Обов'язкова частка у спадщині переважає заповіт: Верховний Суд визнав недійсними свідоцтва на спадщину
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 15 липня 2026 року у справі № 694/1492/24 розглянув спір щодо права повнолітньої непрацездатної дитини на обов’язкову частку у спадщині, належного способу захисту такого права та можливості витребування спадкового майна після його відчуження.
Постанова є важливою для спадкової практики, оскільки Суд детально розмежував випадки внесення змін до свідоцтва про право на спадщину та випадки, коли належним способом захисту є саме визнання такого свідоцтва недійсним.
Обставини справи
Після смерті матері позивача спадщина відкрилася за заповітом, відповідно до якого все майно було заповідано онукам спадкодавиці.
Син померлої своєчасно подав заяву про прийняття спадщини та стверджував, що є особою з інвалідністю III групи, а тому має право на обов’язкову частку у спадщині.
Попри це нотаріус видав спадкоємцям за заповітом свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, після чого вони відчужили її третій особі за договором купівлі-продажу.
Позивач звернувся до суду з вимогами про часткове визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності та витребування належної йому 1/4 частки земельної ділянки.
Суд першої інстанції відмовив у позові, вважаючи недоведеним факт непрацездатності на момент відкриття спадщини. Апеляційний суд встановив, що право на обов’язкову частку у позивача існувало, однак дійшов висновку, що належним способом захисту є внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, а не визнання його недійсним.
Позиція Верховного Суду
Верховний суд зазначив, що право на обов’язкову частку є обмеженням свободи заповіту, встановленим безпосередньо законом з метою захисту визначеного кола найближчих непрацездатних родичів спадкодавця.
Це право виникає не з моменту видачі свідоцтва про право на спадщину і не з моменту подання нотаріусу документа про інвалідність, а безпосередньо із закону за умови існування передбачених статтею 1241 ЦК України обставин станом на день відкриття спадщини.
Суд звернув увагу на те, що документ про встановлення інвалідності не створює непрацездатність та не породжує право на обов’язкову частку, а підтверджує юридичний факт, який існував у відповідний період.
ВС вказав, що право на обов’язкову частку виникає безпосередньо із закону за наявності встановлених статтею 1241 ЦК України обставин на день відкриття спадщини. Воно не залежить від волі спадкодавця чи інших спадкоємців та не виникає лише з моменту видачі свідоцтва про право на спадщину.
Окремо Верховний Суд зазначив, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, а тому неотримання такого свідоцтва не впливає на обсяг його спадкових прав і не надає іншим спадкоємцям права розпоряджатися належною йому частиною спадщини.
Обов’язки нотаріуса та належний спосіб захисту
ВС вказав, що формулювання «перевіряє коло осіб» покладає на нотаріуса активний обов’язок з’ясувати відповідні обставини до видачі свідоцтва про право на спадщину.
Суд зазначив, що після повернення поштового відправлення нотаріус не одержав від позивача заяви про відмову від прийняття спадщини, не вчинив достатніх дій, спрямованих на витребування відомостей та документів з метою перевірки статусу позивача.
Саме повернення направленого листа не могло бути достатньою правовою підставою для видачі свідоцтв про право на спадщину виключно спадкоємцям за заповітом.
ВС також звернув увагу на те, що недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту).
Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі.
Щодо способу судового захисту ВС зазначив, що внесення змін до свідоцтва про право на спадщину передбачає коригування раніше правомірно оформленого розподілу спадщини між спадкоємцями у зв’язку з обставинами, які виникли після його видачі, тоді як визнання свідоцтва недійсним застосовується за умови існування у момент видачі документа правової вади, яка вплинула на законність видачі свідоцтва про право на спадщину та має наслідком порушення прав позивача.
Суд наголосив, що на час видачі свідоцтв позивач уже мав право на обов’язкову частку у спадщині, а недостатність відомостей у спадковій справі щодо такого права свідчить про порушення порядку розподілу спадщини та порядку видачі свідоцтв про право на спадщину.
Тому Верховний Суд зробив висновок, що за вказаних обставин належним способом захисту є саме визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними у частині обов’язкової частки у спадщині, яка належить позивачу.
Щодо вимоги про витребування майна Суд зазначив, що спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно з чужого незаконного володіння з підстав, передбачених статтею 387 ЦК України.
Разом із цим Верховний Суд звернув увагу, що апеляційний суд не перевірив заперечення кінцевого набувача земельної ділянки, не дослідив питання його добросовісності та пропорційності можливого втручання у його право власності, а тому ці обставини потребують нового апеляційного розгляду.
Таким чином, Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд.
Суд підтвердив, що якщо під час оформлення спадщини порушено права спадкоємця, який мав право на обов’язкову частку вже на момент видачі свідоцтва, належним способом захисту може бути саме визнання такого свідоцтва недійсним, а спадкоємець, який прийняв спадщину, не позбавлений права вимагати витребування спадкового майна з чужого незаконного володіння.
Додатково читайте, як Мін’юст змінив порядок посвідчення правочинів: тепер нотаріуси перевірятимуть, чи живий довіритель.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
