Після застілля викликав поліцію, а опинився в ТЦК: як мобілізували працівника «Укрнафти» з чинним бронюванням
Працівник «Укрнафти», який мав бронювання від мобілізації, потрапив до ТЦК після побутового конфлікту зі знайомим. Чоловік під час застілля вдарив знайомого, а коли той знепритомнів, сам викликав поліцію. Однак після приїзду правоохоронців його супроводили до ТЦК. Там з’явилася заява про те, що чоловік нібито добровільно хоче служити в армії, хоча він заперечував, що писав або підписував її.
Наступного дня чоловіка мобілізували, а згодом призначили кулеметником. При цьому його бронювання від «Укрнафти» залишалося чинним. Справа дійшла до суду, який мав з’ясувати, чи достатньо заяви про добровільне бажання служити для призову заброньованого працівника та чи можна зобов’язати військову частину звільнити його після такої мобілізації.
Відповідні обставини розглянув Івано-Франківський окружний адміністративний суд у справі №300/5586/26.
Обставини справи
Як встановив суд, чоловік із 13 лютого 2001 року працює в НГВУ «Долинанафтогаз» АТ «Укрнафта» на посаді слюсаря з ремонту технологічних установок.
Він мав бронювання від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене через портал «Дія» відповідно до постанови Кабінету Міністрів №76. Відстрочка діяла до 6 листопада 2026 року.
Проте 18 лютого 2026 року ТЦК видав наказ №57/7 про призов чоловіка на військову службу під час мобілізації та направлення до військової частини.
У позові адвокатка чоловіка пояснила, що напередодні мобілізації, 17 лютого, її клієнт перебував у знайомого, де вони разом вживали алкогольні напої. Під час спілкування він ударив знайомого, внаслідок чого той знепритомнів. Побоюючись можливих наслідків, чоловік самостійно викликав поліцію.
За твердженням представниці позивача, коли правоохоронці прибули, знайомий уже був при свідомості, почувався задовільно та не потребував медичної допомоги. Попри це, поліцейські супроводили чоловіка до ТЦК.
Саме там, як зазначалося в позові, від його імені було оформлено заяву від 17 лютого 2026 року про нібито добровільне бажання проходити військову службу.
Адвокатка наполягала, що її клієнт не подавав заяв про відмову від бронювання, не підписував відповідних документів і не давав згоди на мобілізацію.
Крім того, представниця позивача звернула увагу, що питання анулювання бронювання працівника повинно вирішуватися у встановленому законодавством порядку, а не шляхом подання особистої заяви до ТЦК.
На підтвердження своєї позиції чоловік надав документи роботодавця.
У відповіді на адвокатський запит НГВУ «Долинанафтогаз» АТ «Укрнафта» підтвердило, що працівник має відстрочку від призову, заброньований через портал «Дія» та заяви щодо анулювання бронювання не подавав.
Водночас, попри наявність відстрочки, чоловіка призвали на військову службу. Згодом, 19 квітня 2026 року, наказом командира іншої військової частини №110 його зарахували до списків особового складу та призначили на посаду кулеметника механізованого відділення.
Не погодившись із мобілізацією, чоловік звернувся до суду. Він просив визнати дії ТЦК протиправними, скасувати наказ про призов, а також зобов’язати військову частину звільнити його з військової служби та виключити зі списків особового складу.
Що пояснили ТЦК та військова частина
У відповіді на адвокатський запит від 4 березня 2026 року ТЦК підтвердив, що станом на 17 лютого чоловік мав бронювання за підприємством.
Водночас ТЦК зазначив, що наявність бронювання не позбавляє громадянина права добровільно виявити бажання проходити військову службу.
У матеріалах справи містилася фотокопія заяви від 17 лютого, адресованої начальнику ТЦК. У ній зазначалося, що чоловік перебуває на військовому обліку, має статус заброньованого працівника, однак у зв’язку з особистим бажанням проходити військову службу просить прийняти його до Збройних Сил України.
При цьому відзиву на позовну заяву ТЦК до суду не подав.
Натомість військова частина заперечувала проти позову. Вона наголосила, що не здійснювала призов чоловіка на військову службу під час мобілізації, оскільки відповідні повноваження належать ТЦК.
За поясненнями військової частини, чоловік прибув для подальшого проходження служби з іншої військової частини. Його зарахування до особового складу відбулося на підставі відповідного розпорядження начальника Генерального штабу ЗСУ та наказу командира військової частини.
Тому військова частина вважала свої дії правомірними та просила відмовити в задоволенні позову.
Позиція суду: чи можна мобілізувати заброньованого працівника за його заявою
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що на момент видання наказу про мобілізацію чоловік мав чинну відстрочку від призову до 6 листопада 2026 року включно.
Це підтверджувалося відомостями з порталу «Дія» та документами роботодавця. Відповідачі не заперечували факту наявності бронювання.
Суд звернув увагу, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» військовозобов’язані, які заброньовані в установленому порядку та перебувають на спеціальному військовому обліку, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Водночас суд детально проаналізував процедуру анулювання бронювання, визначену постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 року №76.
Зокрема, пунктом 31 відповідного Порядку передбачені підстави, за яких надана відстрочка може бути анульована.
Своєю чергою, пункт 32 визначає механізм подання заяви про анулювання бронювання через портал «Дія» керівником відповідного державного органу, критично важливого підприємства чи установи або іншою уповноваженою особою.
Суд наголосив, що Порядок №76 не передбачає подання військовозобов’язаним особистої заяви до ТЦК про відмову від бронювання як самостійної підстави для анулювання відстрочки.
Також законодавство не надає ТЦК повноважень самостійно анулювати бронювання виключно на підставі заяви, поданої від імені військовозобов’язаного.
Отже, сама лише наявність такої заяви не може вважатися достатньою правовою підставою для призову заброньованої особи на військову службу під час мобілізації.
Окремо суд врахував, що представниця позивача заперечувала факт подання та підписання ним відповідної заяви.
Водночас висновок суду про незаконність мобілізації ґрунтувався передусім на тому, що навіть наявність такої заяви не замінює передбаченої законодавством процедури анулювання бронювання. Питання справжності підпису не стало визначальним для вирішення спору.
Суд встановив, що станом на 18 лютого 2026 року бронювання чоловіка не було анульоване чи скасоване, а строк його дії не завершився.
Жодних доказів протилежного відповідачі не надали.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, а наказ ТЦК від 18 лютого 2026 року щодо його призову є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд вирішив не лише скасувати мобілізацію, а й зобов’язати військову частину звільнити чоловіка
Окремо суд розглянув питання про звільнення позивача з військової служби, адже на момент розгляду справи він уже перебував у складі військової частини.
Суд звернув увагу на важливу правову обставину: Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» прямо не передбачає незаконну мобілізацію як окрему підставу для звільнення з військової служби.
Проте, на переконання суду, наказ про зарахування чоловіка до списків особового складу військової частини став безпосереднім наслідком протиправного наказу ТЦК про мобілізацію.
Відповідно, якщо суд встановив незаконність призову, правову оцінку необхідно надати й подальшим рішенням, ухваленим унаслідок такого призову.
Суд наголосив, що просте скасування наказу ТЦК не забезпечить повного поновлення порушених прав позивача, якщо той продовжуватиме перебувати на військовій службі.
При цьому частина друга статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України дозволяє суду виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав особи.
Суд також послався на частину третю статті 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», відповідно до якої закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, саме виключення чоловіка зі списків особового складу дозволить фактично усунути наслідки незаконної мобілізації.
Враховуючи це, суд дійшов висновку про необхідність не лише скасувати наказ ТЦК про призов, а й визнати протиправним та скасувати наказ військової частини про зарахування позивача до особового складу.
Крім того, для відновлення становища, яке існувало до порушення прав чоловіка, суд визнав необхідним зобов’язати військову частину звільнити його з військової служби та виключити зі списків особового складу.
Що вирішив суд
Рішенням від 15 жовтня 2026 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд частково задовольнив позов працівника «Укрнафти».
Суд визнав протиправним та скасував наказ ТЦК №57/7 від 18 лютого 2026 року щодо призову чоловіка на військову службу під час мобілізації та направлення до військової частини.
Також суд визнав протиправним та скасував наказ військової частини №110 від 19 квітня 2026 року щодо зарахування позивача до списків особового складу.
Крім того, суд зобов’язав військову частину звільнити чоловіка з військової служби та виключити його зі списків особового складу.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Також із бюджетних асигнувань ТЦК на користь позивача постановлено стягнути 665,60 грн судового збору.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
