ПриватБанк оплатив свій судовий збір грошима з пенсійного рахунку клієнтки: що вирішив Верховний Суд
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 6 жовтня 2026 року у справі № 686/8968/24 розглянув спір щодо списання ПриватБанком 3 028 грн із пенсійного рахунку клієнтки для компенсації власних витрат на судовий збір.
Виникає питання, чи має право банк самостійно списувати кошти з рахунку клієнта для компенсації власних судових витрат, за яких умов таке списання є правомірним і як клієнт може захистити свої майнові права в разі безпідставного списання коштів. Розберемось детальніше.
Обставини справи
У березні 2024 року клієнтка звернулася до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк». Вона стверджувала, що банк без достатніх правових підстав списав із її пенсійного рахунку 3 028 грн для компенсації власних витрат на судовий збір за подання апеляційної скарги.
У березні 2023 року суд відкрив провадження за її позовом до банку. 20 грудня 2023 року суд першої інстанції зупинив провадження до одужання позивачки. Банк оскаржив цю ухвалу, сплативши 4 січня 2024 року судовий збір у розмірі 3 028 грн.
За встановленими судами обставинами, із 6 до 11 січня 2024 року банк кількома платежами списав із рахунку клієнтки загалом 3 028 грн на погашення цієї суми. Після телефонного звернення 13 січня 2024 року працівник банку підтвердив списання коштів.
23 січня 2024 року клієнтка письмово звернулася до голови правління банку, вимагаючи повернути кошти та надати відповідь за його особистим підписом. 8 лютого 2024 року вона отримала відповідь від головного фахівця банку, в якій зазначалося, що підстав для повернення коштів немає.
22 лютого 2024 року апеляційний суд скасував ухвалу про зупинення провадження та направив справу для продовження розгляду. 24 травня 2024 року банк повернув клієнтці 3 028 грн.
Позивачка просила визнати дії банку протиправними, стягнути інфляційні втрати та 3 % річних, компенсувати 800 000 грн моральної шкоди, визнати протиправними дії та бездіяльність щодо розгляду її звернення, а також постановити окрему ухвалу щодо можливих ознак кримінальних правопорушень.
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області 1 жовтня 2025 року частково задовольнив позов. Суд визнав незаконним списання 3 028 грн і стягнув із банку 5 000 грн моральної шкоди, відмовивши в решті вимог.
Хмельницький апеляційний суд 23 лютого 2026 року залишив це рішення без змін.
У касаційній скарзі клієнтка просила скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні її вимог. Вона, зокрема, вважала недостатньою компенсацію моральної шкоди, наполягала на неналежному розгляді її звернення та оскаржувала відмову в постановленні окремої ухвали.
Позиція Верховного Суду
ВС вказав, що право на судовий захист охоплює можливість застосування передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Суд зазначив, що звернення громадян мають розглядатися з дотриманням установлених законом вимог і строків.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов’язані об’єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
ВС зауважив, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов’язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов’язки.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, — невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.
ВС звернув увагу на те, що частиною 2 статті 19 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що у разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.
Застосовуючи ці положення до обставин справи, ВС погодився з висновком судів про відсутність підстав для задоволення вимоги щодо неналежного розгляду звернення.
Установивши дотримання відповідачем терміну розгляду звернення і надання письмової відповіді у передбачений Законом України «Про звернення громадян» строк та врахувавши, що обов’язку надання відповіді саме за підписом голови правління законом не передбачено, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивачки в цій частині.
Щодо розміру моральної шкоди Верховний Суд погодився з оцінкою судів попередніх інстанцій.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, врахував ступінь вини відповідача, характер і обсяг заподіяних позивачці моральних страждань, а також принцип співмірності між завданою шкодою та грошовою компенсацією, та визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000,00 грн.
Вимоги касаційної скарги щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Окремо ВС розглянув питання про постановлення окремої ухвали.
Суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України).
Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору.
Суд зазначив, що при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов’язком.
У цій справі суди не встановили обставин, які б давали підстави для постановлення окремої ухвали, тому Верховний Суд погодився з відмовою в задоволенні відповідної вимоги.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду від 1 жовтня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 лютого 2026 року — без змін в оскарженій частині.
Отже, рішення про визнання незаконним списання 3 028 грн із пенсійного рахунку клієнтки та стягнення 5 000 грн моральної шкоди залишилося чинним. Водночас Суд не знайшов підстав для задоволення інших вимог, зокрема щодо збільшення компенсації, визнання протиправним розгляду звернення через відсутність особистого підпису голови правління та постановлення окремої ухвали.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
