З початком війни у 2014 році голова Поташської громади Василь Клименко шокував односельців, і, водночас, поставив на вуха весь район заявою про те, що йде на фронт захищати Україну. Він був чи не єдиним головою села на Черкащині який добровільно відмовився від статусу чиновника і одягнув військовий однострій. Через вісім місяців його прямо з фронту запросили керувати районом. А у 22-му він знову покинув цивільну посаду і поринув у вогненний смерч війни… Разом із побратимами безстрашно боронив Україну, за що отримав державні і відомчі нагороди.
Нині лейтенант Державної прикордонної служби України (далі ДПСУ, – ред.) Василь Клименко продовжує виконувати військовий обов’язок.
З голови села у фронтовики
– Коли почалось АТО я вже дев’ятий рік керував Потаською сільською громадою, але як колишній прикордонник і правоохоронець не мав права вчинити інакше. Душа рвалась на захист країни. Нині кожному, хто здатний тримати зброю варто вставати і йти боронити Вітчизну, – пояснив свою позицію Василь Петрович.
– Прикордонник і правоохоронець – як це поєдналось ?
– Служити строкову військову службу випало у прикордонних військах. Прикордонників вважали військовою елітою, бо навіть у мирний час при захисті кордону існував ризик зіштовхнутись із озброєними і добре вишколеними диверсантами. Я ж служив на заставі у горах Памиру, де пролягав кордон СРСР із Афганістаном. Після строкової служби, 18 років віддав системі МВС. Потім мене обрали головою села. Проте ні на службі ні у цивільному житті не переривав зв’язок із Держприкордонслужбою: входив у Спілку прикордонників України, брав участь у її заходах. Прикордонник – це назавжди.
На початку АТО Василь Клименко звернувся у райвійськкомат з проханням направити його у діючу армію як добровольця. Але військовий комісар вперто твердив, що не може цього зробити, бо як обраний посадовець сільський голова має бронь. Шлях підказали на «гарячій лінії» Міноборони. Виявилось, що сільського голову за власним бажанням можна мобілізувати.
– Як Ваше рішення сприйняли у районі?
– Воно викликало переполох у районній владі: перший випадок у районі, коли голова села залишає посаду, щоб іти на фронт. Звільнити мене з посади могли лише рішенням сесії. Тож, у співпраці із фахівцями райдержадміністрації ми підготували і скликали сесію сільської ради. Виступаючи перед депутатами, заявив: «Останні події змушують мене залишити посаду, щоб стати на захист України». Замість мене керувати громадою залишився секретар сільської ради.
– Як сприйняли Вашу заяву депутати?
– Це було дуже зворушливо. Пам’ятаю, як тільки повідомив з трибуни про своє рішення у залі шок: у чоловіків очі «квадратні», жінки в сльози… Але підтримали. Далась взнаки наша спільна, багаторічна праця на благо громади: облаштували спортмайданчик, полагодили у школі дах, заасфальтували вулицю, яка 5 років не бачила ремонту, реконструювали пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у війні із фашистськими загарбниками під час Другої світової війни. Він стоїть центрі села на братській могилі, де поховано близько 90 воїнів. Нині там меморіал із обеліском – святе місце, де громада вшановує пам’ять захисникам, які полягли у війні з рф.
Василя Клименка і ще чотирьох прикордонників із району, які йшли добровольцями, направили Національну академію Державної прикордонної служби імені Богдана Хмельницького для проходження бойового злагодження.
– Оскільки я міліціонер, комісар запропонував мені йти служити у Національну гвардію, де б я зберіг міліцейське звання майора. Проте, я бачив себе виключно прикордонником, хоча усвідомлював, що служитиму із тим званням, яке мав в армії.
– Як Ви оцінюєте отриманий рівень підготовки?
– Навчання проходило в умовах, наближених до бойових. Ми, буквально жили на полігонах. Ночували на відкритому повітрі у спальних мішках, під деревами.
– На чому акцентували увагу інструктори під час навчання?
– Проходили заняття зі стратегії, тактики, вогневої підготовки, тактичній медицині. Навчали також здійснювати рейди у глибокий тил противника, правильно пересуватись по місцевості, вчасно виявляти засідки, і у разі необхідності приймати бій, не боятись вогневого контакту, пильно стежити, щоб вороги не змогли підкрастись непоміченими і зненацька напасти..
Секрети тактики: Потрапив у «підкову» йди на прорив, виявляй ворога до того, як він нападе. Інакше смерть
– Під час навчання нам часто влаштовували засідки. Особливо небезпечний вид засідки, який практикують кацапи, це так звана «підкова». Потрапивши у неї групу одночасно обстрілюють з трьох боків. Щоб вижити, необхідно прориватись. Залишатись на місці – вірна смерть.
Свій бойовий шлях в АТО Василь Клименко пройшов, охороняючи державний кордон України на території Луганщини.
Прикордонники заблокували контрабанду, яка існувала там протягом років
– Охорона кордонів у східних регіонах України мала свою специфіку: давні родинні зв’язки між українськими та російськими селами та контрабанда.
Працювала давно налагоджена схема незаконного переміщення товарів через українсько-російський кордон, яку ми заблокували.
«Бліндаж копали два тижні, кирками колупаючи твердий як скеля грунт»
Служити випало на Луганщині. Позицію облаштували у лісосмузі за 500 метрів від кордону з рф.
– За лісосмугою поле, а далі виднілись кацапські села. Бліндаж копали два тижні, кирками колупаючи твердий як скеля грунт.
«Виявляли корегувальників, ДРГ, контролювали міст і дорогу на Станицю Луганська»
На позиції відділення, яким командував Василь Клименко, захищало ділянку кордону поблизу м. Щастя та Станиці Луганська. Там є стратегічно важливі дорога та міст, який замінували і, у випадку наступу росіян, мали висадити у повітря. За кілька кілометрів також розташоване російське місто Міллерово, де є великий військовий аеродром.
– Мали завдання фіксувати переміщення ворожої техніки та артилерії, спільно з ЗСУ брали участь у зачистках, виявляли і затримували ворожих корегувальників, давали відсіч диверсійним групам, – пригадав Василь Петрович.
«Кадирівці» боялись нас як вогню»
– З російського боку проти нас стояли «кадирівці», які нас боялись як вогню. Вони думали, що ми якійсь найманці із НАТО. Уявіть, бородаті дядьки і форма у всіх не однакова (тоді забезпечення було не таким як зараз, форма була іноземна, у різних країнах вона різна). Ночами вони зі страху іноді стріляли просто у наш бік. Та й місцеві нам не раз говорили, що з того боку стоять азіати, які нас смертельно бояться. Ми ж їхню паніку фіксували всякий раз, коли налаштовували рацію на їхню хвилю.
Їжу готували на багатті, маскуючи дим
– Побут облаштували власноруч. Лазню зробили, напнувши між деревами плівку. Навіть взимку там мились. Їжу готували на багатті, демаскуючи дим. Найчастіше їли сухпайки. А завдяки волонтерам – землякам із Черкащини, моєї рідної Маньківщини ми мали продукти та сухі борщі-супи, виготовлені у домашніх умовах. Цю їжу готувати було просто і швидко. Волонтери ж, надали нам необхідні інструменти для облаштування та підтримання нормальних умов.
Комфорт на позиціях – «фішка» відділення Клименка
Відділення Клименка славилось кмітливістю при облаштування позицій із максимальними зручностями. Комфорт на позиції – відома усьому фронту «фішка» відділення.
– Створивши позиції для кругової оборони ми багато часу і зусиль витрачали на те, щоб зробити наше перебування на них найбільш зручним і комфортним. Наші «ноухау» приїздили фільмувати на відео викладачі із Національної академії Державної прикордонної служби. Уявіть, йде злива, всі в окопах у багні по вуха, а ми в сухому.
Через вісім місяців Василь Клименко звільнився з військ за станом здоров’я і близько трьох років керував Тальнівською і Маньківською райдержадміністраціями. Скрізь він і його професійна команда, піклувалися про громадян, соціально економічний розвиток краю, успішно будували громадянське суспільство.
«Прокидайся. Війна»
– Близько четвертої години ранку 24 лютого мене розбудив телефонний дзвінок. Зателефонував товариш зі столиці і повідомив: «Прокидайся. Київ бомблять. Це – війна». Я дуже переживав за своїх племінників (дітей брата), які теж, як і я, правоохоронці і проживали у столиці. Йшли запеклі бої за Київ. Менший – Славко, тоді зі своїм підрозділом виходив із оточення.
До 13 березня 2022 року Василь Клименко допомагав волонтерам, а з 15-знову одягнув військову форму.
Бабця з грушками – агент ворога
Зайняли позиції у районі села Степове, що на Донеччині у лісосмузі за пів кілометра від села, щоб вберегти місцевих від обстрілів. Серед місцевих були і зрадники.
– До замаскованого штабу групи прийшла бабця. «Рєбяткі, я вам грушкі прінєсла». Глянув на ті грушки, а вони дрібні такі, наче дички. Ну, думаю, хитрує бабця і не пропустив її у розташування. А наступного ранку наші позиції обстріляли із артилерії…
Молились богу щоб кацапи не влучили у бліндаж
– Як тільки почались обстріли, помітив, що хлопці читають «Отче наш». Молились Богу, щоб не було прямого попадання міни 120-ки у бліндаж.
Волонтерський тил тримав фронт
— У 2014 мій земляк, друг і екс прикордонник Василь Гавримон на власні кошти придбав та подарував нашому відділенню позашляховика. Машина була нам конче необхідна. Навіть воду довелось привозити із найближчого села, що за 20 кілометрів від місця розташування відділення. Особливо вдячний землякам-аграріям Миколі Северину і Віктору Шевченку (очільники Спілки сільських виробників Маньківського району), які за кошти аграріїв придбали автомобіль. Ним ми потім доправляли бійців до позицій. Щиро дякую моїм колегам — правоохоронцям Максиму та Світлані Осадчукам. І своїм родичам, які проживають у Польщі, зятю Сергію та його брату Віталію Кошелям за великі партії медикаментів, продуктів, теплого одягу, який вони постійно передавали на фронт. Велика подяка і куму Олегу Акіншину, який теж долучався до збору та передачі нам різної допомоги. У той період ця допомога волонтерів була не просто дуже важлива, а й конче необхідна. Волонтерський тил реально тримав фронт. І за це їм низький солдатський уклін.
Десантники поважають прикордонників за хоробрість і непохитність
Тримали оборону неподалік міста Мар’янка, близько с. Степове, що на Донеччині. Групу, у якій служив Василь Клименко, закріпили за 79-ю десантно-штурмовою бригадою.
— Десантники зустріли нас із певною недовірою через навіяні й надумані стереотипи. Цей міф розбився на друзки об хоробрість і непохитність прикордонників. У перші ж дні перебування на «нулі» вони побачили, що прикордонники надійні, бо нам вдалось вигнати росіян і зайняти їхні позиції, – пригадав Василь Клименко.
18 українських бійців оборонялись проти 140 кацапів
Перші втрати серед прикордонників були вже через 4 дні після прибуття. У нерівному бою поліг загін, у якому було двоє прикордонників.
— На 22-гу позицію, що височіла над дорогою, посунула рота із 120-140 кацапів. Її захищало 18 бійців. Підмога підійшла занадто пізно. У ньому загинули всі захисники і у тому числі прикордонники Богдан Остапенко і Денис Бучинський, які бились до останнього подиху. Незабаром у збитому кацапському дроні знайшли відео бою, яке докорінно змінило думку десантників про прикордонників. Нас почали поважати і називати прикордонним десантом.
Прикордонники – це сила
– Місяці перебування на фронті запам’ятались тим, що ми були у постійному стресі. Бойові зіткнення були не щодня, але кожного дня втрачали людей: обстріли, ДРГ… Але страху не було. Було палке бажання відімстити за загиблих товаришів. Зло було на ворогів таке, що хотілось їх зубами рвати. Великим здобутком, вважаю, стала думка, яка закріпилась у військах, що прикордонники — це сила.
Військова конспірація: їхали додому, а приїхали на Донеччину
— Всі передислокації завжди тримались у суворій таємниці. Одного разу був такий випадок. Отримали наказ автоколоною уночі виїхати у напрямку Черкас, а на ранок побачили стелу «Донецька область». Їхали додому, а приїхали на Донеччину.
Пройшли мінним полем
— Одного разу йшли на позицію (висувались завжди вночі, і йти треба до позицій по 3–5 км), нам не дали досвідченого провідника, і ми заблукали. Забрели десь метрів на триста у бік від позицій. Благо, що до кацапів не втрапиш, бо наші позиції у лісосмузі, а кацапські за нею. Оце йдемо балкою, а я й кажу, що не пам’ятаю її тут. А коли вже вийшли на позицію, зрозуміли, що весь час йшли по мінному полю. Бог уберіг.
– І ви не боялись, що вас сплутають із ворогом?
Не плутати своїх із ворогом бійцям допомагають умовні звукові сигнали. Їх легко сплутати із природніми звуками, бо вони копіюють шум, що його створюють представники тамтешньої фауни.
— Ми добре знали потрібні сигнали і в разі потреби відтворювали. Якщо у відповідь лунає той же звук, значить попереду свої.
Миші — всепроникаюча напасть
Добряче дошкуляють українським воїнам всюдисущі польові миші. Справжня напасть, всепроникаюча хвостата напасть нищить продукти, до яких лише може дістатись. Щоб добратись до харчів ці зубаті злодії легко пролазять у найменшу шпаринку, високо стрибають, і гасають стовбурами дерев вгору як мустанги у преріях.
— Ото речовий мішок на дерево повісь, і вже за чверть години він буде весь у дірках із продуктами, зіпсованими цими ненажерливими гризунами.
З нагородного листа (протокол №, січень 2023 року):
«З 04 липня 2022 року по 11 січня 2023 року головний сержант КЛИМЕНКО Василь… завдання виконував сміливо та ефективно, мужньо утримував зайняті позиції, незважаючи на перевагу агресора… пліч-о-пліч з побратимами, утримував зайняті позиції. Безпосередньо брав участь у вогневих контактах… проявляючи при цьому мужність і героїзм, незламність духу та вірність Військовій присязі…».
– Що на Вашу думку допоможе нам здобути Перемогу у війні за свободу?
– Відповідальність, професіоналізм і шана полеглим героям. Відповідальність при захисті нашої держави – це свідоме виконання свого обов’язку, мужність, дисципліна та готовність стояти на захисті України та її незалежності, суверенітету й безпеки громадян. Переконий, що професіоналізм – це вид «зброї», якою, можемо перемогти ворога. Це щоденне навчання та робота над собою на будь-якій посаді. Схиляємо голови в пошані перед побратимами, які віддали за Україну найдорожче – своє життя. Слава Україні! Героям Слава!
P.S.
З 2022 року у борні за свободу віддали життя побратими Василя Клименка Денис Бучинський, Богдан Остапенко, Вадим Кротюк, Андрій Нікіфоров, а Микола Колінько зник безвісти.
Володимир Лимаренко-Полянський