Він ото дихав, а я його дихання приймала... Його диханням я дихала. Настільки я його любила... І він як вже виходив останній раз, облокотився об двері і каже: "Мама, запомни: я тебе люблю, я тебе кохаю.
Ці слова сина Тетяна Тарасенко тримає у серці щодня. Олександра не стало в листопаді 24-го року — він загинув на полі бою на Курщині. Аби вшанувати пам'ять про сина, мати-переселенка з Донеччини вирішила перетворити свій біль на добро для інших.
Дітям просто нема куди себе діти. І коли вони сидять чисто в телефонах — це теж не є добре. СТИК Я розказала Тетяні Павлівні історію жінки, яка збудувала майданчик. А вона каже: "Я би хотіла теж зробити щось у пам'ять про свого сина", - розповідає Світлана Пащенко, керівниця шелтеру.
Отримавши компенсацію від держави за загибель сина, матір не вагаючись віддала кошти на облаштування дитячого майданчика біля шелтеру у Варковичах, де знайшла свій новий дім.
У нас тут багато діточок, а була одна качеля тільки, вони не поміщаються туди. І ми рішили зробити що-небудь новеньке. Зробили в честь пам'яті мого синочка Александра. ... Він був би радий, що діточки катаються, - каже Тетяна Тарасенко, вимушена переселенка, мати загиблого воїна.
Тепер тут щодня лунає дитячий сміх. До облаштування простору долучилися всі мешканки притулку — дівчата власноруч розфарбували парканчик яскравими кольорами, аби створити для малечі затишок.
Це досягнення великого серця. Коли людина втратила свою рідну дитину, їй хочеться зробити щось хороше для інших дітей, які також, можливо, не мають можливості жити в повноцінній сім'ї чи там, де народилися. Тетяна Павлівна прийняла рішення жити в шелтері й далі, з цими людьми, - розповідає Юрій Парфенюк, голова Варковицької громади.
Своїм вчинком Тетяна показує, що ВПО не лише вимагають підтримки та виплат, а й допомагають розбудовувати громади, де знайшли прихисток.
Читайте також: У Білій Криниці родини безвісти зниклих захисників отримали консультації від профільних служб