Пожертвувати власним авто, щоб надрукувати книгу

У столичному видавництві побачила світ книга “Хрест на Сатурні”. Цей проєкт уже вийшов за рамки фізичних українських кордонів, адже поєднав людей із Європи та США. Він тривав кілька років, в нього вклали й укладають душу: дизайнерка, літературний редактор, технічний редактор, верстальник, видавець, кінорежисер, науковець, ЗМІ, журналісти, бібліотекарі. Словом, постаралося багато людей і проєкт вийшов вагомий, потрібний для українського суспільства й ульянознавства. “Хрест на Сатурні” – це дебютний роман видатного українського літератора, самотнього генія, як називають Олеся Ульяненка його прихильники й дослідники творчості. У редакції ми поспілкувалися із засновником і головним редактором Видавничої майстерні “YAR”, де й побачив твір неординарного й талановитого письменника Олеся Ульяненка.  

— Книга Олеся Ульяненка «Хрест на Сатурні» вийшла завдяки видавничій майстерні «YAR». Як народилася ідея цього проєкту?

— Почалося все з театральної ідеї.  Мені до рук потрапила п’єса однієї мисткині, домовився з нею, що знайду для цього сценарію театр. Оббивав пороги київських театрів, навіть знайшов один, готовий до постановки. Але зрозумів: що не готовий сам драматург для цієї роботи. І для мене це стало холодним душем: допоміг знайти людині театр для втілення п’єси, замість подяки отримав…не писатиму що, бо це не вельми культурно. Зрозумів, що даремно згаяв час на цю особу, вже сам сів писати п’єсу, про що розповім згодом.  Тоді й виникла думка зосередитися на книзі. Ще невиданому роману Олеся Ульяненка.

— Чи були перепони на шляху до видання книги “Хрест на Сатурні”?

— Дуже багато. Політична цензура завадила проведенню запланованого заходу в одній зі столичних бібліотек. Там мали виступати поважні люди з Польщі, але захід скасували через роман Олеся Ульяненка “Знак Саваофа”. Вочевидь, ця бібліотека якось була зв’язана з москальським патріархатом. У цьому романі письменник розповідає про ганебні збочення священиків УПЦ МП, лаврських монахів, які полюбляли Богу молитися й задовольняти тілесні потреби з послушниками. Я писав офіційного листа до державної установи, натомість отримав типову відписку.  Польське радіо навіть брало коментар щодо цієї ситуації. Паралельно ми проводили ефіри, інтерв’ю, дискусійні клуби. Були й фінансові труднощі — довелося навіть пожертвувати власним авто, щоб книга вийшла.

 – Пожертвувати особистим майном, щоб надрукувати книгу? Ще такого не чули.

– Так, інколи доводиться жертвувати матеріальними благами задля високої духовної мети. Я мав доробити цей проєкт і мав старе непотрібне авто. Пазли склалися: я позбувся авта і надрукував книгу видатної особистості. Тепер мені є чим гордитися, недарма відкрив уласне видавництво, в якому побачило світ творіння геніальної особистості, яка перевернула українську прозу з ніг на голову. Талант Ульяненка свого часу помітив світоч української літератури – це Павло Архипович Загребельний. Саме він домігся присудження панові Олесеві малої Шевченківської премії.

– Чому малої Шевченківської премії?

-1997 рік. Офіційно премія називалася – Мала Державна премія України імені Тараса Шевченка. У 2025 році це справді кумедно звучить. “Мала” премія. Мала премія “малим” митцям, велика премія – “великим” митцям. Який критерій “малості” митця? Який критерій “великості” премії? Дивні формулювання, правда?! (усміхається). Історія була така. Покійний голова Шевченківського комітету Володимир Яворівський вирішив нагороджувати митців до 35 років за найкращий дебют. В суспільстві критично поставилися до цієї премії. Зокрема, теж уже покійний український письменник Роман Лубківський писав:  «Була раніше така комічна ситуація – існувала мала Шевченківська премія. Виходило, що лауреат, виростаючи, вже не міг отримати зрілої, повноцінної премії». Не тільки пан Роман висловлювався проти такого формулювання, низка відомих осіб також висловили свій скепсис щодо такого вшанування “малих” митців. У 1999 році премію скасовано. Першим цю державну премію отримав молодий автор Олесь Ульяненко за роман “Сталінка”.

– Цікава історія. Про що цей роман? Ви його читали?

– Так, “Сталінку” читав ще в студентські часи, як і його скандальну книгу “Жінка його мрії”. Нагадаю читачам, що цю книгу вилучили з продажу через звинувачення в порнографії. Сам автор мав судитися з державним, уже неіснучим органом під назвою Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі. Автор домігся правди в суді, друк і продаж книги відновили, але ця судова тяганина призвела до його смерті. Це трагічна сторінка в його долі, і загалом сумна історія, коли митця гноблять за його творіння. Один державний орган як відзначив митця високою нагородою, так  потім інший державний орган  постарався загнати письменника в могилу. Це поки єдиний випадок в історії української літератури, коли за часів Незалежності книгу митця заборонили й вилучили з продажу нібито через порно. Нема там ніякої порнографії. Двічі читав цю книгу, нічого подібного там не віднайшов. До речі, навіть в історії зарубіжної літератури не пам’ятаю таких випадків гноблення й заборони автора, це унікальна і водночас трагічна історія в українській літературі.

З приводу ж “Сталінки”. Це, за словами самого Олеся Ульяненка, автобіографічний роман. “Сталінка” – це історична місцевість в Києві, названа на честь диктатора Йосипа Сталіна. Сучасна її назва – Деміївка. Про що цей твір?

Автор малює життя в божевільні, де люди перетворюються на рослини. Але не всі. Головний герой Йона намагається втекти на волю, але що таке воля в «країні вічних дурнів і катів»? Хаос, обман, розпуста… І тільки віра в Бога допомагає людині вистояти в цьому божевільному світі. «Сталінка» представляє людей, котрі ведуть «рослинний спосіб життя», їхні цінності знівельовані, а самі вони постають позбавленими контактів із зовнішнім світом і приреченими на вмирання «людськими рештками». Побут у стінах сталінки — гнітючий і жорстокий, тваринний, це — вмістилище збоченого і невиліковного суспільства.

– Повернемося до основної теми. Ви на початку говорили, що цей проєкт об’єднав різні країни. Розкажіть про команду проєкту і її роль у процесі творення книжки?  

— Науковець і дослідник творчості автора Фелікс Штейнбук написав передмову до видання (Словаччина), Мирослав Слабошпицький знайшов невиданий рукопис Олеся Ульяненка (Європа), сестра Олеся Ульяненка Валентина Лісовська (США) надала дозвіл друкувати книгу, літературний і технічний Віталій Гайсенюк здійснив технічне редагування й чудову редакцію твору. Верстальник Артем Шевчук вигадав цікавий прийом у верстці: планета внизу сторінок рухається, мов маятник. Дизайнерка Людмила Коротич створила чудову обкладинку. Над цією книгою працювало паралельно два колективи. Вважаю, це титанічною роботою, яку ми проробили над утіленням проєкту. Це була колективна праця, без якої книга не вийшла б.

— Чим особлива ця публікація?

— Це дебютний роман Олеся Ульяненка, раніше не виданий у книжковому форматі. Для нас важливо було дати читачеві автентичний текст і водночас сучасне видання. Книга вже отримала резонанс у медіа, і ми відчуваємо гордість, що змогли відкрити нову сторінку у творчій спадщині письменника.

Редакція висловлює щиру вдячність видавцеві за коментарі. Книгу можна придбати на сайті Rozetka за лінком:  https://rozetka.com.ua/ua/

Бажаємо видавництву розквіту, нових авторів, цьому ж проєкту успіху!

Редакція сайту “Новини по-рівненськи”

Фото надані автором з презентацій книг у Києві