Російський «Рассвет»: конкурент Ілона Маска чи чергова вигадка?

Унічна 15 серпняукраїнськіСилиоборони завдали удару по ракетно-космічному центру «Прогрес» уСамарі–приблизноза 900 кілометріввідукраїнськогокордону. Повідомляли, щодляатакизастосуваликрилатіракети Flamingo, черезпрямевлучанняякихвиниклапожежанатериторіїпідприємства. Російськамісцевавлада, зісвогобоку, підтвердила«масованийракетнийудар»ілокальніпошкодженняпромисловоїінфраструктури.

Сам «Прогрес» – аж ніяк не випадковий завод. Це одне з ключових підприємств російської ракетно-космічної галузі, історично пов'язане з виробництвом ракет сімейства «Союз». За заявою українського Генштабу, на підприємстві виготовляють і ракети-носії, які використовують для виведення супутників нової російської системи широкосмугового зв'язку «Рассвет». Волинські Новини розповідають, що це таке, і який потенціал має мережа, яку кремлівські пропагандисти називають ледь не аналогом Starlink.

«Рассвет» пов'язаний із російською компанією «Бюро 1440», яка створює низькоорбітальне супутникове угруповання для широкосмугового передавання даних. Сам розробник позиціює проєкт передусім як комерційну глобальну телекомунікаційну систему.

Принцип знайомий за Starlink

На землі працює абонентський термінал. Він встановлює радіоканал із супутником, супутник передає інформацію далі – на наземний шлюз або через інші апарати угруповання, а звідти дані потрапляють у звичайні наземні мережі.

Ключова особливість – низька навколоземна орбіта. Багато класичних систем супутникового зв'язку використовують геостаціонарні апарати приблизно за 35,8 тисячі кілометрів від Землі. Уже сама відстань створює близько 0,24 секунди затримки лише на проходження сигналу від Землі до GEO-супутника і назад. Низькоорбітальні системи працюють у рази ближче, тому можуть забезпечувати значно меншу затримку.

Для своєї майбутньої мережі «Бюро 1440» заявляє робочу висоту близько 800 кілометрів, швидкість до 1 Гбіт/с і затримку до 70 мілісекунд. Розробник описує супутники як своєрідні «базові станції 5G на орбіті».

Ще одна важлива технологія – лазерний зв'язок між супутниками. Замість того щоб щоразу спускати інформацію на Землю, апарати можуть передавати її один одному оптичним каналом і лише потім спрямувати до супутника, який має доступ до потрібної шлюзової станції. Це зменшує залежність мережі від дуже густої системи наземних шлюзів.

Перші три супутники місії «Рассвет-1» вивели на орбіту в червні 2023 року. У травні 2024-го до них додали три апарати «Рассвет-2», на яких компанія випробовувала, зокрема, лазерний міжсупутниковий зв'язок та власний користувацький термінал на базі 5G NTN.

Наступний етап почався у 2026 році. 23 березня «Бюро 1440» повідомило про успішне виведення перших 16 супутників майбутнього комунікаційного угруповання. А 20 липня компанія оголосила, що апарати другого пакетного запуску також успішно виведено на орбіту. Кількість супутників у другій партії на офіційному сайті не зазначена.

10 серпня заступник начальника ГУР МО України Вадим Скібіцький заявив Reuters, що Росія на той момент мала 16 супутників у системі «Рассвет». За його словами, вони вже можуть забезпечувати зв'язок над Україною, але лише періодично – тоді, коли один із апаратів проходить над потрібною територією.

Водночас до цього «Бюро 1440» вже повідомляло про другий пакетний запуск, не розкривши його складу. Тому з відкритих джерел зараз неможливо надійно сказати, скільки саме апаратів нової мережі перебувають на орбіті, скільки з них уже введено в експлуатацію і як у різних підрахунках враховують експериментальні супутники.

За даними Скібіцького, російські плани передбачають уже 292 супутники у 2027 році та 924 – до 2035-го. Звичайно, це не підтверджений факт майбутнього розгортання: космічні програми залежать від виробництва апаратів, ракет, фінансування та реального темпу запусків. Однак сам масштаб намірів очевидний.

«Рассвет» проти Starlink

Називати нинішній «Рассвет» повноцінним «російським Starlink» було б дочасно.

Станом на середину серпня Starlink налічує понад 10,9 тисячі активних супутників, за підрахунками астрофізика Джонатана Макдауелла. Це найбільше супутникове угруповання, яке коли-небудь створювали. SpaceX лише у 2026 році провела десятки запусків Falcon 9 саме для його поповнення.

Читати ще: Російський аналог Starlink «Рассвет» може стати проблемою, треба створити відповідний РЕБ, – Флеш

Різниця між понад десятьма тисячами апаратів і кількома десятками говорить сама за себе. Густе угруповання Starlink дає можливість постійно передавати абонента від одного супутника до іншого: один іде за горизонт – його практично одразу підхоплює наступний. Саме цього сьогодні бракує «Рассвету».

Є й наземна частина. SpaceX уже має серійні користувацькі термінали різних класів. Наприклад, Starlink Mini важить близько 1,1 кг і за розмірами розрахований на транспортування у звичайному рюкзаку. «Бюро 1440» також заявляє термінали для стаціонарних і мобільних платформ – автомобілів, суден, літаків та поїздів, однак відкритих свідчень масового випуску компактного польового термінала в масштабі, зіставному зі Starlink, поки немає.

Отже, сьогодні між системами – прірва. Але порівнювати лише їхній нинішній розмір також було б помилкою. Для військового ефекту Росії не обов'язково відтворювати глобальний Starlink один до одного.

Навіщо така система Росії у війні

Війна в Україні вже показала, наскільки важливим може бути незалежний широкосмуговий супутниковий канал. Reuters прямо зазначає, що Starlink дав Україні значну перевагу в бойовому зв'язку та операціях із безпілотниками. Його використовують як канал передавання великих обсягів інформації там, де наземні мережі пошкоджені, перевантажені або взагалі відсутні.

Російські війська певний час використовували термінали Starlink, придбані через сірі схеми. Цього року Київ домігся від SpaceX їх відключення. Для армії сама залежність від системи, власник якої може змінити умови роботи або заблокувати нелегальні термінали, вочевидь є стратегічною проблемою.

Власне угруповання цю залежність прибирає.

У перспективі така мережа може забезпечувати резервний зв'язок між підрозділами, передавання великих масивів даних, телеметрію, роботу мобільних командних пунктів та зв'язок із платформами, які перебувають далеко від звичайної телекомунікаційної інфраструктури.

Окремий потенційний напрям – безпілотні системи. Супутниковий канал теоретично дозволяє підтримувати передавання даних на великі відстані без суцільного ланцюга наземних ретрансляторів.

Сотні супутників – це ще не Starlink

У космосі перебуває лише половина такої системи. Інша залишається на Землі: виробничі лінії, користувацькі термінали, шлюзові станції, центри управління, програмне забезпечення та ракети, які мають регулярно доставляти нові апарати на орбіту.

Саме тут SpaceX має величезну перевагу. Компанія одночасно серійно виробляє супутники, користувацьке обладнання та володіє власною багаторазовою ракетою Falcon 9, яка запускається з частотою, недосяжною для нинішньої російської космічної програми.

«Бюро 1440» поки перебуває значно раніше на цьому шляху. Навіть якщо супутники покажуть заявлені характеристики, залишаються питання темпу їх серійного виробництва, регулярності запусків, випуску наземних терміналів, вартості мережі та її стійкості в реальних умовах експлуатації.

Є й фізичні обмеження. Супутниковий зв'язок не є невразливим: це радіоканал із власними вимогами до частот, антенного обладнання та електромагнітної обстановки. Міжсупутникові лазери можуть зменшити залежність від наземних шлюзів, але не скасовують земний сегмент системи взагалі. Самі космічні апарати також мають обмежений ресурс і з часом потребують заміни.

Читати ще: Коротка назва – серйозний аргумент: як український P1-SUN дістає «Шахеди»

Усе це робить побудову власного Starlink надзвичайно складним і дорогим завданням. Але є важливе «але». Росії для війни не обов'язково будувати другий Starlink у глобальному масштабі. Їй достатньо отримати стійке покриття над Росією, окупованими територіями та прилеглим театром бойових дій і забезпечити ним критично важливих користувачів.

Висновки

Сьогодні «Рассвет» не можна поставити поряд зі Starlink і намалювати між ними знак рівності. Російська система перебуває на ранньому етапі розгортання, її фактична продуктивність у масштабі повноцінної мережі невідома, кількість активних апаратів у відкритих джерелах навіть зараз визначити складно, а глобальне угруповання SpaceX випереджає її на порядки.

Але дивитися лише на сьогоднішній стан – теж помилка. За даними української розвідки, Росія прискорює програму й розраховує перейти від нинішнього початкового угруповання до сотень супутників. Якщо це вдасться, Москва отримає те, чого їй досі бракувало: власну низькоорбітальну систему широкосмугового зв'язку, незалежну від іноземного оператора.

Для України це означає, що одна з технологічних переваг цієї війни не є гарантованою назавжди. Питання в іншому – наскільки швидко Росія зможе скоротити цей розрив і чи встигне Україна підготуватися до моменту, коли російський супутниковий зв'язок із експерименту перетвориться на повноцінний інструмент війни.

Олександр ДУРМАНЕНКО