Палаци, садиби та замки Запоріжжя: аристократичне минуле степового краю
Запорізька область передусім відома своєю козацькою історією, Дніпром, Хортицею та потужною промисловістю. Водночас край має й іншу, менш відому сторінку минулого – палацову та садибну архітектуру.
У різних куточках області збереглися споруди, пов’язані з історією дворянських родин, європейських колоністів, великих землевласників, промисловців і підприємців XIX – початку XX століття. Серед них – міські особняки, родинні садиби та маєтки, деякі з яких за своїм виглядом нагадують справжні середньовічні замки.
Ці споруди пережили революції, війни та радянські перебудови. Частина з них збереглася до наших днів, а деякі пам’ятки постраждали вже під час повномасштабного російського вторгнення.
«Перший Запорізький» розповідає про найцікавіші палаци і садиби Запорізької області.
Садиба Попова у Василівці: «замок» серед степу
У Василівці розташований один із найвідоміших палацово-садибних комплексів Запорізької області – Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова». Через характерну архітектуру його часто називають «Замком Попова». Це єдиний в області комплекс садибного типу, що має вигляд справжнього замку.
Історія маєтку пов’язана з родиною Попових, яка володіла цими землями з XVIII століття. Полковник Василь Попов отримав їх від імператриці Катерини II, а наприкінці XIX століття його онук, заможний поміщик Василь Попов, розпочав будівництво великого палацового комплексу.
За різними джерелами, основні роботи тривали у 1889–1894 роках, хоча окремі дослідники відносять початок будівництва до 1864–1884 років. Автором проєкту вважають віденського архітектора Миколу Бенуа.
До складу садиби входили головний палац, флігелі, оглядова вежа, манеж-стайня, каретний двір та господарські споруди. В архітектурі поєднали неоготику, неомавританські мотиви, а також елементи ренесансу й романського стилю.
Центральною спорудою був двоповерховий палац із п’ятьма вежами. У ньому містилися бальна зала, картинна галерея, бібліотека та колекція старовинної зброї. Попови також облаштували власний етнографічний музей і зберігали твори європейських майстрів.
Поруч розташовувалися два симетричні неомавританські флігелі для почесних гостей, «Англійський замок» у неоготичному стилі та оглядова вежа. Манеж-стайню звели з елементами італійського Відродження.
Для будівництва використовували переважно цеглу місцевого виробництва. Попови мали у Василівці власні цегельні заводи.
За радянських часів садиба зазнала численних перебудов. На її території розміщувалися технікуми, житлові та господарські установи, лікарня і військовий штаб. Центральний палац у 1950-х роках розібрали, а його цеглу використали для потреб місцевої влади.
До наших днів збереглися північно-східний флігель, оглядова вежа, манеж-стайня та кілька допоміжних споруд. На їхній основі створили музейний комплекс, який працює на території садиби з 1993 року.
У березні 2022 року внаслідок російського обстрілу постраждали стіни манежу-арени та інших будівель комплексу. Краєзнавчий музей на території садиби після окупації Василівки був розграбований.
Замок Вальман на Верхній Хортиці: химерна споруда менонітів
У Запоріжжі, в історичній місцевості Верхня Хортиця, на вулиці Розенталь, 7, стоїть незвичайний триповерховий будинок, відомий як «Замок Вальман». Його звели на початку XX століття в Розенталі – колишній менонітській колонії, яка згодом увійшла до складу Запоріжжя.
Ініціаторкою будівництва була Катаріна Вальман – дружина відомого менонітського підприємця Андреаса Вальмана. Вона навчалася в Німеччині організації дитячих садків і після повернення хотіла створити в Розенталі сучасний заклад для дітей. Саме для цього й почали споруджувати будинок. Однак історичні події початку XX століття змінили ці плани, і дитячий заклад так і не запрацював.
Будівля вирізняється незвичайною архітектурою: кожен із чотирьох фасадів має власне оформлення. Споруду виконано в дусі югендстилю – німецької версії модерну кінця XIX – початку XX століття. Арки, балкони та башточки доповнює масивна покрівля з пірамідальними ламаними дахами, через яку будинок нагадує середньовічний замок.
У радянський період споруда використовувалася як гуртожиток педагогічного училища. Із 1980-х років тут розміщувалися Запорізький районний відділ освіти та дитячо-юнацька спортивна школа.
Сьогодні «Замок Вальман» належить Широківській громаді. Будівля зберегла характерні архітектурні риси, але потребує серйозної реставрації.
Пам’ятка цікава не лише своєю незвичайною архітектурою. Вона нагадує про менонітське минуле Запоріжжя – громаду переселенців, які принесли на південноукраїнські землі власні традиції господарювання, освіти, архітектури та громадського життя.
Садиба Міклашевських у Біленькому: маєток козацької знаті
За кілька десятків кілометрів від Запоріжжя, у Біленькому, розташовувалася значна садиба родини Миклашевських. Її історія пов’язана з Михайлом Миклашевським – одним із перших губернаторів Катеринославської губернії.
У 1802 році Миклашевський придбав землі в цьому районі та переселив сюди селян. Згодом Біленьке стало центром його великої економії. Тут розвивалося господарство, з’являлися підприємства, школа, лікарня та інші установи.
Нинішній головний садибний будинок спорудили наприкінці XIX століття. Дослідники пов’язують його будівництво з Михайлом Миклашевським, представником наступного покоління родини, а авторство проєкту приписують архітектору Фердинанду Гагену. В архітектурі будинку поєдналися риси неоренесансу, необароко та так званого цегляного стилю.
До садибного комплексу входили не лише головний будинок, а й східний та західний флігелі. Особливу цінність мали інтер’єри – кахляна підлога, чавунні гвинтові сходи, дерев’яне різьблення та ліпний декор.
Після революції садибу пристосували до нових потреб. Згодом тут працював плодоягідний технікум, тож колишній приватний маєток став частиною освітньої історії Біленького.
Ще кілька років тому комплекс був одним із найкраще збережених зразків садибної архітектури Запорізького краю. Проте повномасштабна війна завдала йому значних пошкоджень. У січні 2025 року садиба постраждала від обстрілу, у липні того ж року зазнала нових пошкоджень після авіаудару, а 27 лютого 2026-го була атакована втретє.
Остаточного удару пам’ятка зазнала 22 червня. Російські військові атакували садибу трьома безпілотниками. Внаслідок ударів виникла пожежа, у якій головна історична будівля згоріла вщент.
Палац Шредера у Молочанську: слід промислового менонітського міста
Молочанськ, колишній Гальбштадт («напівмісто»), виник на початку XIX століття як поселення менонітів, переселених із Пруссії. У наступні десятиліття він став важливим промисловим і торговельним центром Молочної колонії. Тут працювали млини, фабрики, майстерні, заводи сільськогосподарської техніки, школи й лікарні. Згодом Гальбштадт перетворився на своєрідну неофіційну столицю менонітських колоній півдня України.
Однією з найпомітніших споруд міста був палац Шредера. Його датують кінцем XIX – початком XX століття та пов’язують із заможним підприємцем, одним зі співзасновників місцевого чавуноливарного заводу. Палац звели в стилі неоренесансу. Його масштаб і декоративність помітно вирізнялися на тлі звичайної забудови менонітського поселення.
Поява палацу стала символом економічного розквіту Молочанська та заможності місцевих підприємців. Будівля також відображала, як економічний розвиток поступово змінював архітектурний вигляд міста.
За радянських часів палац використовували як будинок культури меблевої фабрики, а частину приміщень займали інші установи. Згодом споруда занепала, але залишалася одним із найвпізнаваніших історичних об’єктів Молочанська.
З 2022 року місто перебуває під російською окупацією. Через бойові дії та відсутність доступу до Молочанська достовірних даних про нинішній стан палацу немає. Доля пам’ятки залишається невідомою.
Особняк Абрагама Коппа у Запоріжжі: спадщина промислової Шенвізе
У Космічному районі Запоріжжя, на вулиці Сергія Серікова, зберігся один із найкращих у місті прикладів особняка дворцового типу – будинок Абрахама Коппа.
Будинок звели на початку XX століття на замовлення Абрахама Коппа – одного із засновників сільськогосподарського машинобудування в Олександрівську, як тоді називалося Запоріжжя. Свою справу він починав як власник кузні, а згодом заснував чавуноливарний і машинобудівний завод.
Особливе значення особняк отримав під час голоду 1921–1923 років. Тоді тут працювало представництво благодійної організації American Mennonite Relief, яка допомагала місцевим жителям, забезпечуючи їх продуктами та необхідними речами.
Архітектура будинку вирізняється еклектичним поєднанням рис неоренесансу, необароко та югендстилю. Фасади облицьовані світлою цеглою, прикрашені орнаментальними фризами й декоративними елементами. Ажурні балкони та масивний французький дах із конусоподібними башточками надають споруді вигляду замку.
Нині особняк прихований за парканом протитуберкульозного диспансеру, який працює тут із 1966 року. Через це будівля мало помітна для містян, хоча залишається однією з найкраще збережених історичних садиб Запоріжжя та важливим нагадуванням про підприємницьку й культурну спадщину менонітських колоністів.
Особняк Абрагама Коппа зберігає риси архітектури Запоріжжя початку XX століття.
Будинок Генріха Бера у Запоріжжі: садиба-лікарня, що стала пам’яткою
У центрі Запоріжжя, на розі нинішньої вулиці Святого Миколая, зберігся будинок лікарні та пологового притулку Генріха Бера.
Двоповерхову споруду звели у 1911–1912 роках за проєктом лікаря Генріха Бера, який на той час працював в Олександрівську. Отримавши дозвіл міської управи, він за рік спорудив приватну пологову лікарню.
Будівлю виконали в стилі модерн. Її фасади прикрашали округлі вікна, тераси та декоративні фризи, а над спорудою височіла башта з куполом і металевим шпилем. Саме ця виразна вертикальна деталь надавала будинку характерного силуету та певної схожості із замковою архітектурою.
Пологовий притулок Бера надавав безкоштовну допомогу породіллям незалежно від їхнього соціального стану. Окрім пологового відділення, тут працювали офтальмологічне та хірургічне відділення.
У післявоєнні десятиліття будівля продовжувала виконувати медичну функцію. Тут працював міський пологовий будинок №1, де народжували кілька поколінь запоріжанок.
У 2021 році споруду передали у державну власність. Нині будинок не використовується, перебуває в аварійному стані та потребує реставрації.
***
Замки, палаци та садиби Запорізького краю – важлива частина його культурної спадщини, яка допомагає побачити різні сторінки регіональної історії.
Вони залишаються мовчазними свідками минулого, нагадуючи про людей, громади та епохи, які свого часу формували Запорізький край.
Текст – Олександр Носок
Читайте також:
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa: https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» в Instagram!