Пішов у СЗЧ через потребу в коштах на лікування батька та згодом повторив порушення: як покарали військового

Богунський районний суд міста Житомира у відкритому судовому засіданні розглянув кримінальне провадження щодо мобілізованого військовослужбовця, якого обвинувачували у двох епізодах самовільного залишення місця служби тривалістю понад три доби, вчинених в умовах воєнного стану, тобто у кримінальних правопорушеннях, передбачених частиною п’ятою статті 407 КК України. 

Суть справи

Як установив суд, обвинувачений проходив військову службу за мобілізацією та перебував на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти школи підготовки розвідників військової частини.

Перший епізод стався 30 липня 2025 року. О 6:00 військовослужбовець, порушуючи вимоги Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів і з метою тимчасово ухилитися від військової служби, без дозволу відповідних командирів та без поважних причин самовільно залишив місце служби.

Після цього він проводив час на власний розсуд, не пов’язуючи його з виконанням службових обов’язків. Його відсутність тривала до 6:10 10 листопада 2025 року, коли військовослужбовець самостійно повернувся до місця служби.

Упродовж цього періоду він не виконував обов’язків військової служби. Перебуваючи поза межами військової частини, військовослужбовець не повідомив правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, самовільне залишення місця служби та його причини.

Другий епізод стався після повернення військовослужбовця до частини та продовження служби на посаді курсанта іншого навчального взводу школи підготовки розвідників. 6 лютого 2026 року о 10:00 він знову, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитися від військової служби, без дозволу командування і без поважних причин самовільно залишив місце служби, розташоване в селі Корчак Житомирського району Житомирської області.

Військовослужбовець був відсутній до 17 квітня 2026 року, коли його затримав слідчий другого слідчого відділу з дислокацією у Житомирі Територіального управління ДБР у Хмельницькому. Затримання відбулося у Житомирі на вулиці Перемоги, 54.

Упродовж другого періоду відсутності обвинувачений також не виконував обов’язків військової служби, проводив час на власний розсуд та не повідомляв правоохоронні органи або органи державної влади про самовільне залишення місця служби і його причини.

Позиція обвинуваченого

У судовому засіданні військовослужбовець повністю визнав вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, щиро розкаявся та зазначив, що критично ставиться до скоєного.

Обвинувачений пояснив, що проходив військову службу за мобілізацією з липня 2025 року. За його словами, першого разу він залишив військову частину через проблеми в сім’ї, оскільки були потрібні гроші на лікування батька. У листопаді 2025 року він самостійно повернувся до військової частини, щоб продовжити проходження служби.

Вдруге військовослужбовець залишив частину в лютому 2026 року з особистих причин, які не захотів деталізувати під час надання показань. Він підтвердив, що протягом зазначених в обвинувальному акті періодів був відсутній на військовій службі та не виконував відповідних обов’язків. Водночас обвинувачений заявив про бажання надалі продовжити проходження військової служби.

Докази у кримінальному провадженні

Крім повного визнання вини обвинуваченим, суд дослідив письмові докази, якими підтверджувалися обставини обох епізодів самовільного залишення місця служби.

Зокрема, витяг із наказу командира військової частини від 5 липня 2025 року засвідчив, що солдата з цієї дати зарахували до списків особового складу військової частини та призначили на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону.

Рапорт командира навчальної роти підтвердив, що 30 липня 2025 року о 6:00 під час перевірки особового складу військовослужбовця не було в розташуванні школи підготовки розвідників. За цим фактом командир військової частини призначив службове розслідування. Обставини відсутності військовослужбовця також були зафіксовані в доповіді командира військової частини від 31 липня 2025 року та в повідомленні на лінію 102.

Згідно з актом службового розслідування від 5 серпня 2025 року, солдат був відсутній на військовій службі з 6:00 30 липня 2025 року без поважних причин. За результатами розслідування було вирішено притягнути його до дисциплінарної відповідальності. Відповідним наказом його визнали таким, що 30 липня 2025 року самовільно залишив військову частину, а наказом від 15 серпня 2025 року притягнули до дисциплінарної відповідальності.

Доповідь тимчасово виконувача обов’язків командира військової частини від 11 листопада 2025 року підтвердила, що 10 листопада 2025 року приблизно о 6:10 солдат самостійно повернувся до розташування школи підготовки розвідників після самовільного залишення військової частини.

Другий епізод підтверджувався доповіддю командира військової частини від 7 лютого 2026 року та рапортом тимчасово виконувача обов’язків командира навчальної роти. У документах зазначалося, що 6 лютого 2026 року о 10:00 під час перевірки особового складу в розташуванні школи підготовки розвідників було виявлено відсутність військовослужбовця.

За цим фактом також призначили службове розслідування. В акті службового розслідування від 10 лютого 2026 року зафіксовано відсутність солдата під час перевірки особового складу. Наказом командира військової частини від 7 лютого 2026 року його визнали таким, що 6 лютого 2026 року самовільно залишив військову частину, а 18 лютого 2026 року притягнули до дисциплінарної відповідальності.

Суд також дослідив копію військового квитка обвинуваченого та відповідь командира іншої військової частини від 2 червня 2026 року. У відповіді зазначалося, що в період із 30 липня 2025 року до 1 червня 2026 року військовослужбовець перебував на лікуванні в закладах охорони здоров’я з 20 до 27 листопада 2025 року та з 27 листопада до 8 грудня 2025 року.

Оцінивши встановлені обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що вина військовослужбовця у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 407 КК України, доведена повністю.

Суд кваліфікував дії обвинуваченого як два окремі епізоди самовільного залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.

Позиція захисту щодо звільнення від кримінальної відповідальності

Під час судових дебатів захисник наполягав на наявності підстав для закриття кримінального провадження відповідно до частини п’ятої статті 401 КК України. Суд визнав, що підстав для задоволення такої позиції немає.

Суд зазначив, що відповідно до положень Кримінального кодексу України особою, яка вчинила кримінальне правопорушення вперше, вважається особа, яка раніше не вчиняла кримінальних правопорушень або раніше вчинила кримінальне правопорушення, яке вже втратило правове значення.

Водночас особу, в діях якої вбачається повторність, реальна сукупність або рецидив кримінальних правопорушень, а також особу, яка має непогашену чи незняту судимість за попереднє, зокрема необережне, кримінальне правопорушення, не можна звільнити від кримінальної відповідальності як таку, що вчинила кримінальне правопорушення вперше.

За встановленими під час судового розгляду обставинами військовослужбовець вчинив два окремі епізоди кримінального правопорушення, передбаченого частиною п’ятою статті 407 КК України. Ці діяння були вчинені з певним проміжком часу, не охоплювалися єдиним умислом обвинуваченого, а перший епізод був повністю завершений до початку другого. Перший епізод завершився 10 листопада 2025 року, коли військовослужбовець самостійно повернувся до місця служби.

Отже, діяння, одне з яких було вчинене з 30 липня до 10 листопада 2025 року, а друге — з 6 лютого до 17 квітня 2026 року, не можуть вважатися єдиним продовжуваним кримінальним правопорушенням. На переконання суду, це виключає можливість звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі частини п’ятої статті 401 КК України.

На стадії підготовчого судового засідання суд уже постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання захисника про звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності. Суд зазначив, що заперечення проти цієї ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на вирок.

Висновки суду у справі № 295/10004/26

Призначаючи покарання, суд виходив із загальних засад, установлених статтею 65 КК України, та врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, а також обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання.

Кримінальне правопорушення, передбачене частиною п’ятою статті 407 КК України, відповідно до класифікації, наведеної у статті 12 КК України, належить до тяжких злочинів.

Обставиною, яка пом’якшує покарання, суд відповідно до статті 66 КК України визнав щире каяття обвинуваченого за обома епізодами.

Обставин, які обтяжують покарання, суд не встановив. Сторона обвинувачення ні в обвинувальному акті, ні під час судових дебатів не інкримінувала військовослужбовцю передбачену пунктом 1 частини першої статті 67 КК України обставину у вигляді вчинення кримінального правопорушення повторно щодо другого епізоду.

Обираючи вид і розмір покарання, суд урахував, що обвинувачений не перебуває на обліку в лікаря-нарколога або лікаря-психіатра, раніше не був судимий, однак за місцем проходження військової служби характеризується негативно.

Суд також урахував безальтернативний характер санкції частини п’ятої статті 407 КК України щодо виду покарання та, зважаючи на вимоги частини другої статті 50 КК України, дійшов висновку про необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі.

Водночас суд узяв до уваги молодий вік обвинуваченого, його бажання продовжити проходження військової служби, щире каяття в судовому засіданні та позицію сторони обвинувачення. З огляду на це суд визнав можливим призначити покарання відповідно до мінімальної межі, визначеної санкцією частини п’ятої статті 407 КК України. На переконання суду, таке покарання буде достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Вирок суду

Богунський районний суд міста Житомира визнав військовослужбовця винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 407 КК України, та призначив йому покарання у виді п’яти років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання суд постановив обчислювати з дня набрання вироком законної сили. На підставі частини п’ятої статті 72 КК України до строку покарання зараховано строк попереднього ув’язнення з дня затримання, тобто з 17 квітня 2026 року, до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили, але не більше ніж на 60 днів із дня його ухвалення, суд залишив без змін запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначеною заставою в розмірі 66 560 грн та покладенням передбачених попередньою ухвалою обов’язків у разі внесення застави.

Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні. Арешт на майно не накладався.

Вирок може бути оскаржений до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд міста Житомира протягом 30 днів із моменту його проголошення. Якщо апеляційну скаргу не буде подано, вирок набере законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасують, набере законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.