Прокляття над Збручем: моторошна легенда давнього замку на Хмельниччині
Над мальовничою долиною Збруча на Кам’янеччині височіють руїни одного з найдавніших замків Поділля. Чорнокозинецький замок пов’язують із моторошною легендою про прокляття абата, після якого жоден новий власник нібито не зміг надовго тут оселитися.
Твердиня над долиною Збруча
Чорнокозинецький замок розташований у селі Чорнокозинці Орининської громади Кам’янець-Подільського району. Його збудували на високому мисі над лівим берегом Збруча, де круті схили створювали природний захист від нападників.
Як зазначає Національний природний парк «Подільські Товтри», час спорудження замку припадає на кінець XIV — початок XV століття. Від середини XV до кінця XVIII століття він належав кам’янецьким католицьким єпископам і використовувався як їхня літня резиденція.
Порівняно з іншими подільськими фортецями замок був невеликим. Його внутрішнє подвір’я мало розміри приблизно 55 на 45 метрів. Із південного боку розташовувалися дві круглі вежі та мур із в’їзною брамою.
У північній частині стояв великий двоповерховий корпус із високою круглою баштою. З неї відкривався широкий огляд долини Збруча, що дозволяло завчасно помітити наближення ворога.
Замок, який пережив татарські набіги
Чорнокозинці лежали неподалік Волоського шляху, яким нерідко рухалися татарські загони. Через це замок неодноразово зазнавав нападів, а навколишнє поселення руйнували та спалювали.
Особливо спустошливим став напад 1516 року. Проте укріплення відновили, і вони продовжили захищати цей відтинок Поділля.
Після захоплення Кам’янця турками у 1672 році Чорнокозинецький замок ще близько двох років залишався під контролем Речі Посполитої. У 1674 році його здобули османські війська, знищивши залогу та спустошивши укріплення.
Докладно про ці події писав подільський історик і краєзнавець Юхим Сіцінський у праці «Оборонні замки Західного Поділля XIV–XVII століть». За його відомостями, після повернення Поділля під владу Речі Посполитої у 1699 році єпископи відбудували замок та облаштували в ньому житлові приміщення.
Ніч, після якої замок нібито прокляли
Наймоторошнішу історію Чорнокозинців пов’язують із 1795 роком, коли замок перейшов у власність казни Російської імперії.
За переказом, однієї дощової ночі до резиденції вдерлися російські військові. Абатові та ченцям наказали негайно залишити замок, не дозволивши навіть зібрати особисті речі.
Опинившись за мурами, розгніваний абат нібито прокляв твердиню:
«Дух мій не заспокоїться доти, доки замком володітиме хтось інший! Якщо не дістався він нам, то хай тут ніхто більше ніколи не зможе жити!»
Після цих слів абат пішов, а за ним мовчазним ланцюжком рушили ченці. Що сталося з ними далі, перекази не розповідають.
Цей переказ наведений у матеріалах краєзнавчої конференції Хмельницького обласного краєзнавчого музею, а також у публікаціях, присвячених історико-культурним пам’яткам області.
Чи здійснилося прокляття
За переказом, після цих подій власники замку почали змінюватися один за одним. Нібито жоден із них не міг надовго затриматися у Чорнокозинцях, а сама твердиня поступово набула недоброї слави.
Історичні джерела водночас свідчать, що після переходу до російської казни замок не залишився порожнім. Його передали Катерині Скавронській, яку називають племінницею князя Григорія Потьомкіна.
У 1815 році маєток став приватним володінням. Замок використовували як родову садибу до революційних подій 1917 року.
Отже, твердження, що після прокляття в замку більше ніхто не жив, є частиною народного переказу. Проте численні зміни власників, війни та подальший занепад споруди лише посилили містичну славу цього місця.
Тіні ченців серед старих мурів
Згодом легенда про прокляття отримала продовження. Місцеві жителі розповідали, що в неспокійні ночі серед замкових мурів можна побачити невиразні людські постаті.
За переказом, це душі вигнаних ченців, які не змирилися із втратою своєї обителі. Вони нібито й досі залишаються невидимими господарями твердині.
Чи справді хтось зустрічав загадкові тіні, достеменно невідомо. Однак історія про прокляття стала однією з найвідоміших легенд Чорнокозинецького замку.
Цікаво, що історик Юхим Сіцінський згадував інший давній переказ про цю твердиню. Його у 1831 році записав письменник і фольклорист Володимир Даль. Легенда розповідала про князя, його сестру, татарський напад і втечу через Збруч, однак історії про прокляття абата в ній не було.
Що збереглося до наших днів
Сьогодні на місці давньої твердині можна побачити фрагменти двох палацових корпусів, залишки південно-західної круглої вежі, підвальні приміщення та частини старих мурів. Дерев’яні перекриття й покрівля давно втрачені.
У червні 2024 року Кабінет Міністрів вніс комплекс споруд Чорнокозинецького замку до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Відповідно до постанови Кабміну № 645, руїни отримали статус пам’ятки архітектури національного значення.
Чорнокозинецький замок розташований приблизно за 20 кілометрів від Кам’янця-Подільського. З пагорба відкривається краєвид на долину Збруча, а старі кам’яні стіни й досі нагадують про часи, коли Чорнокозинці були важливим оборонним пунктом Поділля.
Що це — наслідок прокляття, збіг обставин чи створена поколіннями народна фантазія? Кожен може вирішити сам. Проте легенда про вигнаного абата й досі надає давнім руїнам над Збручем особливої та трохи моторошної атмосфери.
