Рак, параліч і десять років без пенсій: дві українки з ТОТ не дожили до виплат, а ЄСПЛ присудив їхнім спадкоємцям по 10 000 євро
Європейський суд з прав людини 8 жовтня оприлюднив рішення у справі «Боровик і Топоркова проти України», однак самі заявниці до його оголошення не дожили. ЄСПЛ розглянув питання, чи можуть воєнні дії виправдати вимогу до тяжкохворих і маломобільних пенсіонерів особисто виїжджати з непідконтрольних територій, щоб отримати законно призначені пенсії.
ЄСПЛ встановив порушення права на мирне володіння майном і присудив спадкоємцям заявниць по 10 000 євро компенсації. Чому держава роками не забезпечувала доступних альтернатив отримання виплат, як національні суди оцінювали скарги пенсіонерок та чому медичні обставини заявниць стали вирішальними для розгляду справи?
Онкологія, геміпарез та обов’язковий переїзд
Історія цього судового процесу почалася влітку 2014 року, коли бойові дії на Донбасі паралізували роботу державних установ на територіях, що вийшли з-під контролю української влади. Наприкінці липня «Укрпошта» припинила там роботу, на початку серпня Національний банк зупинив фінансові операції, а в листопаді 2014 року було припинено здійснення соціальних виплат на непідконтрольних територіях у зв’язку з переміщенням державних установ.
Для відновлення виплати пенсії держава встановила вимогу: людина мала переїхати на підконтрольну уряду територію, зареєструватися як внутрішньо переміщена особа та звернутися до відповідного органу Пенсійного фонду.
Заручницями цих правил стали дві пенсіонерки з Донеччини.
Віра Семенівна Боровик, 1947 року народження, проживала у Донецьку. Вона страждала на хронічний сальпінгіт та рак ендометрію й перебувала на стаціонарному лікуванні. Жінка пішла з життя 31 травня 2019 року, так і не отримавши поновлених пенсійних виплат. Розгляд справи у Страсбурзі від її імені продовжив син.
Любов Іванівна Топоркова, 1935 року народження, мешкала у Вуглегірську. Через хронічний церебральний атеросклероз та виражений геміпарез вона мала істотні обмеження рухливості й потребувала постійного стороннього догляду. Жінка померла 24 серпня 2024 року. Її інтереси у ЄСПЛ продовжила представляти племінниця.
Обом заявницям з серпня 2014 року було зупинено виплату пенсій за віком, які становили їхнє єдине джерело існування. За твердженнями пенсіонерок, тяжкий стан здоров’я та похилий вік не дозволяли їм переїхати на підконтрольну уряду територію й оформити статус ВПО.
Медичні документи підтверджували серйозні захворювання, що істотно обмежували можливість самостійного пересування.
Пенсії не виплачували роками, а Верховний Суд відмовив у касаційному перегляді
У грудні 2017 — червні 2018 року представники пенсіонерок звернулися до українських судів із вимогами визнати зупинення виплат незаконним, поновити пенсії та виплатити накопичену заборгованість.
Заявниці посилалися на Конституцію України та Закон № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Вони наголошували, що стаття 49 цього Закону не передбачала припинення пенсійних виплат через проживання на непідконтрольній території або відсутність довідки ВПО. На їхню думку, підзаконні акти Кабінету Міністрів не могли обмежувати права, гарантовані законом.
Проте Донецький окружний адміністративний суд 20 квітня та 3 вересня 2018 року відмовив у задоволенні позовів Боровик і Топоркової відповідно. Апеляційний суд залишив ці рішення без змін.
Національні суди виходили з того, що право заявниць на пенсію зберігалося, однак поновити виплати можна було лише після переїзду на підконтрольну територію, оформлення статусу ВПО та звернення до компетентного органу Пенсійного фонду. Суди також врахували об’єктивну неможливість здійснювати виплати на територіях, які держава не контролювала.
Верховний Суд 15 серпня 2018 року та 18 січня 2019 року відмовив у касаційному перегляді, пославшись на незначну складність справ.
Таким чином, пенсіонерки, для яких виплати були єдиним джерелом існування, не домоглися їх поновлення в національних судах.
ЄСПЛ згодом звернув увагу й на недоліки правового обґрунтування цих рішень. Українські суди не надали належної відповіді на конкретні доводи заявниць щодо співвідношення закону та урядових постанов. Зокрема, залишилося нез’ясованим, чи охоплює формулювання статті 49 про «інші випадки, передбачені законом» підзаконні нормативні акти та чи поширюються положення про припинення пенсійних виплат на їх зупинення.
Водночас ЄСПЛ не став підміняти національні суди у тлумаченні українського законодавства. Він перейшов до оцінки того, чи було втручання у майнові права заявниць виправданим і пропорційним.
Тест на пропорційність: чи можна вимагати переїзду від тяжкохворої людини
Представники українського уряду в ЄСПЛ наполягали, що держава фізично не контролювала території, де проживали заявниці, а тому об’єктивно не могла забезпечити там пенсійні виплати.
Уряд також зазначав, що зупинення виплат не означало позбавлення самого права на пенсію. На думку представників держави, заявниці не довели, чому не могли переїхати на підконтрольну територію та зареєструватися як ВПО.
ЄСПЛ відхилив останній аргумент уряду.
Суд дослідив медичні документи пенсіонерок і встановив, що тяжкі захворювання істотно обмежували їхню фізичну здатність самостійно пересуватися та переїхати на підконтрольну уряду територію.
Страсбург також наголосив, що пенсії становили єдине джерело існування заявниць. Тому тривале зупинення виплат суттєво позначилося на їхньому добробуті та поклало на них надзвичайно важкий індивідуальний тягар.
Водночас ЄСПЛ визнав, що запроваджені державою обмеження переслідували легітимну мету захисту національної та громадської безпеки. Суд не поставив під сумнів і об’єктивну неможливість здійснювати пенсійні виплати безпосередньо на непідконтрольних територіях в умовах бойових дій.
Однак наявність легітимної мети ще не означає, що будь-який спосіб її досягнення є допустимим.
Головною проблемою стала відсутність альтернатив для людей, які через стан здоров’я не могли виконати встановлені державою умови.
ЄСПЛ зазначив, що за таких обставин влада мала розглянути менш обтяжливі способи забезпечення пенсійних виплат, а не залишати переїзд та оформлення статусу ВПО єдиною можливістю їх поновлення.
Проте протягом багатьох років держава не запропонувала заявницям альтернативного механізму.
Лише 20 березня 2025 року набрали чинності нові правила, затверджені постановою Кабінету Міністрів № 299 від 11 лютого 2025 року. Вони передбачили єдині умови отримання пенсій незалежно від місця проживання, зокрема можливість відкриття рахунку в українському банку дистанційно та проходження ідентифікації електронними засобами або через відеоконференцію.
Однак для Віри Боровик і Любові Топоркової ці зміни запізнилися: обидві померли ще до їх запровадження.
ЄСПЛ дійшов висновку, що тривале зупинення пенсій у поєднанні з вимогою переїхати та зареєструватися як ВПО, без надання альтернатив протягом багатьох років, було непропорційним легітимній меті держави.
Відтак Суд встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує право на мирне володіння майном.
По 10 тисяч євро спадкоємцям: компенсація за втрачену можливість отримати пенсії
Під час розгляду справи заявниці вимагали компенсації матеріальної та моральної шкоди, зокрема через багаторічне неотримання пенсій.
ЄСПЛ звернув увагу, що заявниці не надали документального підтвердження точних розрахунків пенсійної заборгованості. Водночас право обох жінок на пенсію ніхто не заперечував.
Суд наголосив, що справа не стосувалася остаточного позбавлення пенсійних прав. Присуджена матеріальна компенсація не могла автоматично дорівнювати всій сумі невиплачених пенсій, оскільки питання заборгованості та можливості її отримання спадкоємцями належить вирішувати за національним законодавством.
Проте ЄСПЛ встановив, що заявниці зазнали втрати можливості (loss of opportunity) своєчасно отримати пенсійні виплати й скористатися ними.
Обидві жінки померли, так і не отримавши належних коштів. Отже, для них можливість використати ці гроші була не просто відкладена, а втрачена остаточно.
Саме з огляду на ці обставини ЄСПЛ присудив по 4 000 євро матеріальної шкоди кожній заявниці, які мають бути виплачені їхнім спадкоємцям.
Крім того, Суд присудив по 6 000 євро компенсації моральної шкоди.
Таким чином, син Віри Боровик та племінниця Любові Топоркової мають отримати по 10 000 євро, а загальна сума присудженої сатисфакції становить 20 000 євро без урахування можливих податків та відсотків за прострочення виплати.
Рішення також передбачає, що держава має здійснити виплати протягом трьох місяців після набуття ним статусу остаточного.
Коли пенсійні правила стають нездоланною перешкодою
Рішення ЄСПЛ у справі «Боровик і Топоркова проти України» засвідчило, що навіть в умовах війни обмеження соціальних виплат не повинні перетворюватися на нездоланну перешкоду для людей, які фізично не можуть виконати встановлені державою вимоги.
ЄСПЛ не заперечив об’єктивних труднощів, із якими зіткнулася Україна після втрати контролю над частиною Донбасу. Не поставив він під сумнів і право держави запроваджувати спеціальні механізми адміністрування пенсійних виплат задля захисту національної безпеки.
Однак ЄСПЛ наголосив, що держава має забезпечувати справедливий баланс між суспільними інтересами та майновими правами конкретної людини. Якщо тяжкохворий пенсіонер не здатний виїхати з непідконтрольної території, влада повинна розглядати менш обтяжливі альтернативи, а не роками залишати його без єдиного джерела існування.
Українські суди також мають належно оцінювати аргументи громадян щодо законності обмежень, а не обмежуватися посиланнями на урядові постанови та загальні труднощі воєнного часу.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
