Обмежилася актами «відсутній» і «за кордоном»: голову громади оштрафували на 34 тисячі грн за неналежне оповіщення військовозобов’язаних

Бучацький районний суд Тернопільської області розглянув адміністративний позов тимчасово виконуючої обов’язки голови Золотопотіцької селищної ради про скасування постанови, якою її притягнули до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та наклали штраф у розмірі 34 тисячі гривень.

Спір стосувався виконання органом місцевого самоврядування розпоряджень територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо оповіщення призовників, військовозобов’язаних та резервістів про виклик для звірки військово-облікових даних і проходження військово-лікарської комісії. Суд мав встановити, чи були вжиті селищною радою заходи достатніми для належного виконання таких розпоряджень та чи існували підстави для накладення адміністративного стягнення.

Суть справи

21 липня 2026 року начальник відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки виніс постанову №3976, якою тимчасово виконуючу обов’язки голови Золотопотіцької селищної ради притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 34 тисячі гривень.

Підставою для притягнення до відповідальності стало неналежне, на думку ТЦК та СП, виконання трьох розпоряджень щодо оповіщення військовозобов’язаних.

Розпорядженням від 4 травня 2026 року №70 селищній раді було доручено здійснити оповіщення призовників, військовозобов’язаних та резервістів, які перебували на військовому обліку, про виклик до територіального центру комплектування та забезпечити їх прибуття 11 травня 2026 року. Як установив суд, відповідне розпорядження стосувалося 22 осіб.

На його виконання т.в.о. голови селищної ради 4 травня видала власне розпорядження №56-од, яким було визначено порядок організації оповіщення, сформовано списки за старостинськими округами, визначено старост, відповідальних за вручення повісток, та встановлено строк для подання інформації про результати оповіщення.

7 травня селищна рада направила до ТЦК та СП інформацію про результати виконання розпорядження. Серед переданих документів були донесення старост, повернуті повістки та рекомендовані листи. Щодо осіб, яких не було оповіщено, в документах зазначалося, зокрема, що вони не проживають за місцем реєстрації, відсутні за адресою, перебувають за кордоном або мають інші обставини.

Другим розпорядженням від 17 травня 2026 року №76 т.в.о. голови громади було доручено забезпечити оповіщення 20 осіб та їх прибуття до ТЦК та СП 25 травня. На виконання цього розпорядження 19 травня було видано розпорядження селищного голови №62-од із визначенням відповідальних старост та порядку оповіщення.

21 травня до ТЦК та СП було передано інформацію про результати виконання цього завдання. Частина повісток направлялася рекомендованими поштовими відправленнями, однак щодо інших осіб старости повідомили, що вони перебувають за кордоном, не проживають за відповідними адресами, відсутні за місцем реєстрації або перебувають на сезонних роботах.

Третім розпорядженням від 24 травня 2026 року №79 передбачалося оповіщення ще 20 осіб та забезпечення їх прибуття 1 червня. Для його виконання 25 травня було видано розпорядження №65-од, яким також визначено відповідальних за оповіщення осіб та порядок звітування.

За результатами виконання цього розпорядження до ТЦК та СП було передано відомості про повернуті повістки, рекомендовані листи, акти та донесення. Щодо частини військовозобов’язаних зазначалося, що вони перебувають за кордоном, не проживають за місцем реєстрації, відсутні, перебувають на сезонних роботах, а в одному випадку — що домоволодіння було зачинене.

У ТЦК та СП дійшли висновку, що такі дії не забезпечили належного виконання розпоряджень. Зокрема, було встановлено, що за першим розпорядженням рекомендованими поштовими відправленнями було направлено лише частину повісток, за другим — також лише частину, аналогічна ситуація склалася і під час виконання третього розпорядження.

Позиція ТЦК та СП полягала в тому, що у випадках, коли вручити повістку особисто за місцем проживання неможливо, орган місцевого самоврядування не може обмежитися складанням акта чи донесення про відсутність особи, її перебування за кордоном або непроживання за адресою. У такому випадку повістка мала бути направлена рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.

13 липня 2026 року щодо посадовиці було складено протокол про адміністративне правопорушення, а 21 липня винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 34 тисячі гривень.

Позиція т.в.о. голови селищної ради

Оскаржуючи постанову, т.в.о. голови Золотопотіцької селищної ради стверджувала, що виконала всі обов’язки, які законодавство покладає на орган місцевого самоврядування у сфері оповіщення військовозобов’язаних.

Вона зазначала, що після отримання кожного розпорядження ТЦК та СП видавала відповідне розпорядження по селищній раді, формувала списки за старостинськими округами, визначала відповідальних посадових осіб, забезпечувала передачу їм повісток та встановлювала строки звітування.

За її твердженням, старости здійснювали виїзди за місцем проживання військовозобов’язаних для особистого вручення повісток. Якщо особу за місцем проживання не знаходили, складалися відповідні акти та доповідні записки, після чого інформація про результати оповіщення разом із документами передавалася до ТЦК та СП.

Позивачка наполягала, що органи місцевого самоврядування мають організаційні та інформаційні повноваження у сфері мобілізації, однак не уповноважені здійснювати розшук громадян, перевіряти інформацію про перетин ними державного кордону, затримувати їх або забезпечувати примусовий привід до ТЦК та СП.

Окремо вона заперечувала обов’язок селищної ради самостійно направляти невручені повістки рекомендованими поштовими відправленнями. На її думку, такі повноваження належать ТЦК та СП. Вона також зазначала, що в бюджеті селищної ради не було передбачено коштів на поштові витрати, пов’язані з направленням таких повісток.

Позивачка звертала увагу й на процесуальні обставини притягнення її до адміністративної відповідальності. Зокрема, вона посилалася на те, що зазначена в протоколі відмова від його підписання не була зафіксована свідками, а також на розбіжності щодо дати розгляду адміністративної справи та відсутність, за її твердженням, належного повідомлення про час такого розгляду.

З цих підстав посадовиця просила скасувати постанову про накладення штрафу.

Позиція ТЦК та СП

Представник відповідача наполягав, що розпорядження щодо оповіщення військовозобов’язаних були виконані неналежним чином.

За позицією ТЦК та СП, селищна рада фактично обмежилася складанням актів і донесень, у яких старости зазначали, що відповідні особи перебувають за кордоном, не проживають за адресою, відсутні, перебувають на сезонних роботах або мають інші обставини.

Водночас щодо значної частини військовозобов’язаних, яким повістки не вдалося вручити особисто, їх не було направлено рекомендованими поштовими відправленнями з описом вкладення та повідомленням про вручення.

На думку відповідача, це свідчило про порушення порядку оповіщення, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України №1487, а тому підстав для скасування постанови про притягнення посадовиці до адміністративної відповідальності не було.

Висновки суду

Оцінюючи матеріали справи № 595/1117/26, суд насамперед дослідив складені старостами акти та донесення щодо військовозобов’язаних, яких не вдалося оповістити.

Суд установив, що такі акти не містили інформації про час доби, коли здійснювалися заходи з оповіщення. У них також були відсутні ідентифікуючі дані осіб, зі слів яких старости отримували інформацію про місцезнаходження військовозобов’язаних.

Крім того, у випадках, коли в актах зазначалося про відсутність особи за місцем проживання саме на момент відвідування адреси, суду не було надано доказів повторних спроб оповіщення.

Суд також звернув увагу, що з актів не вбачається вжиття заходів для встановлення актуального місця проживання або перебування військовозобов’язаних, їхніх номерів телефонів, електронних адрес чи інших засобів зв’язку.

Інформацію на кшталт «перебуває за кордоном», «зачинено», «не проживає», «відсутній за адресою», «сезонні роботи», «згідно з усним поясненням матері» суд оцінив як формальну.

При цьому донесення та акти старост не містили офіційних підтверджень того, що відповідні особи дійсно не проживали за місцем реєстрації, були відсутні за адресою, перебували за кордоном чи на сезонних роботах або мали встановлену групу інвалідності.

Ключовим для вирішення спору став пункт 32 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487.

Суд виходив із того, що у разі отримання розпорядження ТЦК та СП виконавчі органи сільських, селищних та міських рад здійснюють оповіщення зазначених у розпорядженні осіб за місцем проживання, роботи або навчання шляхом вручення повісток, під особистий підпис у картках первинного обліку та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Також орган місцевого самоврядування повинен у триденний строк письмово повідомити ТЦК та СП про результати оповіщення та забезпечувати контроль за прибуттям призовників, військовозобов’язаних і резервістів.

Суд дійшов висновку, що цей порядок чітко регулює спосіб повідомлення військовозобов’язаного про необхідність прибуття до ТЦК та СП. Якщо особисто вручити повістку під підпис неможливо, на виконавчий орган місцевого самоврядування покладається обов’язок направити її рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.

У спірних правовідносинах цього щодо частини військовозобов’язаних зроблено не було.

Тому суд визнав, що вимоги пункту 32 Порядку №1487 не були дотримані, а вжиті посадовицею заходи не можна вважати достатніми та дієвими для належного виконання трьох розпоряджень ТЦК та СП.

Не погодився суд і з аргументом про відсутність у місцевому бюджеті коштів на направлення поштової кореспонденції. Суд зазначив, що така обставина не звільняє посадову особу від виконання обов’язків щодо організації мобілізаційних заходів, своєчасного оповіщення та виклику військовозобов’язаних і резервістів.

При цьому суд послався на частину першу статті 21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка передбачає подальшу компенсацію відповідних витрат з Державного бюджету України не пізніше ніж через місяць після подання відповідного звернення у встановленому Кабінетом Міністрів порядку.

За результатами оцінки доказів суд дійшов висновку, що відповідач виконав покладений на нього частиною другою статті 77 КАС України обов’язок та довів факт вчинення посадовицею адміністративного правопорушення, зазначеного в оскаржуваній постанові.

Суд констатував, що т.в.о. голови селищної ради допустила порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а ТЦК та СП під час винесення постанови про адміністративне стягнення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи, за висновком суду, не містили доказів відсутності в діях посадовиці складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Тому постанова про накладення штрафу у розмірі 34 тисячі гривень була визнана такою, що відповідає вимогам закону, а підстав для її скасування суд не встановив.

У задоволенні адміністративного позову про скасування постанови щодо накладення адміністративного стягнення суд відмовив.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного рішення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagramта в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.