Щаслива, що змогла хоч трішки допомогти. Блог Галини Олійник

Викинули якісь "добрі" люди на нашу вулицю трьох кошенят. Манюні, яким місяць-півтора, порозбрідалися хто куди, відчайдушно нявкаючи. Довкола бігало чимало собак, їздили машини. Насувалася ніч, а з нею холод. Діти зчинили плач: "Мамо, тату, рятуйте тваринок". Нам і самим стало дуже шкода малят. Я взяла одне на руки – воно аж трусилося, так змерзло. Забрали всіх трьох додому, дали їм їсти. Судячи з того, як котики жадібно накинулися на їжу, були дуже голодні.

Ми вже маємо кішку, тому змоги залишити в себе малят на зовсім не було. Тож відразу почала шукати новий дім для кошенят. Влаштувала кожному фотосесію. Котики, навіть ще не купані, були дуже гарні, милі, ласкаві, жваві. Двоє рудих, один триколірний. Дві дівчинки, один хлопчик.

Дівчинка





Дівчинка





Хлопчик





У соцмережах розповіла, що шукаю для них люблячих господарів, додала світлини. Це було пізно ввечері. А вже вранці була вражена тим, скільки людей поширили мій допис, написали слова підтримки. Якщо взяти до уваги всі соцмережі, то поширень було близько сотні. І це дало результат. Того ж дня зателефонувала жінка і "забронювала" рудого хлопчика. Вона розповіла, що бере котика для доньки. У них, мовляв, уже є кілька котів, але вони так люблять рудиків, що хочуть ще одного. Тим паче мешкають у селі поблизу Чернівців, тож тісно цій котячій компанії не буде.

Тим часом я кошенят добре викупала, і вони стали справжніми красунчиками. В одного виявила кліща, поїхали до ветклініки витягувати. Там малят оглянули, зважили, дали таблетки від гельмінтів. Як сказала ветеринарка, кошенята візуально повністю здорові й на вигляд абсолютно як домашні. Вони зачарували всіх настільки, що одна із працівниць ветклініки вирішила взяти триколірну кицьку собі. Вона пригорнула малятко до себе з такою любов’ю, що я відчула: у малої буде все гаразд.

Пізніше приїхала і нова господиня рудого хлопчика. Вони з донькою теж бережно закутали крихітку в поли куртки, їхні обличчя світилися від ніжності. Вірю, що рудик житиме приспівуючи у селі. Того ж дня зателефонували і й забрали руду кицьку. Це виявилася дружина військового з двома малими дітьми. "Рішення було спонтанним, але ми дуже хочемо взяти кошеня. Наш тато про це ще не знає, ми його поставимо перед фактом", – засміялася жінка.

Пізніше було ще чимало дзвінків. Хтось хотів забрати, інші пропонували допомогу в прилаштуванні. По котиків утворилася справжня черга. Здається, якби їх у мене було зо десять, то я б усіх змогла роздати.



Зоозахисники кажуть, що таких маленьких кошенят зазвичай розбирають. А на рудих то взагалі великий попит. Вплинув і розголос і допомога багатьох добрих людей. Щиро вдячна кожному.

А я відчула справжнє щастя від того, що змогла хоч трішки допомогти цим крихіткам.