Працівника банку мобілізували, коли він уже мав відстрочку: суд зобов’язав військову частину звільнити його
Шостий апеляційний адміністративний суд розглянув справу щодо законності мобілізації працівника АТ «Укрсиббанк», який на момент направлення до військової частини мав бронювання та відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд перевірив правомірність наказів про призов, зарахування чоловіка до списків особового складу військової частини, а також висновок суду першої інстанції про необхідність його звільнення з військової служби як спосіб повного відновлення порушеного права.
Суть справи
Військовозобов’язаний звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини та відповідного органу територіального комплектування та соціальної підтримки. Він просив визнати неправомірними дії щодо його призову на військову службу під час мобілізації та направлення до військової частини, скасувати накази про призов, а також зобов’язати військову частину виключити його зі списків особового складу.
Рішенням від 24 березня 2026 року Чернігівський окружний адміністративний суд частково задовольнив позов. Суд визнав протиправними та скасував накази від 13 лютого 2025 року №43 та від 14 лютого 2025 року №44 у частині, що стосувалася позивача. Крім того, суд визнав протиправним і скасував наказ командира військової частини від 14 лютого 2025 року №47 у частині призначення позивача на посаду, зарахування його до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення. Військову частину було зобов’язано видати наказ про виключення чоловіка зі списків особового складу та звільнення його з військової служби. В іншій частині позовних вимог суд відмовив.
Відповідний орган територіального комплектування оскаржив це рішення, однак його апеляційну скаргу спочатку залишили без руху через відсутність зареєстрованого електронного кабінету та документа про сплату судового збору, а після неусунення недоліків — повернули.
Окрему апеляційну скаргу подала військова частина. Вона просила скасувати рішення першої інстанції в частині задоволення вимог, пред’явлених до військової частини, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
Позивач, заперечуючи проти апеляційної скарги, наполягав, що 14 лютого 2025 року, попри наявне бронювання, його протиправно мобілізували та направили до військової частини для проходження навчання.
Як встановили суди, 13 лютого 2025 року чоловік прибув до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для уточнення облікових даних та пройшов військово-лікарську комісію. За результатами медичного огляду його визнали придатним до військової служби.
Того ж дня наказом начальника відповідного органу територіального комплектування з питань мобілізації та мобілізаційної готовності №43 його призвали до лав Збройних Сил України з 13 лютого 2025 року та направили до Київського міського збірного пункту для формування військових команд.
Водночас із 14 лютого 2025 року чоловік був заброньованою особою. Ця обставина підтверджувалася інформаційною довідкою із застосунку «Дія» та витягом із «Резерв+» станом на 14 лютого 2025 року. Того ж дня наказом командира військової частини №47 його зарахували до списків особового складу та на всі види забезпечення.
Суд також встановив, що позивач працював в АТ «Укрсиббанк». Наказом Національного банку України від 23 січня 2025 року №61-но банк було визначено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. 13 лютого 2025 року працівник з’явився до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для уточнення військово-облікових даних, про що була відповідна відмітка у «Резерв+». Станом на цей день відомості про його бронювання у «Резерв+» та «Дії» ще були відсутні.
У постанові апеляційного суду в одному фрагменті дата бронювання зазначена як 14 лютого 2024 року. Водночас суд посилається на інформаційну довідку із застосунку «Дія» та витяг із «Резерв+» станом на 14 лютого 2025 року, а в подальших висновках виходить із того, що саме 14 лютого 2025 року, у день направлення до військової частини, позивач уже був заброньованим та мав відстрочку.
Позиція та висновки суду
Переглядаючи рішення, Шостий апеляційний адміністративний суд виходив із того, що відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» військовозобов’язані, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час у встановленому Кабінетом Міністрів порядку та зараховані на спеціальний військовий облік, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Суд звернув увагу і на положення Порядку бронювання військовозобов’язаних за списком під час дії воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 року №76. Згідно з цим Порядком бронювання здійснюється в електронній формі засобами порталу «Дія», а заброньованому військовозобов’язаному надається відстрочка від призову під час мобілізації.
Порядок №76 також передбачає автоматичне переведення військовозобов’язаного на спеціальний військовий облік на строк дії відстрочки протягом 72 годин із моменту формування відповідного списку за умови, зокрема, перебування особи на військовому обліку, наявності трудових відносин із критично важливим підприємством, уточнення персональних даних та відсутності розшуку.
Оскільки позивач 13 лютого 2025 року уточнив свої облікові дані, апеляційний суд зазначив, що з цього моменту він мав законні підстави для отримання бронювання протягом 72 годин, визначених Порядком №76.
Натомість відповідний орган територіального комплектування та соціальної підтримки, як установив суд, належним чином не перевірив наявність у чоловіка права на відстрочку у зв’язку з бронюванням, не забезпечив дотримання встановленої законом процедури та всупереч вимогам Порядку №76 видав наказ від 13 лютого 2025 року №43 про його призов до Збройних Сил України, направлення до Київського міського збірного пункту для формування військових команд та подальше направлення до військової частини.
Окремо апеляційний суд визначив юридично значущий момент початку проходження військової служби. Відповідно до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, початком проходження військової служби є день відправлення до військової частини з відповідного районного або міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Суд також урахував положення Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, відповідно до якої військовослужбовці, призвані під час мобілізації, зараховуються до списків особового складу військової частини в день прибуття. Зарахування до списків та виключення з них здійснюється виключно на підставі наказів по стройовій частині.
З огляду на це колегія суддів зазначила, що для громадянина, призваного на військову службу під час мобілізації, правовий статус військовозобов’язаного змінюється на статус військовослужбовця з дня його прибуття до військової частини, а не з дня прийняття наказу про призов від 13 лютого 2025 року №43.
Як випливало з довідок, на які послався суд, позивача було призвано на військову службу за мобілізацією до відповідної військової частини саме 14 лютого 2025 року, зокрема на підставі наказу від 14 лютого 2025 року №44.
При цьому у день направлення до військової частини — 14 лютого 2025 року — чоловік уже був заброньованим та мав відстрочку від призову у зв’язку з бронюванням.
Тому апеляційний суд виходив із того, що станом на момент призову позивач мав чинну відстрочку, підтверджену відомостями державних інформаційних ресурсів, а відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.
Колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про протиправність та необхідність скасування наказів від 13 лютого 2025 року №43 та від 14 лютого 2025 року №44 у частині, яка стосувалася позивача.
Саме ці накази стали безпосередньою правовою підставою для направлення чоловіка до військової частини і подальшого видання командиром військової частини наказу від 14 лютого 2025 року №47 про його зарахування до списків особового складу.
Апеляційний суд наголосив, що після встановлення судом факту незаконної мобілізації наказ командира військової частини в частині призначення позивача на посаду, зарахування до списків особового складу та на всі види забезпечення також є протиправним і підлягає скасуванню. При цьому суд окремо зауважив, що командир військової частини безпосередньо та фактично не вчиняв протиправної поведінки під час прийняття такого наказу. Протиправність наказу була обумовлена тим, що правовою підставою для його видання стали незаконні накази про мобілізацію та направлення позивача до військової частини.
Окрему правову оцінку суд надав питанню звільнення позивача з військової служби.
Після видання наказу про призов та направлення до військової частини щодо чоловіка виникли нові правовідносини проходження військової служби, які регулюються Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Апеляційний суд визнав, що чинне законодавство прямо не передбачає як окрему підставу для звільнення військовослужбовця та подальшого виключення його зі списків особового складу рішення суду або встановлення факту незаконного призову територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.
Водночас суд виходив із необхідності застосування ефективного способу захисту порушеного права. Такий спосіб має не лише констатувати протиправність рішення суб’єкта владних повноважень, а й усувати його наслідки та виключати подальше існування протиправного стану.
Саме тому колегія суддів погодилася із судом першої інстанції, що проходження військової служби у цій справі було безпосереднім наслідком незаконного наказу про мобілізацію. Відповідно, належним та ефективним способом захисту порушених прав є не тільки визнання протиправним і скасування наказу про призов, а й покладення на військову частину обов’язку виключити позивача зі списків особового складу та звільнити його з військової служби.
На переконання апеляційного суду, саме такий спосіб захисту спрямований на повне та остаточне відновлення прав і законних інтересів, порушених суб’єктом владних повноважень.
Колегія суддів також звернулася до висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень та практики Європейського суду з прав людини, зазначивши, що обов’язок суду мотивувати рішення не означає необхідності окремо відповідати на кожен аргумент сторони. Водночас обґрунтування має засвідчувати, що суд дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За результатами перегляду справи № 620/3618/25 Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що Чернігівський окружний адміністративний суд правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги військової частини цих висновків не спростовують.
У підсумку апеляційну скаргу військової частини залишено без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року — без змін. Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2026 року набрала законної сили з дати її ухвалення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
