Самостійне виховання дитини та мобілізація: Верховний Суд назвав важливі умови для відстрочки під час війни
Верховний Суд у 2026 році розглянув низку справ, у яких батьки намагалися через суд встановити факт самостійного виховання та утримання дитини, зокрема для отримання відстрочки від мобілізації. Аналіз трьох рішень показує: самого проживання дитини з батьком, навіть разом із доказами фактичного догляду, може бути недостатньо.
Важливе значення мають юридичні обставини щодо другого з батьків, а також правильний спосіб захисту права.
Коли виникають такі спори
Пункт 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає відстрочку, зокрема, для тих, хто самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років за рішенням суду.
Наприклад, після розлучення дитина живе з батьком, мати перебуває за кордоном або майже не бере участі у її повсякденному житті. Батько фактично сам займається дитиною і звертається до суду, щоб отримати рішення про самостійне виховання.
Таке рішення надалі може знадобитися для оформлення відстрочки. Але саме тут і виникають юридичні питання – чи достатньо того, що дитина фактично живе з батьком і він сам нею опікується та чи може суд окремо встановити такий факт лише для того, щоб людина отримала документ для оформлення відстрочки.
У справах, які Верховний Суд розглядав у 2026 році, відповідь залежала не лише від того, хто фактично виховує дитину. Суд звертав увагу на правовий статус другого з батьків, його участь у вихованні та утриманні дитини, а також на те, чи є між батьками реальний спір і чи є встановлення такого факту належним способом захисту права.
Справа № 381/95/25: навіть рішення про місце проживання дитини не стало достатнім
У постанові від 4 березня 2026 року у справі № 381/95/25 Верховний Суд розглянув ситуацію батька, який після розлучення сам виховував доньку. Сторони розірвали шлюб ще у 2022 році. У 2023 році з матері було присуджено аліменти, однак, за встановленими судами обставинами, вона їх не сплачувала.
Станом на грудень 2024 року заборгованість становила понад 74,7 тис. грн. Крім того, окремим рішенням суду від 7 жовтня 2024 року місце проживання дитини було визначено разом із батьком. Батько також звертався до ТЦК за відстрочкою. Спочатку йому повідомили про необхідність надати, зокрема, рішення щодо місця проживання дитини. Після отримання такого рішення він повторно звернувся, але отримав відмову. Тоді чоловік звернувся до суду з вимогою встановити факт самостійного виховання та утримання доньки.
На перший погляд, доказова база виглядала досить переконливою: дитина проживала з батьком, місце проживання було визначене судом, мати мала заборгованість з аліментів, а в матеріалах справи були документи щодо участі батька в навчанні та житті доньки.
Проте Верховний Суд залишив відмову без змін. Ключовим стало не питання того, чи справді батько фактично займався дитиною, а те, який саме спосіб захисту він обрав. ВС погодився, що встановлення факту самостійного виховання в цій ситуації не є належним способом захисту права. Суд звернув увагу на те, що між батьком і матір’ю фактично існував спір щодо виконання матір’ю батьківських обов’язків, а тому відповідні обставини могли бути предметом доказування в іншому спорі.
Окремо Верховний Суд звернув увагу на те, що між батьком і ТЦК існував уже публічно-правовий спір щодо відмови у відстрочці. Тому питання такої відмови має вирішуватися в адміністративному судочинстві.
Тобто наявність рішення про визначення місця проживання дитини з батьком сама по собі не перетворює його на рішення про самостійне виховання.
Справа № 161/1337/25: аліменти можуть стягнути, але факт самостійного виховання – ні
У справі № 161/1337/25 батько звернувся до суду одразу з двома вимогами: просив стягнути з матері аліменти та встановити факт самостійного виховання і утримання дитини.
Він пояснював, що мати виїхала за кордон, а донька проживає з ним і перебуває на його повному утриманні. Встановлення відповідного факту було потрібне йому, зокрема, для отримання відстрочки від мобілізації.
Суди першої та апеляційної інстанцій вимогу про аліменти задовольнили, але у встановленні факту самостійного виховання відмовили. Верховний Суд погодився з таким підходом.
Суд не заперечував можливості захищати право дитини на утримання. Навпаки, мати була зобов’язана сплачувати аліменти. Але стягнення аліментів і встановлення факту самостійного виховання – це різні юридичні питання.
Верховний Суд зазначив, що рівність прав та обов’язків батьків не припиняється через розірвання шлюбу або окреме проживання. Для підтвердження самостійного виховання необхідне існування обставин, унаслідок яких обсяг прав другого з батьків обмежується або припиняється.
Верховний Суд також повторив важливу для цієї категорії справ позицію: факт одноосібного виховання дитини може встановлюватися як одна з обставин, що входить до предмета доказування у спорі між батьками щодо виконання ними батьківських обов’язків. Тобто суд може досліджувати, хто фактично виховує дитину, хто виконує або не виконує свої обов’язки, але це не означає, що такий факт можна автоматично винести в окреме судове рішення лише для отримання певного документа.
Ця позиція особливо важлива, оскільки в справі були й додаткові докази: орган опіки та піклування надав висновок про доцільність встановлення факту самостійного виховання. Однак і це не змінило висновку Верховного Суду.
Справа № 461/5194/24: дитина живе з батьком, але мати не втрачає батьківських прав
Схожий підхід Верховний Суд продемонстрував і в постанові від 31 липня 2026 року у справі № 461/5194/24. У цій справі батько після розлучення фактично виховував сина. Мати проживала в Ізраїлі з новою сім’єю. Між батьками була нотаріально посвідчена домовленість, відповідно до якої дитина проживала з батьком.
Батько звернувся до суду з вимогою встановити факт його самостійного виховання та утримання дитини, пов’язуючи це, зокрема, з можливістю отримати відстрочку. Однак суди відмовили, а Верховний Суд залишив ці рішення без змін.
Причина – сама по собі зміна місця проживання дитини не змінює обсягу батьківських прав другого з батьків. За висновком ВС, проживання дитини разом із батьком ще не означає, що мати юридично усунена від її виховання. У справі не було встановлено обставин, які б свідчили про неможливість матері виконувати батьківські обов’язки або про припинення чи обмеження її батьківських прав.
При цьому суд звернув увагу і на фактичні обставини: дитина підтримувала телефонний зв’язок із матір’ю. Тому твердження про те, що дитина фактично перебуває на утриманні та під постійним доглядом батька, саме по собі не було достатнім для встановлення юридичного факту самостійного виховання.
Якщо порівняти ці рішення, можна побачити кілька спільних підходів Верховного Суду. Перше – проживання дитини з одним із батьків не припиняє прав другого. Стаття 141 Сімейного кодексу України встановлює рівність прав та обов’язків матері й батька. Розірвання шлюбу або окреме проживання не впливає на обсяг цих прав і не звільняє батьків від обов’язків щодо дитини.
Важливо не лише те, хто фактично доглядає за дитиною, а й правовий статус другого з батьків. У постановах ВС йдеться про такі обставини, як позбавлення батьківських прав, визнання особи безвісно відсутньою або недієздатною, оголошення померлою, смерть чи інші юридичні обставини, які впливають на можливість особи реалізовувати батьківські права. Саме такі обставини можуть мати значення для підтвердження юридично значущого факту самостійного виховання.
Також судове рішення не повинно бути лише проміжною ланкою для отримання іншого рішення чи документа. Особливо чітко це видно у справі № 381/95/25.
Якщо реальний спір виник із відмови ТЦК у наданні відстрочки, то предметом судового розгляду має бути саме законність такого рішення суб’єкта владних повноважень. Водночас обставини щодо виховання дитини можуть мати значення під час розгляду відповідного спору.
Пункт 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII дійсно передбачає право на відстрочку у випадку самостійного виховання та утримання дитини за рішенням суду. Але з практики Верховного Суду за 2026 рік видно, що для суду недостатньо лише фактичної картини: дитина проживає з батьком, він забезпечує її, водить до школи та займається повсякденними справами.
Потрібно розмежовувати фактичне одноосібне піклування про дитину та юридично значущий статус самостійного виховання, який породжує передбачені законом наслідки. Якщо ТЦК вже відмовив у відстрочці, необхідно дивитися не лише на сімейні обставини, а й на саму причину відмови та спосіб її оскарження.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
