«Не всім до снаги ця праця»: рукодільниця з Волині вишила 32 ікони

Безліч сорочок, ікон, рушників, картин – чого тільки не доводилося вишивати жительці Згоран Оксані Рафальській. Одним із найпопулярніших видів українського рукоділля жінка займається змалку. Зізнається: без вишивки не уявляє себе, це вже немов хвороба.

Як пише Любомльська громадсько-політична газета «Наше життя», перші хрестики на полотні майстриня поклала ще у шестирічному віці. Цей талант їй передався від мами й бабусі.

«Бачила, як вони працюють, і собі хотілося спробувати, – пригадує Оксана Михайлівна. – Але мама не дозволяла, казала: «Ти ще надто мала». А якось у нас гостювала моя тітка і саме вишивала рушника. Побачивши, що мені теж цікаво, сказала: «Пробуй, Оксанко. Вийде щось – добре, не вийде – я все виплутаю назад». Але у мене все вийшло без помилок з першого разу. Як зараз пам’ятаю, що був візерунок з виноградинками».

А там, як мовиться, пішло-поїхало: перший рушник, перша картина, ікона, вишиванка. У майстрині своя, особлива техніка, позаяк вишиває так, ніби малює, тому її вишиті картини здаються об’ємними. Каже, що на цьому занятті не заробляє... З особливим трепетом співрозмовниця розповідає про вишивані ікони. Каже, до роботи над ними обов’язково підходить зі щирою молитвою та чистими помислами, має благословення на цю справу двох священиків та монаха. У її доробку вже 32 ікони, і жодної з них не продала, натомість велику кількість подарувала у храми...