Один кінь, одна корова та суцільні пустки: як виживає відрізане від світу село на Волині (відео)
Село Хотивель, що входить до складу Старовижівської громади на Волині, поступово зникає з карти. На початку 1990-х років тут вирувало життя й мешкало орієнтовно 170 людей. Сьогодні ж у селі, яке складається фактично з двох вулиць, розділених дорогою, зареєстровано 78 осіб, а фактично проживає заледве 46.
Як живеться віддаленому поліському селу, де закрили єдину школу і немає жодного магазину, дізнавалися журналісти «Суспільного».
«Люди повмирали, діти роз'їхалися»: інфраструктура в минулому
У Хотивелі немає звичної для містян чи більших сіл інфраструктури. До 2018 року тут працювала початкова школа, але через брак учнів її закрили. Тепер будівля стоїть пусткою. Стаціонарного магазину в селі теж немає – двічі на тиждень сюди приїжджає виїзна автолавка, яка забезпечує людей хлібом, ковбасою, майонезом та іншими продуктами першої необхідності. Дорогу селом під час літньої спеки засипає густий пил.
«Магазин виїзний, приїжджає машина. Людям дуже зручно, коли привезуть хліб та товари першої необхідності. Зараз і пошта мобільна– їздить по вулиці, роздає пенсії, платежі приймає. Навіть молоко привозять, бо в селі на всіх залишилася всього одна корова», – розповідає староста села Микола Ящук.
Побут ускладнює й дика природа, яка через заліснення територій підступає впритул до людських обійсть. Місцеві бідкаються: виростити домашню птицю стало справжнім квестом, адже кругом хащ і чагарники, з яких на полювання виходять лиси та шуліки.
Сезонний заробіток, малина та «Калинонька»
Місцеві жителі крутяться як можуть. Ті, хто молодший, вирощують малину або їздять на сезонні заробітки до сусідньої Польщі.
Журналісти застали місцеву мешканку Любов Сімчук за роботою на городі. Жінка вже 25 років живе в Хотивелі та працює завідувачкою місцевого клубу. Бідкається, що до повномасштабної війни клуб процвітав, сюди з'їжджалася молодь, а зараз усе затихло. Аби прогодувати родину, доводиться важко працювати на землі й планувати поїздки за кордон.
«Багато малини не прийнялося, це першорічка, будемо насаджувати. Приїжджаємо трактором, полемо. Як не буде крапельного поливу — то нічого не вродить. Хотіли в ліс по чорницю йти, але кажуть, що вона дуже дрібна цього року. Тому їду в Польщу заробляти, бо треба утримувати сім'ю, маю двох дорослих дівчат та чоловіка», — ділиться пані Любов. На своєму городі вона також вирощує часник, який потім передає військовим на фронт.
Попри сіру буденність, жителі знаходять розраду в творчості. Пані Любов разом із односельцями їздить до Старої Вижви, де виступає у складі колективу «Калинонька».
Життя на дві сторони: пустки та молоді родини
Староста села Микола Ящук показує порожні будинки, які колись належали великим родинам.
«В цьому будинку колись проживала багатодітна сім'я Систалюків. Одна із дочок працювала зі мною землевпорядником. На жаль, вона померла, діти роз'їхалися хто куди, і хата тепер пустує. А ось тут жила баба Катя Шлапай, їй було 96 років, померла буквально рік тому. Була дуже весела жінка, знала багато давніх звичаїв», – каже староста.
За його словами, село розділене на дві частини. На одній стороні вулиці мешкають переважно самотні люди похилого віку, там найбільше пусток. Інша сторона – жвавіша, там є навіть кілька молодих сімей, які народжують дітей.
Місцевий житель Юрій Карпук – батько п'ятьох дітей. Поки мама на заробітках у Польщі, діти допомагають йому по господарству: заготовляють сіно для коня, порають курей та качок. У вільний час хлопці катаються на велосипедах, грають у хокей на траві та ходять на місцевий ставок, куди раніше запускали білого амура, товстолоба та карасів.
Спогади про кіномеханіку та Сибір
Місцева старожилка Євгенія живе в Хотивелі вже понад пів століття. Колись вона працювала кіномеханіком – показувала односельчанам індійські, арабські та українські стрічки кіностудії Довженка. Жінка з сумом дивиться на сучасність і згадує важке минуле своєї родини, яку за радянських часів вивезли до Сибіру.
«Мати, як почула, що війна скінчилася, добиралася поїздами сюди, на Україну. Їсти не було що, вона старалася для нас двох дітей. Казала, думала, що бульби ніколи не наїсться – лушпиння по смітниках збирала і їла. Ну, такі часи були... А тепер щодня по телевізору чую, що знову війна, щодня люди гинуть і гинуть, страшно слухати», – каже жінка.
Бабуся сумує за минулими роками, коли село було повним, і резюмує сучасний стан Хотивеля короткою, але болючою фразою: «У кожної хати повмирали по три-чотири чоловіки. Одні пустки позаставалися... Прожив день – і добрий».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: