Релігійні переконання не звільняють від відповідальності за ухилення від мобілізації: ВС змінив покарання Свідку Єгови
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду 19 серпня 2026 року розглянув справу № 608/1088/23, у якій засуджений оскаржував вирок за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Питання полягало у тому, чи можуть щирі та послідовні релігійні переконання, які не дозволяють особі проходити військову службу, бути підставою для відмови від мобілізації та звільнення від кримінальної відповідальності.
Обставини справи
Суди встановили, що станом на 10 квітня 2023 року засуджений був військовозобов’язаним, перебував на військовому обліку, був придатним до військової служби за станом здоров’я та не мав передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстав для звільнення від призову.
Він, 10 квітня 2023 року близько 15:20, перебував у приміщенні територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Там він категорично відмовився отримувати повістку про необхідність явки наступного дня для подальшої відправки до військової частини для проходження військової служби під час мобілізації.
Наступного дня у визначені повісткою дату та час він до відповідного центру не з’явився без поважних причин.
Свою відмову засуджений мотивував релігійними переконаннями. Він зазначав, що народився в сім’ї Свідків Єгови, з 2014 року є охрещеним, а також є дияконом релігійного збору. За його словами, переконання не дозволяли йому брати до рук зброю, вдягати військову форму та виконувати військовий обов’язок у цілому. Він просив замінити військову службу альтернативною невійськовою.
Як встановили суди, раніше він звертався із відповідними заявами про заміну військової служби альтернативною до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та іншого відповідного органу.
Чортківський районний суд Тернопільської області 8 листопада 2024 року визнав його винуватим за ст. 336 КК України та призначив три роки позбавлення волі. Тернопільський апеляційний суд 3 грудня 2025 року залишив вирок без змін.
Захисник у касаційній скарзі просив скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження, посилаючись, зокрема, на релігійні переконання засудженого та його право на сумлінну відмову від військової служби відповідно до ч. 4 ст. 35 Конституції України і ст. 9 Конвенції.
На думку захисту, засуджений мав право на альтернативну службу, оскільки його переконання були щирими, послідовними та несумісними з проходженням будь-якої військової служби, у тому числі без зброї.
Позиція Верховного Суду
Суд зазначив, що засуджений, будучи військовозобов’язаним та придатним за станом здоров’я для проходження військової служби, з метою ухилення від проходження військової служби під час мобілізації на особливий період, без поважних на те причин, умисно відмовився в територіальному центрі від отримання бойової повістки на відправлення до військової частин для проходження військової служби за мобілізацією через релігійні переконання та у вказаний у ній час не з’явився.
При цьому Суд окремо встановив, що засуджений свою відмову до прибуття за викликом до РТЦК та СП мотивував тим, що він народився в сім’ї свідків Єгови і з 2014 року охрещений та являється дияконом збору, має глибокі і чіткі переконання, які не дозволяють йому брати в руки зброю, вдягати військову форму та виконувати військовий обов’язок в цілому, тому просив замінити йому військову службу на альтернативну.
Суд підкреслив, що законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов’язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях.
Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні ст. 336 КК України.
Водночас Суд звернув увагу на важливе розмежування. ВС вказав, що призов на військову службу під час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та/або використання зброї.
Суд зазначив, що законодавець розрізняє строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо щодо строкової військової служби для сумлінного відмовника передбачена можливість заміни її альтернативною службою, то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни.
Верховний Суд також наголосив, що не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов`язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця.
Суд звернув увагу й на співвідношення такого обмеження зі свободою віросповідання.
ВС зазначив, що право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним. Таке право може бути обмежене за умов, визначених Конституцією України, Пактом та Конвенцією, зокрема в інтересах громадського порядку або безпеки, захисту прав і свобод інших людей. При цьому обмеження має бути встановлене законом, виваженим і пропорційним заявленій меті.
Суд навів висновок, що загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. За таких умов захист нації та життя людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці, а держава може запроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.
Водночас релігійні переконання не можуть бути повністю проігноровані.
ВС зазначив, що релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов’язаних з носінням або використанням зброї.
Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що релігійні переконання можуть мати правове значення під час проходження служби, однак вони не створюють права не з’являтися за повісткою та відмовлятися від призову під час мобілізації.
Тому колегія дійшла висновку, що призов на військову службу під час мобілізації в період воєнного стану в Україні є законним, а його дії є ухиленням від призову на військову службу під час мобілізації в розумінні ст. 336 КК України.
Посилання захисту на рішення ЄСПЛ, Комітету ООН з прав людини, доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини, окремі думки суддів Верховного Суду та наукові джерела Суд не визнав підставою для іншої правової оцінки.
Отже, касаційну скаргу захисника в частині вимоги про закриття кримінального провадження Суд залишив без задоволення.
Водночас Верховний Суд окремо переглянув питання покарання.
Колегія врахувала, що кримінальне правопорушення було вчинене вперше, воно є нетяжким, засуджений раніше не судимий та позитивно характеризується. Крім того, Суд взяв до уваги довідку релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні», відповідно до якої засуджений з 26 квітня 2014 року є присвяченим охрещеним служителем релігійного об’єднання Свідків Єгови в Україні, а з 2 квітня 2016 року — священнослужителем, служителем (дияконом) релігійного збору.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.
Тому колегія суддів вирішила, що з урахуванням принципу співмірності та індивідуалізації покарання, обставини цього конкретного кримінального провадження дають підстави для висновку про можливість досягти мети заходу примусу зі звільненням засудженого відповідно до положень ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.
Касаційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок і ухвалу попередніх судів — змінено лише в частині призначеного покарання.
Читайте також — чи діє право на альтернативну службу під час мобілізації: Велика Палата розгляне справу Свідка Єгови.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
