Перша заступниця голови Вінницької ОВА Наталія Заболотна виконує обов’язки голови облдержадміністрації з кінця червня 2024-го року. Отже, посада очільника нашої області є вакантною довше, ніж у Тернопільській (грудень 2023 – серпень 2024 рр.) і Київській (грудень 2024 – березень 2025 рр.). А сама Заболотна встановила своєрідний рекорд керівництва областю у статусі «в. о.».

Ми уже писали про те, що даний факт є свідченням другорядності Вінниччини у системі координат важливості того чи іншого регіону країни для її політичного керівництва. Але наразі мова не про це. А про те – хто саме з колишніх перших заступників голови Вінницької ОДА використав дану посаду як чергову сходинку на драбині політичної кар’єри, а для кого вона стала піковою в історії державної служби.

Читати також: Життя після посади. Як склалась доля вінницьких губернаторів

Така інформація є тим більш цікавою, що про перших осіб Вінниччини ми знаємо багато, натомість прізвища їхніх найближчих соратників не завжди були «на слуху» навіть під час перебування у керівному кріслі, не кажучи вже про життя після відставки. Хтось був «сірим кардиналом», через якого вирішувалися усі важливі питання, дехто – «правою рукою» і слухняним виконавцем губернатора, інші – «весільними генералами», придатними хіба що для покладання квітів та інших церемоніальних заходів.

Першим представником президента України у Вінницькій області був Микола Дідик (з березня 1992 р.), згодом він же очолив місцеву державну адміністрацію. З червня 1992 і до 4 вересня 1993 року першим заступником голови був Віктор Антонович Легун (1941 р. н.), який раніше займав посаду першого заступника виконкому Вінницької обласної Ради народних депутатів та очолював агропромисловий комітет Вінницької області.

У розпорядження президента України Володимира Кравчука про звільнення Легуна з посади міститься принизливе формулювання: «За порушення   статті  3  Закону  України  “Про  Представника Президента України” (2167-12), перевищення службових повноважень». З часом, описуючи ті події, журналісти стверджували, що відставка відбулася за сприяння створенню Селянської партії України. Після відставки Легун повернувся в аграрну сферу і багато років очолював ТОВ «Вінниця-млин».

Новим першим заступником голови Вінницької обласної державної адміністрації став Василь Цюра (1946 р. н.). На посаді він перебував до 30 березня 1995 року і був звільнений у зв’язку з переходом на іншу роботу. Певний час працював начальником Вінницького обласного управління сільського господарства і продовольства, а також займав посаду голови ради об’єднання акціонерних товариств «Вінницяоблагротехсервіс» та голови правління Приватного акціонерного товариства «Вінницяагроспецпостач». Отже, Цюра, як і його попередник, повернувся на роботу в аграрний сектор. Як бачимо, перші заступники початку 1990-х спеціалізувалися на основній темі економіки області – сільському господарстві. 

У липні 1995 р. головою адміністрації став Микола Мельник, а з березня 1996-го його першим заступником – Леонід Васильович Бойко.

У червні того ж року з’явився Указ Президента України (Кучми), у якому констатувалося:

«Голова Вінницької обласної державної адміністрації М. Мельник та  перший  заступник   голови   Вінницької   обласної   державної адміністрації Л.  Бойко,  використовуючи  своє службове становище, придбали у  приватну  власність  за  договором  купівлі-продажу  у спільного    підприємства   у   формі   товариства   з   обмеженою відповідальністю «Торговельно-виробнича фірма "ІШТАР"» (м. Вінниця) чотирикімнатні квартири:   М.   Мельник   –   вартістю   11  млрд. карбованців, Л.  Бойко – 9 млрд. 840 млн. карбованців. Гроші за ці квартири    були    заплачені   управлінням   житлово-комунального господарства Вінницької обласної державної адміністрації. Цим самим М. Мельник  та  Л.  Бойко  як  державні   службовці порушили статтю   5   Закону   України   «Про   державну   службу» (3723-12),  яка зобов'язує державного службовця не допускати дій і  вчинків,  що  можуть  зашкодити  інтересам  державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця, та забороняє державним  службовцям  вчиняти  дії,  що  можуть бути розцінені як використання свого  службового  становища  в  корисливих  цілях  у власних інтересах».

Наскільки ці звинувачення були справедливими – сказати складно, але рішення Кучма прийняв, і область отримала нового керівника – колишнього першого секретаря ЛКСМУ Анатолія Матвієнка. Першим заступником голови ОДА став заступник, а до цього – голова Вінницького міськвиконкому Юрій Іванов. На цій посаді він залишився і під час головування Миколи Чумака (1998-1999 рр.), й у період нетривалого керівництва Дмитра Дворкіса (липень – листопад 1999 р.), якого зрештою зняли за провальні (для Кучми) результати президентських виборів в області. Його місце зайняв Юрій Іванов. Григорій Заболотний, який з 1998 року був заступником голови, з грудня 1999-го зайняв посаду першого заступника.

У 2002 році Іванов перейшов на більш спокійне місце голови обласної ради, а його крісло зайняв Волочиської райдержадміністрації Хмельницької області Віктор Коцемир. Григорій Заболотний зберіг посаду першого заступника, основним обов’язком якого також було кураторство аграрного сектору області. 

У червні 2004-го, напередодні президентських виборів, столичне керівництво вирішило посилити управлінську вертикаль Вінницької області, призначивши головою ОДА Григорія Калетніка. Заболотний перейшов на посаду першого проректора з наукової роботи та виробництва Вінницького державного аграрного університету, а першим заступником голови ОДА став багаторічний керівник Немирівського району Михайло Матієнко. Політичних амбіцій обласного рівня у нього не було і той нетривалий час, коли Матієнко працював на посаді першого заступника голови ОДА, його основною функцією було технічне забезпечення виконання політичних рішень Калетніка.

Втім, і сам Калетнік не встиг продемонструвати скільки-небудь суттєвих результатів, оскільки у Києві вимагали одного – забезпечити результат «за» Януковича на президентських виборах 2004 року. Чим це закінчилося, усі чудово пам’ятають – «Помаранчевою революцією».

Калетнік із заступниками був відправлений у відставку, а у крісло першого заступника нового голови (Олександра Домбровського) повернувся Григорій Заболотний. У квітні 2006-го року, після місцевих виборів Заболотний, як раніше Іванов, змінив моторошне місце роботи в ОДА на спокійний кабінет голови обласної ради, а новим першим заступником став Валерій Коровій, який до того багато років працював заступником голови ОДА та був куратором економічного блоку регіону.

Останній перебував на посаді першого заступника найдовше – весь час каденції Віктора Ющенка на посаді президента України та, відповідно, Олександра Домбровського у кріслі голови ОДА (і навіть трохи більше: Домбровський пішов у відставку у квітні 2010-го року, а Коровій – у липні).

За час нетривалого перебування Володимира Демішкана на губернаторській посаді (квітень – травень 2010-го року) серйозних кадрових рішень він прийняти не встиг. Натомість його наступник – Микола Джига – взяв першим заступником аграрія Івана Мовчана. 

Після парламентських виборів 2012-го року, коли Джига отримав мандат нардепа, Мовчан зайняв його місце. Першим «замом» став колишній керівник Держказначейства у Вінницькій області Максим Боровський. Після Революції Гідності, втечі Януковича та відставки Мовчана Боровський на політичній арені Вінниччини більше не з’являвся, а у декларації за 2024-й рік, подані особою, ПІБ якої повністю збігаються з ПІБ колишнього першого заступника голови Вінницької ОДА, зазначено, що Максим Алімович Боровський працював головним інженером ДП Державної Кримінально-Виконавчої Служби України. 

5 травня 2014 року новий голова Вінницької облдержадміністрації Анатолій Олійник представив адміністративному активу області свого першого заступника. Ним став Олександр Григорович В’юник – на той момент колишній голова правління столичного ВАТ «Завод сантехнічних заготовок». Певний час він був помічником у нардепа-регіонала Сергія Кацуби.

У власному кріслі В’юник протримався лише до серпня 2014-го. Натомість, у 2019-му став уповноваженою особою Партії Шарія. Втім, нічого особливо дивного у таких політичних маневрах немає. В’юник, як і Кацуба перебував в орбіті впливу харківського олігарха Ярославського, а той завжди робив декілька ставок.

Особисто Олійник довго у кабінеті голови ОДА також не втримався (у лютому 2015-го після штурму ОДА, його звільнили з посади). Але при ньому ще встиг деякий час побути першим заступником екс-очільник обласного департаменту економіки Андрій Гижко. Він же зберіг власну посаду, коли головою ОДА став Валерій Коровій.

У 2019-му після перемоги на президентських виборах Володимира Зеленського та призначення головою ОДА Владислава Скальського, його першим заступником став начальник Вінницької ДПІ управління ГУ ДФС у Вінницькій області Сергій Здітовецький. А з серпня 2020-го і до теперішнього часу першою заступницею є Наталія Заболотна, яка зробила кар’єру у сфері молодіжної політики облдержадміністрації. 

Як бачимо, з посади першого заступника можна рухатися в різний бік. Заболотний став народним депутатом України, Мовчан і Коровій – головами ОДА, Матієнко (помер у 2021 році) повернувся у Немирівський район, а Сергій Здітовецький й нині є заступником голови ОВА.

P.S. Ми все ж віримо, що рано чи пізно, але Вінницька область отримає призначеного голову ОВА уже без приставки «в. о.». І з цього буде можна зробити висновок – які політичні центри впливу залишаються у «вищій лізі», а які з неї вибули назавжди. Так само, як й більшість згаданих у нинішній публікації осіб. 

Підписуйтесь на наш  → https://t.me/politarenainfo1