26-річний Олександр Будько з Рівного втратив обидві кінцівки та став на протези. Він жартома називає себе павуком, адже тепер має аж шість "ніг".
Про це повідомляє ВВС Україна.
24 лютого 2022 року Олександр замість того, щоб йти на роботу та варити людям каву, почав шукати спосіб потрапити добровольцем на фронт.
Вже через пів року він — командир взводу 49-го окремого стрілецького батальйону "Карпатської Січі" на позивний "Терен". Про свої військові будні та поранення військовий без прикрас пише в інстаграм-щоденнику, який читають понад 23 тисячі людей.
День поранення, 24 серпня, Олександр пам'ятає в деталях. Він пригадує, як прокинувся о третій ранку, все село було в синьо-жовтих стрічках, прапорах. Це вражало - пізно ввечері, коли бійці поверталися з позицій, нічого з цього ще не було - місцеві багато попрацювали, щоб зробити свято собі та військовим.
Військові взяли пайки та приїхали в сусіднє село на свої мінометні позиції.
"Наші вже зайшли в декілька ближніх посадок, відібрали їх назад, взяли декілька полонених. Посадку почав обстрілювати танк і ми не діставали до нього мінометом - це було більш ніж за 7 кілометрів від нас, і командування дало команду чекати нових координат і цілей", - розповідає Олександр.
День був спекотним, і хлопці вирішили використати перерву на обід. Вони постійно були втомлені - лягали о 10 чи 11-й вечора, вставали о 3 чи 4-й, розповідає військовий. Тому пообідавши, вирішили подрімати - бійці лягли під розлогим горіхом, за яким не було видно позиції, Олександр вирішив, що безпечніше все ж в окопі. Зручно вмостившись, він зняв із себе броню.
Раніше, розповідає він, у село не прилітало, і це навіть дивувало військових, а сам Олександр ніколи не думав, що може загинути чи отримати поранення.
"І я почав засинати, як в один момент - ніхто не почув ні свисту, ні виходу - відчув страшний біль у ногах і на мене зсунулася земля. Я почав кричати".
Побратими були живі, вони розкопали його, швидко наклали турнікет і викликали евакуацію. Військовий каже, що відразу зрозумів, що такий сильний біль не віщує нічого доброго.
Ще перед прибуттям на фронт він підгледів ідею записувати свою групу крові не тільки на шевроні, а й на штанах та берцях, і коли його несли на ношах, тішив себе думкою, що хоч на ньому немає бронежилета з шевроном, на берцях написи мали збереглися.
Олександр згадує, як підняв голову, щоб переконатися в цьому та побачив, що від берців мало що залишилося. Ніг не відірвало, каже Олександр, але їм не було на чому триматися.
"Це була просто каша з кісток, м'яса, штанів та берців. А на лівій ступні відірвало всю м'язову тканину, подрібнило кістки і залишилися тільки пальці та сухожилля".
Військовий каже, що йому "найбільш прикро", що все це відбувалося під час харківського контрнаступу, а він так хотів "дотягнути хоча б до Ізюма".
У сусідньому селі Барвінкове Олександру провели першу ампутацію.
Далі його завезли в лікарню в Харків, потім в Полтаву. "Через те, що я декілька днів був у Харкові без операцій, почалося відмирання тканин і лікар сказав, що ліву ногу теж треба піднімати", - розповідає він.
Олександр каже про неналежну медичну допомогу.
"Я там (у Полтаві - Ред.) почав фактично загнивати, і лікарі ніяк не хотіли відпускати мене в Київ чи додому в Рівне в шпиталь, як не просили. Зрештою, через волонтерські зв'язки друга мене прийняли в центральному шпиталі в Києві, і там ще раз зробили дві ампутації", - каже військовий.
Він почав боятися, що такими темпами може втратити коліно, але обійшлося.
Через три місяці після поранення Олександр став на протези. В Україні військовим роблять хороші протези безкоштовно. Якщо ж ідеться про втрату руки чи стегна - найкращі технології за кордоном, каже хлопець.
Йому поставили "ідеальні протези", але Олександр подав також заявку в фонд Revived Soldiers Ukraine, який допомагає протезувати українських військових з 2014 року, і через декілька місяців потрапив у США.
Там йому поставили спеціальні спортивні протези, одні - бігові, а інші - для кросфіту, бо військовий до війни активно займався спортом, а тепер хоче ще і почати професійно бігати.
"Протези можна змінювати, залежно від задачі. Тому зараз у мене шість ніг, я наче павук", - сміється Олександр.
Зараз Олександр на нових ногах живе повним життям. Каже, бувають ще фантомні болі ("вчора пальці дуже відчувалися, ніби через них проходив струм"), але рухається вперед і багато планує.
"Не втрачайте шанси, що у вас під ногами, або й у ногах", - радить військовий.