Правове самогубство під оплески: військовий стан і репарації

Кілька днів тому, 29 вересня, інформаційний простір мляво проковтнув новину: Конституційний Суд України визнав неконституційними карантинні обмеження часів COVID-19, скасувавши ключову норму, що дозволяла уряду їх вводити. Для більшості це просто архівна згадка про епоху масок і антисептиків. Але для мене, як підприємця і людини, що аналізує державне управління, це рішення КСУ — не кінець медичної історії. Це страшний діагноз нашій державній машині і пряма проєкція того юридичного колапсу, який чекає на нас після війни.

Ми звикли вимірювати ціну війни кількістю ракет, зруйнованих міст та людських життів. Але є ще один фронт, на якому ми зараз зазнаємо тихої, але катастрофічної поразки — правовий. Історія з незаконними локдаунами стала генеральною репетицією. Звикнувши керувати країною через кулуарні постанови Кабінету Міністрів, державний апарат переніс цю практику ручного управління в найскладніший період нашої історії. І наслідки цього перетворяться на найщедріший подарунок для кремля.

Щоб зрозуміти масштаб закладеної міни, треба згадати, що саме визнав незаконним Конституційний Суд. У 2020 році уряд зупинив транспорт, закрив бізнес і замкнув людей по домівках не законом Верховної Ради, а власною постановою (всі пам'ятають сумнозвісну №392). Кабмін використав стару законодавчу шпарину 2000 року, яка дозволяла йому встановлювати «тимчасові обмеження прав». Суддям КСУ знадобилися роки, щоб констатувати очевидне: згідно з нашою Конституцією, базові права громадян (на підприємництво, свободу пересування) можуть бути обмежені виключно законами. Не підзаконними актами. Не рішеннями урядових комісій. Кабінет Міністрів — це виконавча влада, його завдання — розробляти механізми, а не придумувати заборони.

Відбулася тиха узурпація. Уряд попрактикувався «вимикати» економіку в ручному режимі. І найцинічніше те, що для бізнесу, який тоді збанкрутував, рішення КСУ не дає нічого. Воно не має зворотної дії. Держава фактично сказала: «Так, ми зруйнували вашу справу неконституційно, але компенсацій не буде». Цей безкарний експеримент над суспільством і бізнесом створив небезпечну ілюзію в кабінетах влади: виявляється, так можна було.

Сьогодні в суспільстві точаться гарячі суперечки: чому запровадили «воєнний стан», а не «стан війни»? З точки зору міжнародного права, це штучна дилема. Відповідно до статті 51 Статуту ООН та нашого Закону «Про оборону», фактичний стан війни настає автоматично з моменту збройного нападу агресора. Нам не потрібні додаткові декларації для світу — ми легітимно обороняємося.

Справжня проблема лежить у внутрішній площині — у правовому режимі воєнного стану. Цей режим об'єктивно вимагає жорстких обмежень. Але як саме держава їх впроваджує? Точно так само, як і під час ковіду.

Конституція прямо вказує (статті 33, 64): обмежити право вільно залишати територію України або конфіскувати майно можна виключно законом. Натомість Кабмін знову закрив кордони для чоловіків, запровадив правила бронювання та вилучення техніки звичайними постановами. Влада знову обрала шлях ручного управління, уникаючи складних дебатів у парламенті. Уряд знову ходить по юридичному лезу, свідомо ігноруючи Основний Закон.

Зекономлені мільярди для москви

Емоції залишимо лірикам, поговорімо мовою грошей і міжнародного права. Головна битва після припинення вогню розгорнеться в трибуналах та комісіях з репарацій. Наша мета — змусити РФ сплатити сотні мільярдів доларів компенсацій. Але російські юристи в міжнародних судах — це не смішні пропагандисти, це зубасті професіонали, яким ми зараз власноруч готуємо розкішну доказову базу.

Міжнародне право та Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнають право держави обмежувати свободи під час війни, але за однієї залізної умови: ці обмеження мають бути впроваджені законно, відповідно до національної Конституції.

Що відбудеться після війни? Тисячі українців та підприємств підуть до ЄСПЛ зі скаргами на незаконні обмеження пересування, скасовані контракти, втрачений бізнес та конфісковане без належних процедур майно. Оскільки ці обмеження вводилися не парламентськими законами, а неконституційними урядовими постановами, ЄСПЛ визнає порушення. І компенсації цим людям виплачуватиме Україна зі свого виснаженого бюджету, а не росія.

Більше того, коли ми виставимо москві рахунок за економічні втрати, російські адвокати покладуть на стіл рішення нашого ж КСУ та європейських судів і заявлять: «Ми не маємо платити за руйнування вашого бізнесу. Ваш бізнес знищили не наші ракети, а ваші ж неконституційні постанови уряду, блокування податкових накладних та ручне управління логістикою».

Діючи поза правовим полем, Кабмін власноруч дарує росії юридичний щит, що дозволить Кремлю законно «відкусити» мільярди доларів від суми репарацій.

Крім міжнародних судів, правовий хаос руйнує наш найважливіший ресурс — внутрішню стійкість. росія витрачає шалені бюджети на ІПСО, щоб довести українцям, що їхня держава — це авторитарний концтабір, де не діють закони. Коли уряд запроваджує обмеження кулуарними постановами, створюючи корупційні системи на кшталт «Шляху» чи вибіркового бронювання, він безкоштовно виконує роботу фсб.

Громадянин бачить, що держава порушує власну Конституцію. Він бачить, що замість прозорих і жорстких законів, обов'язкових для всіх, працює відомчий телефонний дзвінок і суб'єктивне рішення чиновника. Це вбиває мотивацію.

Бізнес, втомившись від непередбачуваних перевірок і адміністративного тиску, тікає в тінь. А мільйони жінок за кордоном, дивлячись на правове свавілля щодо їхніх родичів в Україні, ухвалюють остаточне рішення не повертатися в країну, де закон є лише пластиліном у руках чиновника. Це демографічний нокаут, який не виправити жодними патріотичними гаслами.

Висновок

Воююча країна зобов'язана закривати кордони, мобілізувати ресурси і обмежувати комфорт. Це вимушена ціна виживання. Проблема не в самих заборонах, а в узурпації механізмів їх впровадження.

Якщо обмеження прописані у спеціальному законі, ухваленому парламентом відкрито, з чіткими критеріями для всіх — це легітимна жертва нації. Якщо ж вони штампуються незаконними постановами, рясніють шпаринами для обраних і тримаються на відомчих інструкціях — це знущання над суспільним договором.

Західний світ підтримує нас не лише через співчуття. Він дає нам зброю, бо ми є форпостом демократії в боротьбі з диктатурою. Але кожен крок у бік ручного управління еродує цю підтримку, даючи козирі російським лобістам. Перемогти окупанта на полі бою, щоб потім віддати йому міліарди в міжнародних судах і прокинутися в країні, де уряд звик ігнорувати Конституцію — це найгірший сценарій. І єдиний спосіб його уникнути — повернути державу в русло верховенства права. Навіть, і особливо, під час війни.

Владислав Смірнов, facebook.com

Фото згенероване Gemeni