Ми вже писали про те, що могилу воїна, якого хоронили у рідному селі, не було кому закопати.
Всі односельці розійшлись по домівках. А староста не зміг організувати їх.
це повідомляють у Томашпільській селищній громаді.
“У п’ятницю під час поховання нашого земляка, Захисника України Михайла Файчука з Комаргорода, сталася ситуація, якої не мало бути. Після опускання труни до могили не було належним чином організовано завершення поховання.
Ми усвідомлюємо, наскільки болючим це стало для родини Героя у хвилини найтяжчої втрати. Жодні пояснення не можуть змінити того, що прощання із Захисником повинно бути організоване гідно, з максимальною повагою та увагою до кожної деталі.
Під час проведення робочої наради по з’ясуванню усіх обставин тих подій, староста Комаргородського старостинського округу Олександр Чоботар написав заяву про складання повноважень старости. Ми не хочемо перекладати відповідальність чи шукати виправдань. Ситуацію детально проаналізовано і подібне більше ніколи не повториться.
Від імені Томашпільської селищної ради ще раз щиро просимо вибачення у родини Михайла Файчука.
Михайло віддав за Україну найдорожче — своє життя. Наш обов’язок — берегти пам’ять про нього та з гідністю віддавати останню шану кожному нашому Захиснику.
Світла пам’ять Михайлу Файчуку. Вічна шана Герою України”, – йдеться у повідомленні.
Передумови
Про інцидент з незасипаною могилою у мережі розповіла користувачка Alika Kutsa. За її словами, яму залишили відкритою після опускання труни.
“Сьогодні поховали мого кума — Файчука Михайла Вікторовича, Захисника України. Його дружині, моїй сестрі, просто вручили прапор, сказали: «Дякуємо за службу» — розвернулися та пішли. А могилу залишили незакопаною. Ми намагалися додзвонитися відповідальним особам — ніхто не бере слухавку. Невже так громада проводжає людину, яка віддала своє життя за Україну? Прошу максимального розголосу та поширення. Михайло заслуговував на гідне прощання. Його родина — на повагу”, – йдеться у дописі.
Михайло Файчук народився 21 листопада 1995 року в Комаргороді. Після закінчення 9 класів продовжив навчання у Комаргородському вищому професійному училищі, здобув кілька спеціальностей: тракторист-машиніст, слюсар із ремонту сільськогосподарських машин та устаткування, водій автотранспортних засобів.
У 2014 році, переживши смерть матері, Михайло став опорою для своїх чотирьох братів, взявши на себе відповідальність за родину. Працював на Ладижинській птахофабриці, згодом – на пилорамі у Вінниці, укладачем тротуарної плитки в Одесі, заробітчанином у Польщі, монтером колії на станції Вапнярка Одеської залізниці. Одружився, разом з дружиною Діаною виховували сина Микиту. На жаль, не дочекався народження донечки Міланки.
20 квітня 2023 року Михайло був призваний за мобілізацією до лав Збройних Сил України. Служив у званні старший матрос, старший вогнеметник взводу роти РХБ захисту у складі 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського. За зразкову службу був відзначений нагрудним знаком «За оборону України».
Наприкінці жовтня 2024 року зв’язок з Михайлом обірвався. Більше року родина не знала про його долю. У серпні 2026 року результати ДНК-експертизи підтвердили – чоловік загинув 31 жовтня 2024 року поблизу Новодмитрівки Донецької області.
І ось такі шокуючі проводи у рідному краї.