Найстаріший храм Волині бачив князів, убитих містян і московський патріархат. Фоторепортаж

Свято-Успенський кафедральний собор – головна історична й архітектурна окраса Володимира, одна з найдавніших споруд на території України. Він майже 870 років залишається духовним символом краю, переживши монгольську навалу, війни, пожежі, занепад і відродження. У місті, де на престол сходили князі, ще можна побачити архітектуру доби Київської Русі.

Журналісти Волинських Новин поговорили з фахівцями Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир» про минуле та теперішнє значення святині для княжого міста.

За майже дев’ять століть собор став свідком зміни багатьох держав і епох – Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської імперії, Польщі, СРСР і незалежної України. Розпочав будівництво кам’яного храму князь Мстислав Ізяславович, правнук Володимира Мономаха. Підтверджена літописами дата – 1156-1160 роки, що для того часу було досить швидко. У роки правління Мстислава Київська Русь перебувала в стані роздробленості, адже існувало багато удільних князівств. Кожен із нащадків княжого роду хотів урвати ласий шматок, розбудовувати свої володіння і не платити податки Києву.

«Мстислав Ізяславович також хотів бути князем Києва, збирав походи на столицю. За однією з легенд, воїни його дружини попросили повернутися на Волинь. Сказали: «Або ми тут усі загинемо, або повертаємося і розбудовуємо свою державу». Послухавши їх, князь розвернув військо. Щоб утвердитися серед інших правителів, йому була потрібна велика монументальна споруда. І він у короткий термін почав зводити Успенський собор», – розповідає історикиня з Володимира Орися Вознюк.

Читати ще: Руїни гробниці й пам’ятник без рук: чим дивує найстаріше кладовище Волині. Фоторепортаж Мстислав будував святиню для княжої родини. Правитель не стояв на богослужінні посеред простого люду і своїх боярів, бо це могло обернутися небезпекою. Для нього збудували підвищення, а потрапляв він у приміщення іншим таємним ходом. В епоху правління Мстиславового правнука Володимира Васильковича в соборі вже молилися звичайні смертні. Князь любив людей, на великі свята накривав бенкети для містян. При ньому Володимир розквітнув, там почали писати Галицько-Волинський літопис, який колись вивезуть у російський Санкт-Петербург.

Читати ще: Дух психлікарні, загадкові голоси коней і «сховані скарби». Фоторепортаж із давнього замку на Волині

Нині немає жодного опису первісної будівлі за Мстислава. Збереглася з часів Київської Русі лише стіна. Усе інше потрапило під подальші перебудови. Храм початково будували як отчий. У криптах похований і сам Мстислав, і його нащадки.

«Рештки князів мали б досі бути тут. Однак у ХІХ столітті сталася велика реконструкція храму, бо греко-католики намагалися його перебудувати. Сюди приїхали науковці з Києва й Російської імперії. Усе цінне, що знайшли під час розкопок, вивезли на реставрацію в Санкт-Петербург. Зокрема останки князів, серед яких, наприклад, були ідентифіковані рештки Володимира Васильковича. Він за життя хворів на рак щелепи, тому мав пошкоджений кістяк. Його останки нібито повернули назад. Чи повернули решту – невідомо. Щоб визначити, потрібно робити археологічні дослідження і відкривати крипти. А це потребує багато часу і вартуватиме чималих грошей», – каже історикиня. За словами Орисі Вознюк, для міста собор у князівський період відігравав політичну роль. Церква підтримувала князівську династію, яка правила на території, пропагувала людям, як поводитися, які звичаї сповідувати. Наслідки впливу церкви на людей помітно й зараз.

«Сходити щонеділі чи на свята на службу було обов’язковим ділом. Ще віряни платили десятину на церкву. Церкві надавали в користування земельні ділянки разом із людьми, які там працювали. Певною мірою церкву люди поважали більше, ніж самого князя. Бо там вони перебували постійно, а правителя бачили вряди-годи. Можна сказати, що людина народжувалася і помирала в церкві, адже тут її і хрестили, і відспівували. Тут закладалася освіта, бо священники були грамотними людьми. Тут діяла школа для дітей із бідних сімей, тут годували нужденних», – розповідає краєзнавиця.

Читати ще: «Москви більше тут не буде»: як Епіфаній провів богослужіння в Успенському соборі Володимира. Фоторепортаж Розквіт храму перервала монгольська навала: у 1240 році війська хана Батия захопили Володимир. За свідченнями літописців, приміщення святині було заповнене тілами загиблих мешканців міста. Попри страшне спустошення, сам собор уцілів.

У XIV–XV століттях після входження Волині до складу Великого князівства Литовського, а потім Речі Посполитої значення міста поступово зменшилося. Собор неодноразово перебудовували, він зазнав пожеж і руйнувань. А займання у Володимирі ставалися часто – через блискавки й побутове використання печей. Забудова міста була дерев’яною, воно не мало пожежної охорони. Із хорошого – у 1493 році біля храму з’явилася огорожа. У XVIII–XIX століттях собор змінив свій первісний вигляд через барокові перебудови. Після обвалу склепінь споруда фактично перетворилася на руїну і її навіть використовували як склад.

Однак завдяки місцевим меценатам, історикам та археологам наприкінці ХІХ століття розпочали дослідження руїн. Археолог Адріан Прахов детально обстежив собор і розробив проєкт реставрації, але той документ не затвердила влада Російської імперії.

«Дослідники натрапили на велику кількість решток людей, адже під Успенським собором була каплиця, у якій ховали українську шляхту і єпископів. Як відомо, шляхту проводжали в останню путь із добром та пожитками, тому могили було розграбовано. Люди, які приїхали на реконструкцію, не знали, що робити з такою кількістю останків. У підсумку їх замурували в підземеллі собору. Понад сто років туди ніхто не заходив. І зараз незрозуміло, де той вхід. В Успенському соборі, до речі, було поховання греко-католицького священника Іпатія Потія, батька Берестейської унії», – акцентує Орися Вознюк. Читати ще: Скільки могил на кладовищі в Гаразджі і хто там спочиває. Фоторепортаж

У грудні 1887-го у Володимирі було створено Свято-Володимирське братство, яке поставило за мету відновити собор Успіння Богородиці. Автором нового проєкту став академік архітектури Григорій Котов, реставрація тривала з 1896 до 1900 року. Таким чином, храм наблизили до первісного вигляду. Зараз собор прикрашають іконостаси ХІХ століття. Поряд є зображення святих. Хоча, за свідченнями істориків, частина розписів точно зайва. До слова, пів року тому в мережу потрапив іконописний розпис російського царя Миколи ІІ та його родини.

«Успенський собор у всі часи був головним храмом міста. Він приймав найбільшу кількість вірян, приходили навіть із найближчих сіл. Люди вважають, що це намолений храм. Богослужіння не переривалося багато століть. Тут відчувається піднесення, акустика не така, як в інших церквах міста», – зазначає історикиня. За радянських часів в Успенський собор зайшов московський патріархат. Й осів там аж до 2025 року. Проте релігійна громада УПЦ МП програла всі судові інстанції в справі щодо повернення святині у власність держави. Виселяти прихильників московської церкви довелося правоохоронцям.

Читати ще: «Виганяють. Такі от діла». Як виселяли священників МП з Успенського собору Володимира. Репортаж

Згодом Волинська ОДА отримала листи-погодження від Мінкульту і Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про передання Успенського собору Володимир-Волинській єпархії ПЦУ. Державний історико-культурний заповідник «Стародавній Володимир» стежить за збереженням пам’ятки: працівники фіксують зміни та руйнування, а також визначають необхідність ремонтних робіт.

«Храм стільки років був у користуванні УПЦ МП, що його повернення до Православної церкви України стало визначною подією для міста. Частина вірян пішла за священниками. Певне, не розуміють, наскільки важливим у вірі є сам храм. Дехто все ж залишився», – підсумовує директор заповідника Володимир Пикалюк. Богослужіння в Успенському соборі наразі проводять тільки по суботах і неділях. Сюди приїжджають відвідувачі на екскурсії, які можна замовити у працівників заповідника «Стародавній Володимир».

Місцеві історики хочуть створити в Успенському соборі музей старовинних ікон, які віддавали люди. А серед їхніх мрій – дослідити і відкрити крипти з ймовірними рештками князів. Проте, зазначають у заповіднику, як мінімум до кінця війни цього точно не станеться через фінансову частину питання.

Дмитро КЛИМЧУК

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА