Не феєрверками, а сенсами: як волиняни здавна святкували Новий рік і що вкладали в ці дні

Для українців Новий рік здавна був не лише зміною дати в календарі, а насамперед – часом спільності, достатку й надії на краще. Святкували його без поспіху, з родиною, багатим столом і обрядами, у яких кожна дія мала символічне значення – від страв до слів, сказаних на світанку.

Про це Волинським Новинам розповіла етнографиня Людмила Мірошниченко.

За її словами, ключовим був не стільки сам день Нового року, як вечір напередодні – Щедруха, або ж щедрий, багатий вечір.

«Ну, зазвичай українці більше святкували переддень Нового року, тобто вечір, який називався Щедруха, щедрий вечір, багатий вечір. Дехто готував кутю, другу кутю, хтось не ставив її на стіл, тільки дві куті в когось було».

Стіл цього вечора вже не був пісним. Навпаки – господарі намагалися показати достаток і щедрість, виставляючи все, чим могли поділитися.

«А зазвичай страви намагалися зробити різноманітними. Страви вже не пісні і хто наскільки міг спромогтися, той те і ставив. Зазвичай це були запаси, які ще заздалегідь заготовлені. Хтось виймав те, що він там заздалегідь засушив, засолив».

Читати ще: Мороз, пориви вітру і сніг: волинські синоптики здивували прогнозом

Особливими були й страви, які сьогодні можуть здатися незвичними, але колись мали особливу цінність – особливо для дітей.

«Як, наприклад, розпарювали сир в маслі в теплій воді. І це було на такі свята дуже такою стравою, поважною для дітей особливо. Хтось варив, наприклад, вже капусту із м’ясом, хтось варив наваристий холодець або драглі, як його називали. То страви були набагато ситнішими».

Цими ж стравами частувалися й наступного дня – вже безпосередньо на Новий рік, коли до оселі сходилася родина.

«І на наступний день, звичайно, що на Новий рік безпосередньо, їх також споживали і тим більше з родиною, яка приходила провідувати, тому що старші люди також збиралися на своєрідні посиденьки, обговорити що їх чекає в новому році, на що вони сподіваються, поспілкуватися, здружитися ще краще».

Молодь і діти цього дня більше часу проводили надворі – якщо дозволяла погода.

«А молодь, вона йшла на двір, гуляла. Якщо була зима хороша, сніжна, то діти каталися на ковзанах, каталися на санчатах, між собою теж спілкувалися».

А вже з самого ранку наступав один із найдавніших і найважливіших обрядів – посівання.

«А з самого ранку, зазвичай, це було посівання. Чекали, щоб перший зайшов хлопчик, який тримав в руках жменю зерна і, відповідно, промовляв відповідні магічні слова».

Цей обряд мав глибоке аграрне коріння й був надзвичайно важливим для суспільства, яке жило з землі.

«Колись вони були дуже необхідні для українців, які були здебільшого аграріями, тому засівання на добро, щоб росла росло все на нивах, було дуже-дуже важливим».

Сьогодні сенси посівання змінилися, але сила слова, каже етнографиня, залишилася.

«Сьогодні ці обряди посівання, вони мають вже трошечки інше значення. Для нас ті слова, які промовляються дітьми з самого ранку, вважається, що оця магія слова, вона допомагає нам налаштувати на краще, зібратися і зрештою з вірою, що наступний рік буде кращим, успішнішим, в добробуті, в здоров’ї, в мирі і в злагоді збудеться все-таки. І, звісно, миру усім нам».

Саме так – без гучних ефектів, але з вірою, спільністю й теплом – українці століттями входили в новий рік, закладаючи в нього найцінніше: надію.