Посередник почав грати в одні ворота: як "мирний перемовник" Трамп купує голоси виборців США за пальне Путіна
9 жовтня українська делегація вісім годин просиділа за столом у Маямі з посланцями Дональда Трампа, обговорюючи зимову стійкість, гарантії безпеки й часткове перемир'я, але того ж вечора сам Трамп набрав Путіна і оголосив про угоду: РФ постачатиме на американський та світовий ринки "мільйони тонн" дизеля
Зміст
1.Весна 2025: "Ви маєте погодитися"
2.Кого змінювали, коли результат не змінювався
3.Осінь 2025-го: "28 пунктів" і "90 відсотків" готовності
4.Абу-Дабі і Женева: найбільші зрушення – і їхня межа
5.Іранська пауза: про Україну забули, але не Москва
6.Асиметрія, яка пояснює все
7.Маямі, 9 жовтня: дизель замість миру
8.Навіщо Трампу дизель
9.Що далі
Другий день переговорів, запланований на 10 жовтня, не відбувся, бо українська сторона достроково їх завершила. Це не випадковий збіг, а логічний підсумок двадцяти місяців дипломатії, яка почалася з обіцянки "закінчити війну за добу" й пройшла через десятки зустрічей у восьми країнах. Зрушення в ній були, і подекуди значні. Але головного, компромісу з боку Росії, не було жодного разу, а чергову розмову з Путіним Трамп цього разу використав, щоб розв'язати власну проблему: ціну пального перед виборами.
Більше про те, як трансформувалися українсько-американські домовленості про завершення війни, розповість Еспресо.
Весна 2025: "Ви маєте погодитися"
Усе почалося з розмови, яку мало хто вважав початком процесу. 18 лютого 2025-го Вашингтон і Москва вперше за роки сіли за стіл у Ер-Ріяді. Україну на цю зустріч не покликали, і вже тоді в Києві та Європі це сприйняли як тривожний сигнал, який фактично показав логіку нової адміністрації Трампа. Через кілька днів, 28 лютого, відбулася скандальна розмова Трампа із Зеленським в Овальному кабінеті. Американська допомога й обмін розвідданими були призупинені.
Саме тоді сформувалася схема, яка потім повторювалася не раз. 11 березня в Джидді українська делегація (Єрмак, Сибіга, Умєров, Паліса) зустрілася з Рубіо, Волц і Віткоффом. Київ погодився на американську пропозицію про 30-денне повне перемир'я, а США негайно скасували паузу в передачі розвідданих і відновили допомогу. Україна фактично прийняла умови першою. Далі м'яч мав опинитися на російській половині поля.
Але він туди так і не потрапив. 18 березня Трамп говорив із Путіним понад дві години. Путін відмовився від повного перемир'я і погодився лише на мораторій на удари по енергетиці, причому Кремль одразу звузив американське формулювання про "енергетичне та інфраструктурне" припинення вогню до самої енергетики. Українська сторона цей мораторій прийняла. Обидві сторони майже одразу почали звинувачувати одна одну в порушеннях. Тобто "енергетичне перемир'я" мало б працювати ще майже два роки тому, але не запрацювало.
Далі була весна американських "пропозицій". Відповідно до Washington Post, у Парижі 17 квітня американці виклали Києву й Європі план, що передбачав визнання Криму російським і заморожування лінії фронту. Зеленський категорично відмовився. Наступна зустріч у Лондоні 23 квітня знизилася до рівня чиновників, бо Рубіо та Віткофф у неї не поїхали. Кремль тоді прокоментував це так: з Вашингтоном діалог триває, а з Києвом і Європою його немає.
Кого змінювали, коли результат не змінювався
кщо шукати закономірність, найкраще видно її по людях. З американського боку переговірників постійно ставало менше, а наближеними до Путіна ставали дедалі більше. Спочатку були держсекретар Рубіо й радник з нацбезпеки Волц, потім на перший план вийшов друг Трампа Стів Віткофф, а до нього долучився зять президента Джаред Кушнер. Восени 2025-го в процесі з'явився секретар армії Ден Дрісколл: саме він привіз до Києва відомих "28 пунктів" і разом із Віткоффом та Кушнером формував американську позицію.
Пізнім літом 2026-го на сцені виник директор ЦРУ Джон Реткліфф, який несподівано прилетів до Москви. Путін, за даними FT, відмовився з ним зустрічатися після його безрадісної оцінки російських військових перспектив. FT пише, що Білий дім навіть розглядав можливість зменшити роль Віткоффа і Кушнера, а сам Кушнер казав близьким, що хоче відійти від українського напряму.
Не стояла на місці й українська сторона. Спочатку делегацію очолював глава Офісу президента Андрій Єрмак. Наприкінці листопада 2025-го, після обшуку НАБУ в нього вдома, він пішов у відставку, і переговорну групу очолив Рустем Умєров. Згодом до її складу ввійшли нинішній керівник Офісу президента Кирило Буданов, перший заступник Сергій Кислиця та Давид Арахамія. На початку цього року Віткофф стверджував, що з Умєровим вони провели в розмовах майже сто годин.
Географія теж промовиста. За відкритими даними, з початку 2025-го відбулося близько трьох десятків очних українсько-американських зустрічей: Найбільша кількість була у США (Вашингтон, Нью-Йорк, Флорида та Європі (Париж, Лондон, Женева, Берлін, Давос), також декілька було на Близькому Сході (Джидда, Ер-Ріяд, Абу-Дабі) і лише одна в Україні в Києві.
Із цих зустрічей три були тристоронніми (Україна, США, Росія): двічі в Абу-Дабі та одна в Женеві. Надзвичайно показово, що Віткофф і Кушнер вперше приїхали до Києва лише нещодавно – 6 вересня 2026 року. Ще в квітні Зеленський публічно нарікав на перекіс: сім візитів до Москви й жодного до столиці України, що, за його словами, надсилало хибний сигнал.
Осінь 2025-го: "28 пунктів" і "90 відсотків" готовності
Другий великий поворот стався в листопаді. 20 листопада американські ЗМІ оприлюднили "мирний план" із 28 пунктів. За даними американських ЗМІ, його першу редакцію складали Віткофф і Кушнер разом із російським посланцем Кирилом Дмитрієвим у Маямі, а джерело в українському Офісі президента стверджувало, що Віткофф "виписав" документ у прямій координації з Дмитрієвим. Документ вимагав обмежити армію, закрити шлях до НАТО й віддати Росії частину територій. Трамп навіть встановив для Києва дедлайн – День подяки.
Для Києва почалася інтенсивна дипломатія, вочевидь, з відчуттям дедалі менших шансів. Зустріч у Женеві 23 листопада, Галландейл-Біч 30 листопада, Берлін 14–15 грудня, Маямі 20–21 грудня. Українська сторона поступово відбивала найтяжчі пункти. 28 пунктів перетворилися на 19-20, територіальне питання винесли "на рівень лідерів", а Зеленський заявив про готовність відмовитися від ідеї вступу до НАТО в обмін на гарантії, подібні до статті 5.
28 грудня в Мар-а-Лаго Зеленський оголосив, що 20-пунктний план погоджений на 90%, а двосторонні гарантії безпеки з США готові на 100%. Трамп говорив як завжди про те, що закінчення війни "дуже близько". Це був пік оптимізму, і саме тоді здавалося, що посередник справді поступово зближує сторони. Але, як і раніше, зближення було одностороннім: Україна змінювала свою позицію в 28 пунктах, Росія залишалася за столом, на якому не лежало жодної її поступки.
Абу-Дабі і Женева: найбільші зрушення – і їхня межа
Січень-лютий 2026-го стали найпродуктивнішим періодом за весь процес, і було б нечесно цього не визнати. Уперше за війну сіли за один стіл українці, американці й росіяни: 23–24 січня й 4–5 лютого в Абу-Дабі, 17–18 лютого в Женеві.
Конкретні результати були. 5 лютого сторони обмінялися полоненими, по 157 з кожного боку: перший обмін за п'ять місяців. США й Росія домовилися відновити військово-військовий діалог, призупинений ще до повномасштабного вторгнення. Учасники обговорювали методи реалізації перемир'я і контролю за припиненням бойових дій. За даними УП, у Женеві йшлося про розведення сил та створення на буферній території вільної економічної зони. У лютому, за словами Зеленського, США хотіли досягти угоди до червня.
Але те, що вдалося, було лише гуманітарним і технічним. По суті розрив лишився. Росія вимагала виведення українських військ з усієї Донеччини, Україна пропонувала заморозити лінію фронту й просила ясності щодо Запорізької АЕС. Рубіо казав, що список невирішених питань "істотно скоротився", але ключові розбіжності залишалися. Тристоронні зустрічі обіцяли продовження, але воно не настало: через війну проти Ірану, що почалася наприкінці лютого, наступний раунд, запланований на 5–6 березня в Абу-Дабі, зірвався. Тому переговори були призупинені ще в середині лютого.
Іранська пауза: про Україну забули, але не Москва
Із березня до вересня 2026-го "процес" практично завмер. Віткофф і Кушнер переключилися на Іран і Близький Схід, хоч і зустрічалися з українцями та росіянами окремо (21–22 березня у Флориді, у травні знову з Умєровим, зокрема щодо повернення полонених). Тристоронній формат, як недавно визнав сам Кушнер, востаннє працював "приблизно півроку тому".
За цей час Москва не стала поступливішою, а навпаки побачили нове вікно можливостей для своїх ультиматумів. 7 травня в Кремлі заявили, що тристоронні переговори "недоцільні", доки Київ не виведе війська з підконтрольної частини Донбасу. Наприкінці серпня Москва підтвердила, що відкидає ідею "вільної економічної зони" на Донбасі та розміщення контингентів НАТО. Як визнавало тоді багато аналітиків: позиція Росії ще менш відкрита до компромісу, ніж раніше, а обмін територіями, який колись розглядали як спосіб компенсувати відхід із Донбасу, тепер не обговорюється взагалі.
Були й телефонні розмови. 29 квітня Путін розповідав Трампу про "стратегічну ініціативу" й пропонував перемир'я на 9 травня. 14 червня, за словами помічника Путіна Ушакова, Трамп "висловив готовність впливати на Київ і європейських партнерів". А 25 серпня, під час візиту Реткліффа до Москви, США попросили Київ не бити по Москві й Санкт-Петербургу, поки там перебуває американська делегація. Про це писав Axios.
Із візиту Віткоффа й Кушнера до Москви та Києва 5–6 вересня теж не було прориву. Вони три години розмовляли з Путіним, потім у Києві пройшли три раунди й розмова віч-на-віч із Зеленським. Кушнер заявив, що потрібно повернутися до тристороннього формату. Зеленський підтвердив готовність України, тож далі слово було за Росією. Але відповіді так і не прозвучало.
Далі пішли вересневі епізоди, які дивним чином передбачали жовтневий розрив. 13 вересня Трамп публічно закликав Зеленського припинити удари по російських НПЗ, пояснюючи ними нібито дефіцит пального. 14 вересня він оголосив про "енергетичне перемир'я" між Україною та Росією, яке не підтвердили ні Київ, ні Москва. 22 вересня на полях Генасамблеї ООН Зеленський запропонував чесну формулу: "Не нападаєте на наше – ми облишимо ваше". Наступного дня Рубіо визнав, що енергетичного перемир'я немає. А 8 жовтня він же, у розмові з грецьким виданням Kathimerini, сказав те, чого дипломати зазвичай уникають, відповів чесно: війна перебуває у "стратегічному глухому куті", і "перспектив для врегулювання шляхом переговорів не спостерігається".
Асиметрія, яка пояснює все
Якщо розкласти всі ці епізоди на дві колонки, виходить картина, яка добре видна навіть тим, хто не стежить за переговорами щодня.
Чого вимагали від України: прийняти повне перемир'я (березень 2025-го, прийняла); погодитися на мораторій на енергетичні удари (березень 2025-го, прийняла); подивитися на американський план із визнанням Криму (квітень 2025-го, відмовилася); прийняти "28 пунктів" до Дня подяки (листопад 2025-го, змінила план); поводитися стримано, поки в Москві американські гості (серпень 2026-го, виконала); припинити удари по НПЗ в односторонньому порядку (вересень-жовтень 2026-го, відмовилася). Щоразу, коли Київ не піддавався, у повітрі з'являвся важіль: призупинення допомоги й розвідданих у березні 2025-го, дедлайн у листопаді, а тепер, за даними Axios, знову натяк на можливе припинення розвідданих.
Чого вимагали від Росії: жодного разу в публічному просторі не було американського ультиматуму, на який Москва мусила б відповісти зміною поведінки. Ясно, що Вашингтон не раз натякав на санкції, і восени 2025-го запровадив проти "Роснафти" та "Лукойлу" пакет, який у Москві сприйняли серйозно. Однак головні вимоги (вся Донеччина, нейтральний статус України, жодних іноземних військ) Москва не змінила ні в Абу-Дабі, ні в Женеві, ні в Кремлі з Віткоффом. Більше того, після прямих переговорів в Анкориджі тиск на Київ щодо територіальних питань лише посилився.
Це не означає, що Трамп свідомо грає за Москву. Це означає, що в його логіці посередника той, хто більше залежить від допомоги США, піддається більшому тиску, а той, хто менше залежить і готовий затягувати, отримує більше простору. У цьому сенсі "двосторонність" процесу завжди була формальною: у кімнаті сиділи двоє, а вимоги стосувалися лише одного.
Маямі, 9 жовтня: дизель замість миру
Українська делегація (Буданов, Умєров, Кислиця, Арахамія) прибула до Флориди для двох днів переговорів. До неї долучилися радники з нацбезпеки Британії, Франції та Німеччини, представники НАТО, ЄС і Єврокомісії. Порядок денний: зимова енергетична стійкість, експорт зерна, гарантії безпеки, повоєнна відбудова. Віткофф і Кушнер викладали "нові ідеї", серед яких була й ідея часткового перемир'я.
Під час цих переговорів Віткофф і Кушнер повідомили українцям, що Трамп має намір поговорити з Путіним і зняти санкції з російського експорту дизеля. За словами американського чиновника, на якого посилається Axios, Трамп ухвалив таке рішення після того, як Україна проігнорувала близько шести прохань припинити удари по НПЗ, бо ті підвищують ціни на пальне в США. Зеленський відповів, що готовий припинити удари по російських НПЗ, якщо Росія припинить удари по українських електростанціях, але Трамп цю симетрію відкинув: за словами чиновника, він не вважає ці удари рівнозначними.
А вже ввечері Трамп повідомив про "надзвичайно успішну" розмову з Путіним. За його словами, Росія негайно постачатиме понад 300 тисяч тонн дизеля, ще 500 тисяч тонн у листопаді, а далі мільйон і три мільйони тонн залежно від стану НПЗ. Разом це понад 4,8 мільйона тонн. Мінфін США через OFAC видав генеральну ліцензію № 135 для імпорту російського дизеля, яка діятиме до квітня 2027 року. За повідомленням ISW, Путін не запропонував Вашингтону жодної поступки в обмін. За даними Кремля, у розмові він також відкинув відновлення мирних переговорів, заявивши, що Росія воюватиме далі.
Реакція Києва була різкою. Зеленський назвав угоду "слабким рішенням сильних партнерів" і "подарунком Путіну", а українську делегацію, за його словами, використали як ширму. Високопосадовець в Україні сказав Financial Times: "Ми спалимо їхні заводи". Axios також повідомив з українського джерела, що американці пригрозили припинити передачу розвідданих, якщо удари по НПЗ тривалимуть. Американський чиновник це заперечив і сказав, що США лише нагадали про свою роль надійного партнера й закликали не завдавати шкоди американським споживачам. Ці дві версії не збігаються, отже у них захована правда.
Хай там як, але переговори в Маямі закінчилися після першого дня. Віткофф опублікував стриману заяву, сказавши, що обмін думками був "продуктивним" і допоміг визначити напрями перед наступною взаємодією США з Росією.
Навіщо Трампу дизель
Середня ціна дизеля в США, за даними AAA, станом на 9 жовтня становила 6,28 долара за галон проти 3,68 долара рік тому. До виборів до Конгресу 3 листопада менше місяця. Газові та дизельні ціни б'ють по фермерах, вантажівниках і всьому, що дорожчає разом із транспортом. А Трамп хоче показати виборцям результат, і результат у вигляді "мільйони тонн дизеля" виглядає вражаюче як заголовок.
Чи спрацює цей розрахунок економічно, експерти сумніваються. Грегорі Брю з Eurasia Group, цитований CNN, вважає, що навіть коли Путін виконає обіцянку, це буде "лише пластир". Аналітик Пікерінг у тому ж матеріалі звертає увагу на те, що Трамп назвав обсяги в тоннах, а не в барелях: тонни виглядають більшими. За його оцінкою, це "радше політика, ніж справжній переломний момент". До того ж Росія у липні заборонила експорт дизеля, а віцепрем'єр Новак повідомив, що країна починає імпортувати пальне, тож незрозуміло, чи Путін узагалі має стільки, скільки обіцяє. Політолог Володимир Горбач нагадує, що ще 1 жовтня Путін заявляв: поки діють санкції, дизеля не буде. Тепер санкції пом'якшено, і Путін отримав те, чого публічно вимагав.
Залишається ще одне питання. Грегорі Брю припускає, що Путін розраховує на обмін: Трамп отримує дизель, а Москва чекає, що Україна припинить бити по НПЗ. Але Зеленський всіма своїми заявами показує, що не піде на такий односторонній крок. З цього випливає, що дизельна угода не лише політичний трюк для американського виборця, а ще й інструмент тиску на Київ: тепер у Вашингтона є власний інтерес, пов'язаний із тим, щоб українські дрони не долітали до російських заводів. Український бік називає це змовою, американський – захистом споживачів, а правда, можливо, в тому, що в Трампа нині два інтереси, які не збігаються: завершити війну й знизити ціну пального, і другий явно виграє.
"Ціни на паливо – слабкість Трампа і республіканців. Російський дизель і новини про нього швидкого ефекту на виборця не справлять. Російське виробництво дизеля впало на понад 30%, удари по НПЗ продовжаться, обіцяні мізерні цифри дизеля Росія не факт що зможе відвантажити. До 3 листопада ціни на колонках навряд чи суттєво зміняться", - констатує колишній керівник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко.
Що далі
Зараз розвиток подій залежить від кількох речей. По-перше, від того, чи виконає Росія дизельні обіцянки й що вимагатиме натомість. По-друге, від реакції Конгресу: частина американських законодавців уже різко розкритикувала рішення Трампа, тому у Politico ставлять питання про відповідність ліцензії закону 2022 року, що забороняє імпорт російських енергоносіїв. По-третє, від зими: Рубіо сам попередив, що США стурбовані можливим посиленням російських атак на українську енергетику. І по-четверте, від того, чи збережеться сам формат: за словами Зеленського, Вашингтон хотів провести новий тристоронній раунд до кінця жовтня, а Пєсков не виключав, що він відбудеться в Абу-Дабі.
Українська історія знає, що гарантії без механізму виконання перетворюються на папір: Будапештський меморандум 1994 року був саме таким. У двадцяти місяцях американської дипломатії була одна справжня заслуга: Україну не змусили підписати капітуляцію, а Європа остаточно втягнулася в розмову про гарантії. Але був і головний урок: посередник, який не вміє змусити сильнішу сторону поступитися, рано чи пізно починає вимагати поступок від слабшої. І крайня зустрічі у Маямі, 9 жовтня, це продемонстрував у чистому вигляді.