НКЕК під виглядом економії пропонує запровадити незаконні побори, що зменьшать податкові надходження

Поки українці збирають кошти на дрони, армію та відновлення зруйнованої інфраструктури, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері електронних комунікацій (НКЕК), просуває ідею власного регуляторного збору з операторів і провайдерів. Чиновники подають цю ініціативу як спосіб «розвантажити державний бюджет» та позбавити платників податків необхідності утримувати регулятора.

Однак якщо уважно подивитися на цифри, стає очевидно: історія про «економію» більше нагадує бухгалтерський фокус, ніж реальну фінансову реформу.

Економія, якої не існує

У 2026 році державний бюджет передбачив фінансування НКЕК у розмірі 238,1 млн грн. При цьому сама Комісія просила майже 330 млн грн.

А вже на 2027 рік НКЕК пропонує фінансувати себе на рівні 401,1 млн грн. Це майже на 163 млн грн більше, ніж нинішнє бюджетне фінансування.

Виникає логічне запитання: якщо метою є економія державних коштів, то чому апетити регулятора не скорочуються, а стрімко зростають?

Фактично йдеться не про скорочення витрат держави, а про створення механізму, який дозволить чиновникам отримувати значно більше грошей без звичного бюджетного контролю.

Хто насправді заплатить

Регуляторний збір не виникає «з повітря». Його сплачуватимуть оператори та інтернет-провайдери.

Це означає, що сотні мільйонів гривень будуть вилучені з обігових коштів компаній, які сьогодні:

• будують мережі;
• відновлюють зв'язок після російських обстрілів;
• забезпечують інтернет у прифронтових районах;
• інвестують у резервне живлення та захист інфраструктури.

Гроші, які могли б працювати на розвиток мереж, перетворяться на джерело утримання чиновницького апарату.

Мінус для державного бюджету

Найбільша маніпуляція полягає саме в твердженні про «економію».

Коли у бізнесу вилучають понад 401 млн грн, це автоматично означає скорочення прибутку підприємств.

А менший прибуток означає менший податок на прибуток.

Лише за ставкою 18% державний бюджет ризикує недоотримати понад 72 млн грн.

Але це лише початок.

Менше інвестицій — менше податків

Телекомунікації є однією з галузей, що постійно інвестує у власну інфраструктуру.

Кожна гривня, забрана через новий збір, — це некуплений кабель, не встановлена базова станція, не модернізований вузол зв'язку.

У результаті скорочується економічна активність, а разом із нею — надходження ПДВ, ПДФО та інших податків.

За наявними розрахунками, лише прямі податкові втрати можуть перевищити 78 млн грн.

Ланцюгова реакція для економіки

Вилучення понад 400 млн грн із телеком-ринку не обмежиться самими операторами.

Менше замовлень отримають:

• виробники кабельної продукції;
• будівельні компанії;
• монтажні організації;
• логістичні підприємства;
• постачальники обладнання.

Загальне скорочення економічної активності може перевищити 1 млрд грн.

Це означає нові втрати бюджету через недоотриманий ПДВ, податок на прибуток, ПДФО та інші платежі.

Податок без назви

Формально НКЕК не називає свою ініціативу новим податком.

Однак її економічна природа саме така.

Регуляторний збір фактично стає додатковим платежем із доходів підприємств, який зменшує ресурси для розвитку бізнесу та створює додатковий фінансовий тиск на галузь.

Причому ці кошти не спрямовуються на оборону, відновлення країни чи соціальні потреби.

Вони мають забезпечити значно дорожче утримання самого регулятора.

Чи потрібна державі така реформа?

Під час війни держава повинна максимально стимулювати інвестиції у критичну інфраструктуру, а не вилучати з неї сотні мільйонів гривень.

Телекомунікаційні мережі стали одним із фундаментів обороноздатності країни. Саме вони забезпечують зв'язок військових, роботу державних сервісів, бізнесу та мільйонів українців.

Будь-яке додаткове фінансове навантаження на операторів неминуче позначиться на темпах розвитку мереж, їхній стійкості та швидкості відновлення після атак.

Тому питання вже давно виходить за межі фінансування одного державного органу.

Йдеться про вибір між підтримкою критичної інфраструктури та створенням ще одного механізму перерозподілу коштів на користь чиновницького апарату.

І коли під гаслом «економії бюджету» державі фактично пропонують модель, яка скорочує податкові надходження, гальмує інвестиції та завдає економіці більших збитків, ніж приносить користі, така ініціатива більше схожа не на реформу, а на запровадження нової форми регуляторної данини.