом Синюхи встає горбами і хрестами Архангородський ниций цвинтар. … А ближче тут – ще простір рівний, всім вистачить – синам і внукам – у свій час зайняти місце вічне в родючій степовій землі». Із цих слів нашого земляка Євгена Маланюка починається новий епізод проєкту «Хащі», в якому група мандрівників сплавляються річкою Синюхою, заглядаючи у вікна покинутих хатів та слухаючи останніх жителів прибережних сіл.
Перша електронна газета нагадує, «Хащі» – це документальний youtube-проєкт, присвячений мандрам по Україні, зокрема покинутим селам та маловідомим маршрутам.
Автор проєкту Володимир Кохан починає свою розповідь із села Лозоватка колишнього Новоархангельського району, стоячи на могилі невідомої жінки на прізвище Вергун. Майже сто років тому у цьому селі таке прізвище носили більше половина жителів. Серед них і прабабуся автора «Хащів».
Досліджуючи свій родовід, Володимир Кохан дізнався, що його прабабуся у 1932 році звідси потрапила до Одеси. Її мати Зінька потонула у водах Синюхи, не витримавши горя, яке принесла радянська влада. Після колективізації велика і заможна родина перетворилась на бідняків, діти одне за одним вмирали з голоду, ще й чоловік Йосип не витримував гніту обставин, що позначилось на стосунках із дружиною…
Експедиція «Хащів» стартувала із села Тернівка. До слова, сім років тому Бенчиків млин, від котрого команда починала сплав, був занедбаним, проте в наші дні млин реставрують, і він має всі шанси стати популярним туристичним об’єктом.
Рушаючи далі на південь, майже тим шляхом, яким Синюха несе свої води до Південного Бугу і далі впадає в Чорне море, команда мандрівників рухалась у напрямку, яким прабабуся ведучого покидала своє рідне село в пошуках заробітків на Одещині.
Першими неочікуваними цікавинками на водному шляху стали синюські мілини, створені камінням, що виступало над водою. Стояти посеред річки на пласких каменях, ризикуючи шубовснути по шию в глибоку воду, спостерігати за великою рибою, що скидається, не підозрюючи про об’єктив – чим вам не екстрим? До такого звикли місцеві рибалки, які «сторожували» Синюху по берегах.
Там, де Ятрань
Перший рибалка зустрівся, коли експедиція йшла річкою Ятрань – правою протокою Синюхи.
«Напевне, більшість українців знають її по сосисках чи ковбасах, які випускає однойменна фірма, та є легендарна пісня «Там, де Ятрань круто в’ється», – нагадав ведучий те, що ми з вами маємо знати напам’ять.
Протягом усієї мандрівки Володимир Кохан згадує, що Кіровоградська область – одна з тих, які найбільше постраждали в часи Голодомору. При тому, що зараз Кропивниччина – лідер аграрного сектору, а люди тут здавна звикли обробляти землю. Під час Голодомору жителям сіл на берегах Синюхи вижити допомагла річка, зокрема скойки, – пригадує родинні перекази Володимир. До речі, цим синюським делікатесом Володимир запланував поласувати на вечерю.
Справляючись Синюхою, команда раз по раз виходила на берег, досліджуючи навколишні села.
Прогулюючись селом Ятрань, або колишньою Когутівкою, ведучий був здивований нищівною бідністю навколо.
«Напрочуд бідна архітектура і сіра, незважаючи на травень. Дуже суворі і колючі умови. Якщо зарості, то вони у вигляді колючок і акацій, що намагаються зачепитись за землю. У радянські часи, коли прокотилась колективізація, тут дуже страшно все пахло смертю і безнадією», – коментував ведучий сільські пейзажі навколо.
У Ятрані дослідників-документалістів цікавив найстаріший дерев’яний храм області – Пречистенська церква кінця XIX століття. Попри статус пам’ятки архітектури місцевого значення, церква десятиліттями перебуває у занедбаному стані. Лише відносно нещодавно тут замінили покрівлю, проте без залучення експертів зі збереження культурної спадщини, що значно спотворило візуальний образ будівлі.
«Зовні це унікальна дерев’яна церква. Зверніть увагу, як вона перекрита, і згадайте, хто постійно нас дивиться, де є інший приклад реконструції римо-католицьких храмів. Я не хочу тут нічого коментувати і говорити, кому належить ця церква… Я вірю і щиро сподіваюсь, що це просто тимчасовий дах, аби зберегти споруду від подальшого руйнування і затікання. Але є така народна мудрість: що тимчасове, те вічне. Але тут я хочу дуже помилятись. Дай Бог, щоб це було зроблене від затікання. Але якщо в нас так відбувається консервація пам’яток, ми, панове, приречені», – відреагував Володимир Кохан на побачене.
Як підтвердження намагання знищити українців нашим одвічним ворогом у центрі Ятрані розташовані три пам’ятні місця: пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932 – 1933 років, поряд з ним – пам’ятник загиблим під час Другої світової війни і стели на честь загиблих воїнів під час повномасштабного вторгнення.
«П’ятеро хлопців з малесенького села… Наскільки це велика трагедія, наскільки систематично росія продовжує нас вбивати… Я не знаю, до кого це не доходить. Це не просто пам’ятники. Це стовпи того, як усе взаємопов’язане», – емоційно відреагував ведучий на побачене.
Володимир зазначив, що в Ятрані живуть дуже світлі та приємні люди, але попри всі ці переваги, у селі дуже гнітюча атмосфера.
За його словами, це вдруге в межах проєкту «Хащі» побували на території Новоархангельського району і втретє – на території Кіровоградщини, і щоразу тут така ситуація.
«Це одна з найхащанських областей. Якщо ви хочете потрапити у справжні хащі, де дійсно смуток оповиє ваше серце, то варто їхати туди. На тій же Галичині це важко було робити. А ми зі світлим смутком вертаємось із Ятрані до байдарок і продовжуємо рухатись на південь».
Запливаючи на територію, відому як місця поселення трипільців, Володимир називає Синюху однією з культових річок для України. Свого часу це був кордон, тут сходились три райони Кіровоградської і Миколаївської областей, а ще у кінці 18 століття це була межа між Польщею та Російською імперією. Ще раніше тут відбулась легендарна битва на Синіх Водах, коли великий князь Ольгерд знищив монголо-татарське військо.
Село Попівка: більше телят, ніж людей
Ще одним селом, крізь яке протікає Синюха, є Попівка (кол. Добровеличківський, нині Новоукраїнський район). Станом на 2001 рік тут проживало 65 осіб, тож неважко здогадатись, що нині там більшісь хат стоїть пусткою.
«Це бідність, помножена на справжнє забуття. Типове життя цього краю… Попри стереотипи, що села почали занепадати з часів Незалежності, це не так. Кіровоградщина почала масово вимирати у 70-ті роки. Останній житель Лозоватки покинув її у 1989 році, відтоді те село стоїть пусткою. Попівка виглядає так само», – зазначив Володимир, намагаючись знайти на вулиці Попівки хоч одну живу душу.
Метою проєкту «Хащі» є відкриття нових туристичних маршрутів. За словами Володимира Кохана, цей маршрут виглядає дуже привабливо: мальовнича річка з порогами, млин Бенчика та лавандові поля.
«Далі ви пливете цією річкою і потрапляєте в клондайк спустошення і забутості».
Далі шлях мандрівників проліг між берегами, які тисячі років тому топтали трипільці. Між Попівкою та Федорівкою на кам’яній горі колись стояло унікальне городище, де, припускають науковці, проживало 15 тисяч людей. За три тисячі років до греків вони почали виготовляти кераміку, розписану трьома кольорами, вони шанували жінку та сонце, можливо, були першими в історії людства, хто почав будувати двоповерхові будинки.
У Федорівці про трипільців нагадала іржава табличка радянських часів із написом про прадавнє поселення. А про життя – корова Квасоля, для якої господиня шукала зеленішу травичку на берегах Синюхи.
А води ріки поблизу Плосько-Забузького зустріли залишком колись могутнього млина, який уже розібрали на камінь.
У Вовчій Балці мандрівники зустрілись із бабусею 1937 року, яка попри те, що ледь перебирала ногами, все ж з надією кидала насіння в землю. Закінчила 7 класів, все життя пропрацювала у колгоспі…
«Що ми тут знали? За сапу та й на поле. Оце таке наше село».
Помахами руки вона малювала, як тут було колись: он там стояли комори, там – конюшні, там – вівці. Згадує, як над Синюхою не було жодної деревинки, як прала на річці, як… бачила Леніна в Мавзолеї.
Чи підтвердились думки Володимира Кохана про те, що Кіровоградщина – одна із «найхащанських» областей України? Якою була Синюха поміж берегів ближче до Вільшанки? І де закінчилась мандрівка «Хащів»? Про це шанувальники теми краєзнавства, туризму і пошуків себе та дослідження власного роду дізнаються, коли подивляться епізод «Сині води України: сплав річкою Синюха у пошуках коріння».
Залишити коментар: