Пенсіонерів штрафують за безкоштовний проїзд: чому громадянам доводиться захищати пільги в суді
Конституція України декларує, що людина, її права, свободи та безпека є найвищою цінністю, які визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Проте реальність, із якою щодня стикаються українські пенсіонери у громадському транспорті, далека від конституційних ідеалів. Замість заслуженої поваги та безперешкодного користування державними гарантіями, літні люди змушені проходити принизливі процедури верифікації, вислуховувати звинувачення від контролерів та навіть ставати жертвами фізичного виштовхування з салонів автобусів.
Ситуація ускладнилася після того, як окремі органи місцевого самоврядування, зокрема у Львові, запровадили обмеження на кількість безкоштовних поїздок для окремих категорій пільговиків. Чому людина в нашій країні має спочатку все життя працювати на право отримати пенсію, а потім роками виборювати у судах елементарну можливість безкоштовно доїхати до лікарні?
Державна гарантія проти місцевого бюджету
Базовим документом, який регулює право пенсіонерів на пільговий проїзд, є Постанова Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 року № 354 «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування». Цей нормативно-правовий акт запровадив безлімітний безкоштовний проїзд для пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутах. Чинність цієї постанови також поширена на осіб з інвалідністю.
Згідно з пунктом 1-1 цієї Постанови, право на безплатний проїзд надається за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження АСООП — також електронного квитка, який зареєстрований у системі та видається на безоплатній основі.
Проте місцева влада багатьох міст вирішила трактувати ці норми на власний розсуд. Яскравим прикладом став Львів, де Виконавчий комітет міської ради рішенням № 891 від 28.06.2024 (а згодом рішенням № 275 від 26.03.2025) встановив ліміт — не більше 60 безкоштовних поїздок на місяць за пільговою карткою «ЛеоКарт». Головним виправданням посадовців була відсутність компенсаційного фінансування витрат на перевезення пільговиків із державного бюджету.
Пенсіонерка оскаржила це рішення в суді. Львівський окружний адміністративний суд 26 листопада 2024 року визнав рішення № 891 протиправним та нечинним. 26 березня 2025 року Восьмий апеляційний адміністративний суд залишив цей висновок у силі. Суд зазначив, що постанова Кабміну № 354 гарантує пенсіонерам безплатний проїзд, а відсутність компенсаційного фінансування з державного бюджету не дає виконкому права встановлювати ліміт у 60 поїздок.
Не погодившись із рішеннями судів, виконком Львівської міськради звернувся до Верховного Суду.
26 березня 2025 року, у день постановлення рішення Восьмого ААС у першій справі, виконком прийняв нове рішення № 275, яким знову встановив для пенсіонерів за віком та осіб з інвалідністю ІІІ групи не більше 60 безкоштовних поїздок на місяць.
Тобто після того, як суд визнав попередній 60-поїздковий ліміт незаконним, виконком фактично повторно запровадив аналогічне обмеження вже новим рішенням.
Але і рішення № 275 також оскаржили в суді. Львівський окружний адміністративний суд 30 червня 2025 року у справі № 380/7953/25 визнав його протиправним та скасував. Більше того, суд зобов’язав виконком утримуватися від встановлення обмежень кількості пільгових поїздок для пенсіонерів за віком та осіб з інвалідністю ІІІ групи.
5 листопада 2025 року Восьмий апеляційний адміністративний суд залишив це рішення без змін.
Незважаючи на спроби Виконавчого комітету оскаржити ці рішення у касаційному порядку та повторно вводити ліміти, суди залишаються непохитними: обмеження кількості поїздок є протиправним. Станом на 2026 рік у Львові діє необмежений проїзд за пільговою ЛеоКарт.
Подібні обмеження були успішно скасовані судами й у Житомирі. У справі № 240/10922/24 Житомирський окружний адміністративний суд визнав протиправними та нечинними положення рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради № 480 від 28 березня 2024 року, якими для пенсіонерів за віком запроваджувалися плата та обмеження на проїзд у громадському транспорті. Висновки суду першої інстанції підтримав Сьомий апеляційний адміністративний суд, а рішення набрало законної сили 26 листопада 2024 року.
Електронний квиток як пастка для літньої людини
Запровадження АСООП мало б спростити життя, але на практиці перетворилося на проблему. Труднощі полягають у формалізмі: якщо система не зафіксувала валідацію картки, навіть якщо ліміт вичерпано через незаконне рішення міськради, пасажира автоматично визнають «безквитковим порушником» та штрафують за статтею 135 КУпАП.
Розглянемо справу Шевченківського районного суду м. Львова № 466/9370/25. Пенсіонера за віком було примусово висаджено з автобуса на зупинці та оштрафовано поліцією на 500 грн за безквитковий проїзд. Причина — його ЛеоКарт не завалідувалася через те, що система заблокувала її після вичерпання протиправного ліміту у 60 поїздок.
Суддя зазначила, що право на пільгу є гарантованим державою. Позивач, маючи при собі картку та пенсійне посвідчення, належним чином підтвердив свій пільговий статус. Технічна неможливість валідації через незаконно встановлений ліміт не може бути підставою для притягнення особи до відповідальності. Постанову про штраф було скасовано.
Інша проблема — територіальна дискримінація. Справа Сторожинецького районного суду № 723/2157/26 описує історію пенсіонера та особи з інвалідністю ІІ групи. Він проживає у місті Сторожинець, але під час поїздки у Чернівцях був оштрафований контролером на 320 грн. Причина відмови у безкоштовному проїзді — відсутність чернівецької картки «Пільгова» та той факт, що Сторожинецька громада не уклала договір про компенсацію витрат із Чернівецьким тролейбусним управлінням.
Суд наголосив, що закон гарантує право на пільговий проїзд для осіб з інвалідністю ІІ групи на всій території України, незалежно від місця їх реєстрації. Бездіяльність органів місцевого самоврядування (неукладення договорів між громадами) не може бути перешкодою для реалізації громадянином його конституційних прав та підставою для накладення штрафу. Штраф скасовано, справу закрито.
Чому контролери обирають найслабших?
Контролери пасажирського транспорту часто демонструють відверто агресивну поведінку, користуючись юридичною необізнаністю літніх людей або їхньою нездатністю фізично чи психологічно протистояти тиску.
У справі Білоцерківського міськрайонного суду № 357/329/26 зафіксовано випадок у Чернігові. Жінка-контролер у міському автобусі безпідставно відібрала у пенсіонерки транспортну картку, яку та успішно завалідувала. Коли літня жінка надала копію свого пенсійного посвідчення, контролер почала стверджувати, що на ксерокопії не видно номера, перешкоджала їй вийти з автобуса, ігнорувала прохання висадити її та зрештою виписала штраф на 340 грн.
Суд скасував постанову, вказавши на повну відсутність будь-яких доказів правопорушення з боку перевізника та порушення презумпції невинуватості. Сама по собі постанова контролера, не підтверджена іншими належними доказами (відеофіксацією, свідченнями), не є доказом вини.
Найбільш проблемним є залучення поліції до цього тиску. Правоохоронці часто формально стають на бік контролерів і автоматично виносять незаконні штрафи.
У справі Франківського районного суду м. Львова № 465/8390/25 інспектор патрульної поліції оштрафував пенсіонера за віком на 500 грн за безквитковий проїзд в автобусі. Людина мала при собі пенсійне посвідчення, але не мала картки «ЛеоКарт».
Процесуальні порушення, встановлені судом: поліцейський у постанові вказав, що правопорушення зафіксовано о 08:40 на вулиці Хімічній. Проте дослідження відеозаписів із бодікамер показало, що в цей час пенсіонер перебував на вулиці Князя Романа.
Відеозапис зафіксував, як поліцейський особисто диктував контролеру текст заяви про вчинення правопорушення. Інспектор виніс постанову, взагалі не переглянувши та не витребувавши записи з камер самих контролерів.
Суд скасував постанову та закрив провадження.
Справа нашого читача
До нашої редакції звернувся читач, колишній державний службовець із понад 20-річним стажем. Його мотивація захищати права літніх людей виникла після того, як його дружина стала свідком шокуючої сцени: контролери силою виштовхали з міського комунального транспорту літнього чоловіка.
Чоловік цілеспрямовано пішов на конфлікт із системою: під час чергової поїздки він пред’явив пенсійне посвідчення, відмовився платити штраф та вимагав викликати поліцію. Прибулі на місце патрульні винесли постанову про штраф у розмірі 600 грн за ст. 135 КУпАП. Наразі справу № 464/5783/26 Сихівський районний суд м. Львова передав за територіальною підсудністю до Перемишлянського районного суду Львівської області за місцем реєстрації позивача.
Читач наголошує на системності проблеми: «Соціальна політика держави місцевою владою відверто ігнорується». Як ми бачимо, його позов не є поодиноким, але він демонструє, що юридичний опір може змусити систему реагувати.
Суд поки не розглядав по суті законність штрафу. Сихівський районний суд м. Львова 17 серпня 2026 року лише вирішив питання територіальної підсудності.
У позові чоловік просить визнати протиправними дії патрульної поліції та скасувати постанову, якою його оштрафували на підставі статті 135 КУпАП за безквитковий проїзд. Також він просить закрити справу про адміністративне правопорушення.
Отже, питання, чи мав пенсіонер право на безоплатний проїзд і чи законно поліція наклала на нього штраф, Перемишлянський районний суд ще має розглянути по суті.
Аналіз законодавства та судової практики останніх років свідчить, що окремі транспортні обмеження для пенсіонерів за віком та інших пільгових категорій, запроваджені органами місцевого самоврядування, можуть суперечити законодавству та ставати предметом успішного судового оскарження.
Судова практика у різних регіонах показує, що рішення місцевої влади щодо обмеження пільгового проїзду не є беззаперечними та можуть бути перевірені судами на відповідність законодавству і принципам соціального захисту.
Водночас проблема потребує системного вирішення.
Серед можливих кроків: запровадження єдиного державного стандарту АСООП, який би забезпечував можливість користування транспортними пільгами незалежно від регіону, де видано відповідну картку чи посвідчення.
Не завадило б і забезпечення повної перевірки обставин перед притягненням особи до відповідальності за безквитковий проїзд, зокрема у випадках, коли особа заявляє про наявність права на пільговий проїзд.
Справа № 464/5783/26, яку наразі передано до Перемишлянського районного суду Львівської області, може стати ще одним прикладом судової перевірки того, чи можуть місцеві правила та порядок роботи громадського транспорту фактично обмежувати права осіб, які користуються встановленими законом пільгами.
Захист права на пільговий проїзд — це не лише питання тарифів чи компенсацій перевізникам. Це також питання реального доступу літніх людей та інших соціально вразливих категорій до пересування, а відтак — до медичних, соціальних та інших життєво необхідних послуг.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
