РФ вже готується до наступного етапу війни – військовий експерт Купер

Росія адаптується до дій України, нарощує виробництво безпілотників і вже готується до наступного етапу війни, зокрема будує підземні підприємства. Водночас Київ часто реагує на виклики із запізненням
Тому Україні необхідно діяти на випередження, адже рішення, ухвалені через півроку чи рік, можуть виявитися запізнілими.
Про це в ефірі програми "Студія Захід" з Антоном Борковським заявив Том Купер – австрійський військовий аналітик та історик, який спеціалізується на авіації, 

Ситуація надзвичайно складна. Нашому противнику вдалося масштабувати виробництво реактивних шахедів з підвищеною швидкістю. Є інформація від наших американських друзів, що вони збираються збільшувати швидкість до 700 км/год і відповідно перед нами розгортається надзвичайно драматична битва, битва за небо над Києвом. Якщо говорити про план росіян стосовно Києва як ви його оцінюєте?
Play Video

Cитуація, по суті, така сама, як і у 2022 році. Росія і далі прагне знищити Україну — стерти навіть саму пам’ять про неї, знищити її як державу і як націю. Для цього вона намагається зруйнувати інфраструктуру, без якої нормальне життя в Україні неможливе. Це енергосистема, електромережі, а також різноманітні склади по всій країні — не лише зі зброєю, а й із товарами першої необхідності.

По суті, вони хочуть довести Україну до такого стану, щоб вона не змогла пережити майбутню зиму. Щоб люди не могли нормально жити навіть у власних квартирах, бо там буде надто холодно. Щоб не було світла, електроенергії, води, нормального постачання продуктів і так далі. Саме цього вони прагнуть.

Водночас Росія, звісно, намагається не дати Україні завдавати ударів углиб її території крилатими ракетами та безпілотниками. Тому вона також б’є по підприємствах і складах, де виробляють або зберігають БПЛА та ракети.

Тож загальна мета залишається незмінною. Дещо змінилися лише засоби порівняно з тими, які Росія використовувала чотири роки тому.

Чи ви відчуваєте, що найближчим часом вдасться впровадити режим антититерору? Ми розуміємо що засоби нападу на нас є дешевшими і простішими у виготовленні, ніж системи протиповітряної оборони. Як ви відчуваєте оцю от пропорцію? Тому що тестується зараз не лише оборона Києва, а тестується можливо і оборона Вільнюса, і можливо оборона Варшави? Якщо говорити про середньострокові перспективи.

Почнімо зі стратегічного рівня. Тут ваш уряд запізнився на роки із запуском власного виробництва серйозних засобів протиповітряної оборони — насамперед зенітних ракет. За ці чотири роки ваш уряд фактично проґавив момент. А тепер гарячково намагається надолужити згаяне і створити хоч щось, що могло б реально працювати.

Та навіть якщо виробництво запрацює вже завтра, є інша проблема. Заводи, де виготовлятимуть таку зброю, вразливі для російських ударів. Так само вразлива й енергосистема, від якої залежить робота цих підприємств.

    За останні чотири роки ваш уряд припустився такої кількості помилок, що мені важко збагнути. Як узагалі можна було їх допустити в подібній ситуації. І це стосується не лише вашого уряду. Те саме можна сказати практично про всі західні уряди. 

Вони просто проспали цей момент, розраховуючи, що війна закінчиться за два тижні, два місяці, пів року — чи коли-небудь невдовзі. Тому, мовляв, навіщо нарощувати виробництво таких систем і такої зброї, як зенітні ракети? Навіщо цим перейматися? Все якось владнається. Залишимо виробництво на тому самому рівні і цього вистачить.

І лише тепер нинішня адміністрація США намагається різко наростити виробництво. Але й це навряд чи дасть відчутний результат раніше 2030 року чи десь так. Тож у цьому питанні ви запізнилися на кілька років.

Щодо необхідних обсягів, то тут ситуація така сама. Неможливо просто запустити чи наростити виробництво й одразу отримати тисячі зенітних ракет, які вам зараз конче потрібні. Потрібен час, щоб розгорнути виробництво, виготовити достатню кількість ракет, передати їх військам і ввести в бойове застосування.

Тому зараз просто немає готового рішення, яке дозволило б одним махом розв’язати всі проблеми, з якими зіткнулася Україна.
Навіть якщо, скажімо, Трамп раптом схаменеться і почне ухвалювати правильні рішення, ситуація принципово не зміниться. Сполучені Штати просто не виробляють достатньої кількості систем Patriot. 
    І навіть якби Україні продавали всі Patriot, які США виробляють за рік, цього все одно не вистачило б, щоб захистити країну від російського натиску.

І це, звісно, грає Росії на руку. Наслідки — не лише масштабні руйнування та численні людські жертви. Усе це підриває самі основи того, за що бореться і що відстоює Україна.

Що ж до оборони Європи, то цей аргумент мене не переконує. Я скептично ставлюся до того, що Росія має намір вторгнутися на територію НАТО. Можливо, вона спробує щось зробити в Молдові, але напад на одну з країн НАТО видається мені сумнівним. У Росії є інші способи розхитувати Альянс і створювати йому проблеми. І вона вже активно ними користується: веде гібридну та приховану війну, здійснює диверсії, вербує третіх осіб, які, так би мовити, виконують за неї брудну роботу. І в цьому росіяни дуже вправні, тоді як Європа досить безпорадна перед такими діями. То навіщо Росії робити щось більше?

З іншого боку, якщо говорити про спроможність вести звичайну війну, то ресурсів у Росії залишилося небагато. Так, вона має велику масу військ, великі запаси боєприпасів калібру 7,62 або 5,56 міліметра. Але для масштабнішої війни з НАТО їй бракує і військ, і техніки, і артилерійських боєприпасів, і безпілотників, і ракет — і багато чого іншого.

    Тому я сумніваюся, що Росія піде цим шляхом. Хоча так, зараз поблизу російських кордонів із країнами НАТО з’явилися військові шпиталі.

Тож я досить обережно оцінюю можливість російського вторгнення на територію НАТО. Спершу подивімося, чи зможе Росія досягти бажаного в Україні. Наразі їй це все ще не вдається. Більше того, вона щойно зазнала серйозної поразки на Лиманському напрямку. Тому все не настільки просто, щоб уже казати: «Путін біля воріт». Звісно, не варто казати «ні» або «ніколи». Але найближчим часом я такого розвитку подій не очікую. 

Путін готовий продавати страх і готовий експортувати страх і свою готовність до насильства. Нещодавно я спілкувався з колишнім керівником резидентури ЦРУ у Москві Робертом Даненбергом так і за його інформацією росіяни можуть наважитись на військову провокацію, але не на сухопутну провокацію щодо тої самої Нарви, а йдеться про прицільний удар, зокрема, реактивними дронами по тому чи іншому військовому і або не лише військовому об'єкту на території країн Центральної Європи. 

Удар має бути такої сили і такого масштабу, що вимагав би проведення консультацій євроатлантичної спільноти згідно з п'ятою статтею НАТО і відповідно це би запустило додаткові механізми мобілізації в РФ. Можливо це блеф, але путінський ультиматум на початку вторгнення був адресований не Києву, а США і країнам Центральної Європи. Йдеться про демілітаризацію і повернення до кордонів 97-го року. 

Якщо говорити зараз про готовність Путіна підвищувати рівень ескалації? Наприклад на північному відтинку потенційного фронту. А потім би Кремль вибачився і сказав що сталася помилка…

Росіяни роблять це постійно. То залетять у повітряний простір НАТО: «Ой, вибачте, помилилися з навігацією». То якась ракета долетить до Польщі й упаде на житловий будинок: «Ой, ну таке трапляється». То безпілотник уразить щось у Румунії — і знову, мовляв, випадковість. Росіяни діють саме так. Якщо вони бачать, що ви не даєте їм достатньо жорсткої та рішучої відсічі, вони провокуватимуть вас знову і знову. Саме це вони і роблять. Тому нічого нового тут немає.

А що справді вражає — хоча після чотирьох років і це вже не новина, — НАТО досі лише говорить. Жодних дій, самі балачки. Ось до чого все зводиться: говорити, говорити і тільки. Тож мене тут не вражають ані росіяни, ані НАТО. 

Що ж до ультиматумів Путіна — звісно, він їх висуває. А коли не висуває ультиматумів, то погрожує ядерною зброєю. А на російському телебаченні показують свої божевільні сюжети про ядерні удари по Великій Британії і так далі. Ну гаразд. Якщо це тішить росіян, Путіна чи когось там іще, доведеться з цим жити. Така реальність. І це нікуди не зникне.

    Тож тут я можу лише погодитися: Путін — і не лише Путін, а росіяни загалом — дуже добре вміють залякувати і нагнітати страх. На Заході, як бачимо навіть зараз із реакції Білого дому, досі переважають люди, які хотіли б повернутися до звичних відносин із Путіним і Росією. 

Тому наше, так би мовити, «керівництво», наші політики насправді не прагнуть завдати Путіну поразки, хоча саме на цьому мали б зосередитися. Якщо ж вони хочуть перемогти Росію як державу, тоді доведеться вторгатися на її територію, а цього, очевидно, ніхто робити не збирається.

Тож ми опинилися в ситуації, коли наші політики паралізовані власними страхами й одержимі збереженням статус-кво. Все має залишитися як було. Нічого не повинно змінюватися. Отже, Путін має залишитися при владі, а ми маємо знайти якийсь інший спосіб мати з ним справу. При цьому не дозволити йому перемогти Україну, але й не дати Україні перемогти. Це абсолютно абсурдна комбінація. Або ви завдаєте Путіну поразки, або здаєтеся і дозволяєте йому захопити Україну. Для західних політиків, по суті, є лише ці два варіанти.

А щодо всього, про що ви мене запитуєте, скажу так. Український уряд раз по раз припускається колосальних помилок. У нього досі немає стратегії, як завдати Путіну поразки. Натомість є стратегія, як збирати вподобайки в соцмережах за допомогою гучних, ефектних кроків, які добре виглядають на фото і чудово розходяться в соцмережах. От у збиранні вподобайок ваш уряд справді досяг успіху. Але реального розуміння, як завдати Путіну поразки або хоча б позбавити російські збройні сили можливості продовжувати війну, досі немає.

Водночас у Збройних силах є люди, які принаймні розуміють, у якому напрямку рухатися. Є Драпатий, який знає, що потрібно робити, хоча зараз він ще зайнятий реформуванням війська. Є командир Третього армійського корпусу Білецький, який дуже добре розуміє, як завдавати поразки російській армії. І останні п’ять-шість місяців він демонструє це на Лиманському напрямку.

    Але цього недостатньо, бо все це тактичний та оперативний рівні. А проблема лежить на рівні стратегічному. І тут уже ваш уряд має нарешті схаменутися, серйозно поставитися до цієї війни, припинити вести якусь подобу передвиборчої кампанії і зосередитися на тому, щоб завдати поразки Путіну, а не політичним опонентам усередині країни.

Головна проблема в тому, що ваш уряд просто не думає наперед. Його горизонт планування — у кращому разі кілька днів, можливо, кілька тижнів. Але точно не рік, не два і не п’ять років. Тому всі ключові рішення ухвалюються із запізненням.

До того ж уряд раз у раз ухвалює хибні рішення. А через пів року доводиться їх переглядати, виправляти й ухвалювати нові. Іноді на це йде більше ніж півроку, іноді рік чи навіть довше. А тоді вже запізно. У результаті Україна постійно ходить по колу. Ви весь час реагуєте на Росію замість того, щоб самим діяти на випередження і змушувати Росію реагувати на ваші кроки. І саме в цьому ваша головна проблема.

Саме тому вам бракує зенітних ракет і засобів ППО. Саме тому знадобилося чотири роки, щоб знайти належного офіцера для командування Збройними силами України. А чотири роки під час війни — це ціла вічність. Саме тому майже чотири роки знадобилося, щоб призначити належну людину міністром оборони. А потім його звільнили ще до того, як він устиг завершити реформи, які були вкрай необхідні ще чотири роки тому, якщо не раніше. І так далі.

    Тож починати треба з наведення ладу у власному домі. І лише тоді можна сподіватися змінити ситуацію настільки, щоб сказати: тепер ми змусимо Путіна нас боятися. Бо зараз Путін України не боїться. І це проблема номер один.

Не боїться він і НАТО. Він лише достатньо остерігається Альянсу, щоб не йти на повномасштабне вторгнення і відкриту війну з ним. Але страху перед НАТО в Путіна немає, бо він чудово знає: Альянс не нападе на Росію, якщо та сама першою його не спровокує.

Тож так, якась серйозна провокація цілком можлива. Але загалом Путіну і не потрібно більшого, ніж він уже має зараз. Причому досягає він цього мінімальними засобами. То безпілотник нібито збився з курсу, то ракета випадково залетіла не туди, то літак порушив повітряний простір НАТО. Нічого особливого. НАТО висловить дипломатичний протест — і на цьому все. Можна діяти далі.

І доки хтось у Брюсселі, а тим більше в Лондоні, Берліні, Парижі, Римі, Варшаві та інших столицях нарешті не схаменеться і не скаже: досить. Наступного разу, коли вони порушать наш повітряний простір, спочатку збивайте, а вже потім з’ясовуйте обставини, — нічого не зміниться.

Це добре видно на прикладі російського Су-24, який Туреччина збила в листопаді 2015 року. Спочатку з боку Росії посипалися погрози: «Ми знищимо Туреччину, ми з нею розберемося» — і так далі. І що ще гірше, фактично навіть НАТО тоді стало на бік Росії, а не Туреччини. Але Росія урок засвоїла. Після цього вона більше не порушувала повітряний простір Туреччини. Такого більше не повторювалося. Тож або хтось нарешті ухвалить рішення провчити Росію і дати їй зрозуміти, де проходять межі дозволеного у відносинах із НАТО, або ми і далі терпітимемо те, що вона робить.

Те саме стосується України. Або ваш уряд нарешті схаменеться й усвідомить, що він не веде якусь кампанію за переобрання, а має справу з війною на знищення України. 

Я хотів би вас розпитати про стратегію дій і задум нашого ворога. З одного боку Путін демонструє свою готовність, але це питання ресурсів. У Кремлі усвідомлюють що вікно можливостей в них може потривати кілька місяців. Найближчим часом ті самі системи дронів-перехоплювачів на штучному інтелекті будуть масштабовані на належному рівні. 

Як ви відчуваєте, Путін готовий бути послідовний у своїй готовності вести дуже-дуже довгу війну, чи він лише імітує цю готовність? Ми розуміємо Україна теж буде відповідати. І це питання двох ключових російських міст: Санкт-Петербург і Москва і московська логістика і московська економіка і московська політика надзвичайно зацентралізовані і вони не можуть похвалитись якісною ППО

Це одна з тих абсурдних речей, які ми тут обговорюємо, хоча взагалі не мали б. Так, Україна має засоби, щоб завдати Росії справді болючого удару — такого, наслідки якого росіяни відчують дуже серйозно. Але ви просто не використовуєте ці можливості. Ви їх розпорошуєте. 

У вас є засоби, щоб завдати Росії серйозної шкоди, але ви їх для цього не використовуєте. Ви завдаєте одного удару, потім ще одного невеликого, потім ще одного — і так далі. Але справді потужного, системного удару немає. Ви витрачаєте тисячі безпілотників. Один тиждень б’єте по НПЗ, наступний — по промислових підприємствах, потім переключаєтеся на іншу галузь, ще за тиждень — на авіабази чи якісь інші об’єкти. 

    Тобто ви не зосереджуєте ресурси на одній меті, щоб досягти конкретного результату. Натомість б’єте по всьому й одразу. А Росія величезна. Там безліч об’єктів, по яких можна завдавати ударів. І якщо так розпорошувати сили, Росія просто не відчуває достатньої шкоди. 

Ви не завдаєте їй удару такої сили, щоб це справді мало серйозні наслідки. Ось у чому ключова проблема.

Те саме стосується і протиповітряної оборони. Якщо ви лише на четвертому році війни починаєте серйозно розвивати власне виробництво систем ППО, то ви вже запізнилися. Навіть якщо запустити виробництво просто зараз, мине щонайменше півроку, перш ніж у військах з’явиться відчутна кількість ракет.

А з огляду на масштаби цієї війни і на те, скільки засобів ураження Росія щоночі запускає по Україні, навряд чи ви матимете достатню кількість ракет через півроку, через рік чи навіть через двадцять років — якщо збережуться нинішні темпи виробництва. А суттєво наростити виробництво ви не можете, бо не здатні належним чином захистити власну енергосистему. Тобто ви не можете забезпечити підприємства електроенергією, необхідною для виробництва ракет ППО. І це перша проблема.

Друга проблема вже проявляється. З росіянами завжди одна й та сама історія: якщо дати їм достатньо часу, вони знайдуть вихід. Бракує крилатих і балістичних ракет — вони купують шахеди в Ірану і ставлять їх на озброєння. Даєте їм час — вони створюють нові модифікації цих дронів. Даєте ще більше часу — вони розробляють реактивні шахеди, з’являються нові «Герані» й так далі.

І в результаті українській ППО стає дедалі важче їм протидіяти. Росія постійно адаптується, реагує на зміни і удосконалює свої засоби, якщо їй дають на це достатньо часу. А Україна — і не лише Україна, а й увесь Захід — постійно дає Росії цей час. Час пристосуватися до нових умов і знайти нові рішення. Замість того щоб самим знайти рішення і знищити підприємства, де все це виробляється.

Тим часом росіяни вже будують підземні підприємства для виробництва дронів «Герань». Тобто вони вже готуються до наступного етапу. Вони на два, три, п’ять, а то й десять кроків попереду України і вже готуються до того часу, коли Україна матиме балістичні ракети, здатні вражати такі заводи.

Розумієте, що це означає? Навіть тих засобів, які з’являться у вас через півроку чи рік, уже може бути недостатньо. Щоб знищити такий завод і зупинити виробництво безпілотників, доведеться витратити невідомо скільки ракет. А на той час у Росії, звісно, може бути вже ціла низка таких підземних заводів із виробництва БПЛА, захищених невідомо якими системами. Тобто завдання з їх знищення стане набагато складнішим, ніж воно є сьогодні.

А оскільки ваш уряд не думають на випередження, через півроку-рік вони знову відставатимуть від ситуації на ті самі півроку-рік. І лише тоді почнуть ухвалювати рішення, які потрібно ухвалювати сьогодні, а деякі з них треба було ухвалити ще чотири роки тому.

    У результаті, коли ці рішення нарешті почнуть давати результат, буде вже запізно, бо ситуація знову піде далеко вперед. І ви знову намагатиметеся наздогнати те, до чого треба було готуватися заздалегідь. Та це просто катастрофа. Вибачте, нема слів.

Саме про це я весь час і говорю. Ваш уряд має нарешті зрозуміти, що він не веде передвиборчу кампанію — він має справу з війною на знищення. І зосередитися треба на тому, як захистити майбутнє України, як знаходити рішення наперед, а не весь час лише реагувати на те, що робить Росія.

Бо вже зараз росіяни застосовують дедалі більше реактивних «Гераней-4» і «Гераней-5». Вони надто швидкі для ваших дронів-перехоплювачів. А це означає, що значна частина ваших засобів ППО проти них просто не працюватиме.

Так, можна використовувати F-16 і Mirage для перехоплення таких безпілотників. Але у вас немає достатньої кількості ані цих літаків, ані ракет класу «повітря-повітря», щоб збивати «Герані» в таких масштабах. Тобто ви вже наперед опиняєтеся у складній ситуації. І знову ж таки, в Росії вже є або будуються підземні заводи, де вироблятимуть «Герані». А засобів для знищення таких об’єктів у вас зараз немає.

    Можливо, вони з’являться через півроку чи рік. Але на той час росіяни вже знайдуть нові рішення і ще більше посилять захист цих підприємств. А в Україні досі ніхто, принаймні системно і на належному рівні, не думає наперед про те, як розв’язувати такі проблеми.

Ви запитуєте, чого насправді чекати цієї зими, — це може бути дуже, дуже холодна зима. Минула вже була важкою, і ви самі знаєте, яких руйнувань зазнала Україна. Цього разу ситуація може бути ще гіршою, адже особливо впродовж останніх двох тижнів росіяни продемонстрували значно вищу точність у виборі цілей.

Вони б’ють по складах і підприємствах, пов’язаних із виробництвом безпілотників. Б’ють по дата-центрах і виводять їх із ладу. У значній частині України вже є серйозні проблеми з інтернетом. Кілька підприємств — здається, два заводи з виробництва БПЛА — вже виведені з ладу, бо вони недостатньо захищені. А недостатньо захищені вони через помилки, яких ваш уряд припустився ще чотири роки тому. І через помилки західних урядів — не лише на початку повномасштабного вторгнення, а й протягом усіх цих чотирьох років. Ось у чому проблема.

Із цього замкненого кола треба вирватися. Треба почати думати на випередження і шукати рішення для тих проблем, які ще тільки виникнуть. І тоді — бийте по Путіну, змусьте його боятися, завдайте йому поразки.

Перемогти всю Росію можна лише одним способом — вторгнутися на її територію. Однак в України для цього немає ресурсів. Таких ресурсів немає навіть у всього НАТО. НАТО сьогодні здатне більш-менш захистити себе від тієї загрози, яка існує зараз. Утім не від тієї, яка постане через півроку чи рік. Тож побачимо, чи зміниться щось у цьому плані.

    Тож знову ж таки, зосередьтеся на тому, що справді потрібно робити. Україна має вести цю війну так, щоб бути здатною воювати власними силами. Не можна постійно залежати від Заходу, постійно звертатися по допомогу. 

Скажіть Заходу: добре, зробіть те, що зараз зробили німці. Нам потрібне гарантоване фінансування на рік, два, три, п’ять років уперед. Забезпечте нам це. А далі розвивайте власну оборонну промисловість. Удосконалюйте наявне озброєння, створюйте нове, вкладайтеся в дослідження і розробки, запускайте серійне виробництво — так, у співпраці із Заходом.

Ось що вам потрібно. Вам потрібні нові засоби для масованого ураження російських військ на території України. Потрібні засоби, здатні діставати далеко вглиб Росії, долати російську ППО і завдавати ударів по нафтовій промисловості, адже це основа російської економіки.

І вам потрібні величезні обсяги безпілотників і крилатих ракет, щоб завдавати ударів по російських підприємствах, де виробляють балістичні і крилаті ракети та безпілотники.

Ось що вам потрібно. Бо якщо, наприклад, вивести з ладу російську нафтову промисловість, у Путіна виникнуть серйозні проблеми — він втратить значну частину доходів. Якщо знищити заводи, де виробляють балістичні і крилаті ракети та безпілотники, проблеми знову будуть серйозними, бо в нього стане значно менше засобів для ударів по Україні. Ось конкретні рішення. 

А  чекати на когось там, хто не зацікавлений у тому, щоб ця війна закінчилася, а хоче лише повернутися до звичних відносин із Путіним, — це вам не допоможе.

Ось що вам усім нарешті потрібно усвідомити. Вибачте за різкість. Утім це моя позиція з цього приводу.

Інф.: Експресо

Коментарі