Чернигов
Рус

Режисер байопіку «Тоні» Метт Джонсон: «Я хотів поглянути на за лаштунки ресторану очима новачка»

Шоу-бизнес
05-08-2026 11:43
news-image

«Шеф-кухар Ентоні Бурден, якого ми знаємо, – це той Ентоні Бурден, якого він дозволив нам знати крізь свої книги та телепроєкти. А історія в нашому фільмі – про приватний бік, який став основою для того дуже публічного життя»,

– каже режисер Метт Джонсон.

Ентоні Бурден залишив по собі унікальний слід у сучасній гастрономічній культурі як неперевершений шеф-кухар, бунтар від кулінарії, талановитий письменник та всесвітньо відомий телеведучий. Його авторські книжки, зокрема легендарні «Кухонні одкровення» (Kitchen Confidential), та культові тревел-шоу на кшталт Parts Unknown змінили те, як мільйони людей сприймають їжу, подорожі й інші культури.

Байопік про Ентоні Бурдена «Тоні», який виходить в український прокат 20 серпня, зосереджується не на звичній хроніці зіркового успіху, а на маловідомих витоках цієї культової фігури. Нова стрічка від студії A24 переносить нас у спекотне літо 1975 року в мальовничому приморському Провінстауні, де юний, розгублений і шукаючий себе Ентоні працює посудомийником у ресторані морепродуктів. Головну роль молодого Бурдена виконав Домінік Сесса («Залишенці»), а компанію на екрані йому склав Антоніо Бандерас у ролі суворого кулінарного наставника, який допоміг Тоні зрозуміти й розкрити власний талант і покликання.

У кріслі режисера цього амбітного й водночас камерного проєкту опинився канадський кінематографіст Метт Джонсон, відомий своїм неординарним режисерським псевдодокументалістським почерком та такими проєктами, як BlackBerry (2023) і Nirvanna the Band the Show the Movie (2026). До української прем’єри «Тоні» пропонуємо інтерв’ю з Меттом, в якому він розповідає, як створювалася максимально жива атмосфера прибережного американського містечка 1970-х, чому на роль Ентоні Бурдена обрали саме Домініка Сессу та як творцям фільму допоміг реальний кулінарний досвід Антоніо Бандераса.

Метте, ви – не тільки режисер, але й один із сценаристів фільму. Розкажіть, як розроблялася ця історія?

Я долучився до проєкту тоді, коли інші сценаристи, Лу Гоу і Тодд Бартелс, уже встановили загальну емоційну структуру історії. До цього проєкту я ніколи не читав «Кухонних одкровень», а також не бачив телевізійних шоу Бурдена. Я родом із Торонто, і найближче до Кейп-Коду я був тоді, коли дивився «Розумника Вілла Гантінга» (Кейп-Код – це півострів в штаті Массачусетс, на якому розташований Провінстаун, а також саме в Массачусетсі відбуваються події «Розумника…», – ред.). Ставши частиною проєкту, я, звісно, прочитав «Одкровення…» – і мене просто захопило те, як Бурден описував Провінстаун, тож я вирішив переїхати туди, щоб повністю зануритися в атмосферу цього міста.

Тоні байопік про найвпливовішого кухаря Америки із Домініком Сессою та Антоніо Бандерасом

Працюючи над «Тоні», я хотів з’ясувати, як Бурден став тим, ким він став. І відкриття Провінстауна стало для мене таким самим сюрпризом, як і для нього. У Провінстауні, миючи посуд на кухні ресторану морепродуктів, Бурден провів своє останнє літо перед коледжем. І, працюючи над сценарієм, ми зрозуміли, що це місто – не просто тло для історії, а її емоційне та тематичне серце. І що те літо в Провінстауні дійсно було визначальним часом у житті Бурдена.

Коли я там жив, ресторан Ciro & Sal’s, де молодий Тоні обпікав руки об чавунну сковорідку, досі процвітав. Там, на кухні цього ресторану, мене познайомили з власником Ларрі Ластером, який пам’ятав Тоні. А Закарі, син Ларрі, зв’язав мене з власником піцерії Spiritus, де колись працювала Ненсі – майбутня дружина Тоні. Навпроти Spiritus знаходиться букіністичний магазин Tim’s Used Books, чий власник, Тім Баррі, вручив мені примірник «Кулінарної книги морепродуктів Провінстауна» Говарда Мітчема, котра, як відомо, надихнула ранні кулінарні пригоди Тоні. Тож всі ці спогади різних людей і моє власне відчуття Провінстауна лягли в основу сценарію.

Наш фільм – це історія дорослішання людини, яку ми всі знаємо, але – не цей конкретний період її життя. Концепція полягає в тому, щоб узяти одне визначальне літо юності Ентоні Бурдена – і показати, як в цьому невеличкому проміжку часу зародилася майбутня легенда.

Як ви вирішили обрати саме Домініка Сессу на роль Тоні?

За обідом (Сміється). Я обідав із Домініком у Нью-Йорку разом із моїм продюсером, і вже за годину ми разом працювали над сценарієм фільму. Насправді, Домінік і Бурден мають багато спільного. Вони обоє з Джерсі, обох віддали до приватної школи, але вони там не прижилися, обоє неспокійні та перебувають у постійному пошуку. Коли ми вже знімали, я знав, що сцена працює, якщо Дом казав: «Здається, все правильно». І навпаки: я знав, що вона не працюватиме, якщо чув від нього: «З чого б мені казати ці слова?». Ця стрічка була партнерством із актором більше, ніж будь-яка інша, що я колись знімав. Домінік присутній буквально у кожному кадрі – й несе всю історію на своїх згорблених плечах.

Тоні байопік про найвпливовішого кухаря Америки із Домініком Сессою та Антоніо Бандерасом

У фільмі Ентоні Бурден перебуває у поворотному моменті свого життя. Одна зі стратегій, яку він використовує, – fake it until you make it:  бреши про те, ким ти є, доки ним насправді не станеш.  Протягом усієї стрічки Бурден балансує між конкуруючими уявленнями про самого себе: письменник, інтелектуал, романтик, бунтар, митець, посудомийник, син, коханець. Значна частина емоційної напруги у фільмі виникає через те, що молодий Тоні намагається подати себе як повністю сформовану особистість, тоді як сам бореться з розгубленістю та невпевненістю. І власний емоційний досвід Дома тут дуже допоміг (зараз молодому акторові лише 23 роки, – ред.). Навіть не намагаючись, Дом був набагато ближчим до того, яким Бурден був насправді у його 18, 19, 20 років. Велика частина цього образу вже була буквально закладена в ДНК Дома.

Оскільки значна частина фільму обертається навколо внутрішнього емоційного досвіду Тоні, я хотів, щоб глядачі постійно придивлялися до його обличчя, в режимі реального часу спостерігаючи за відбитками думок, невпевненістю, бажанням, збентеженням, страхом та хвилюванням у режимі реального часу. На відміну від моїх попередніх фільмів, де я навмисно намагався створити документальну естетику, щоб ви почувалися так, ніби перебуваєте всередині чогось, тут я хотів, щоб усе відчувалося максимально інтимним – наче ви самі все це проживаєте, а не просто спостерігаєте.

А що скажете щодо Шефа у виконанні Антоніо Бандераса?

Протягом фільму Тоні проходить крізь низку стосунків, які спільно починають формувати його світогляд. Це його родина, кухонний персонал, романтичні інтереси, наставники та друзі. Хтось із них кидає йому виклик, хтось спокушає, хтось підтримує, а хтось відкидає.

Взагалі, Бурден був відомий тим, що об’єднував людей. Один із епізодів його телешоу Parts Unknown, який я переглянув і який справді дуже вплинув на цей фільм, – це той, де він вирушає до Монреаля та Квебека з гуртом своїх друзів, з якими познайомився, працюючи шеф-кухарем, і вони просто подорожують разом, сміються, п’ють і гуляють. Розумієте, у нього було приблизно 50 таких груп приятелів. У нього були друзі – топшефи з мішленівськими зірками, але водночас – й друзі-кухарі з Монреаля, які працюють у простих забігайлівках і їдять пончики, политі кленовим сиропом. Весь дорослий образ цього хлопця був оточений друзями, яких він об’єднав.

Та головним серед людей його юності був саме Шеф – власник невеликого ресторану морепродуктів у Провінстауні, який взяв юного Бурдена під своє крило. Для мене цей персонаж символізував дещо більше, ніж просто кулінарний наставник. Шеф діє майже як духовна противага емоційному середовищу, до якого Тоні звик. Стосунки між Тоні та Шефом – це перехід від поблажливого батька до батька, який ставить вимоги. І зрештою Тоні починає це по-справжньому цінувати.

Тоні літній байопік про найвпливовішого кухаря Америки із Домініком Сессою та Антоніо Бандерасом

Антоніо Бандерас привніс у роль Шефа не лише драматичний авторитет, а й справжню особисту пристрасть до їжі та ресторанної культури. Ви в курсі, що Антоніо володіє вісьмома ресторанами? О, він любить їжу! І знає, як професійно потрошити рибу, різати її, чистити луску. Знає, як готувати паелью тощо.

Колега Тоні, Сал, якого грає Лео Вудалл, – це наче повна протилежність Шефа…

Саме так, якщо Шеф – це дисципліна та структура, то Сал втілює спокусу, безрозсудність, свободу та апетит. Але замість того, щоб показати вплив Сала як чисто руйнівний, ми розглядаємо його як ще один важливий компонент становлення Тоні. Сал каже: «Давайте експериментувати з усім, давайте просто збожеволіємо!». І я хотів помістити Тоні в самий центр цього хиткого хаосу – і показати, як він на нього вплинув.

Але й сам Провінстаун також можна назвати одним із героїв цієї історії, чи не так?

Безумовно. Від самого початку ми хотіли зробити фільм тактильним, глибоко вкоріненим у фізичному просторі. Ми не хотіли ставитися до Провінстауна 1970-х як до ностальгічної листівки, а прагнули зробити його справді живим.

Я дуже відданий зйомкам на натурі, тож значну частину стрічки ми фільмували на Кейп-Коді та в самому Провінстауні, зокрема в таких культових місцевих закладах, як Spiritus Pizza, The Lobster Pot та Old Colony Tap. Я знав, що ми мусимо знімати саме там, щоб повністю відчути – і передати – дух цього міста.

Метте, якщо резюмувати буквально кількома реченнями, то про що він насправді – ваш фільм про Ентоні Бурдена?

Ми хотіли зняти фільм, сповнений надії. Я хотів побачити світ, у якому Бурден згодом стане домінуючою фігурою, очима новачка. 90 відсотків нашої історії показано очима Тоні: молодого хлопця, який відкриває для себе залаштунки ресторану і визначає свій шлях у житті. Ми дивимося на цей світ його очима – і починаємо розуміти, про що він думає. І відчувати його смак до життя.

Читайте також:

Найкращі документальні драми всіх часів

Підтримайте нашу редакцію:

Монобаза

Інші опції

Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:

Підтримайте Україну:

Источник: Kinowar