Вони втекли від війни і пережили свою першу зиму у комунальному шелтері, який став новим домом майже для двох десятків ВПО. Звикати до нового місця довго не довелось, бо в Надвірнянському прихистку намагались створити найкращі умови для людей, яких зачепила війна. Дехто готовий тут залишитись назавжди, щоб нарешті почати життя спочатку.
У рамках престуру у Надвірнянську громаду, організованого Івано-Франківським регіональним відділенням Асоціації міст України, Версії побували в одному з прихистків для ВПО в Надвірнянській громаді.
Комунальний шелтер у Надвірній відкрили на базі гуртожитку департаменту освіти у вересні 2023 року. Цьому передував капітальний ремонт приміщення.
За словами начальника Офісу соціальних послуг Надвірнянської міської ради Василя Василенка, шелтер – це результат синергії місцевого самоврядування, міжнародних партнерів, волонтерів і загалом активних громадських інституцій. Його облаштували всім необхідним для комфортного проживання людей.
«Це був гуртожиток. Капітальний ремонт тут почали у жовтні 2022 року і в вересня 2023 – завершили. Зараз в прихистку є 7 житлових кімнат, він розрахований на 20 місць», – розповів Василь Василенко.
Реконструкцію та капітальний ремонт у приміщеннях зробили за кошти донорів та міського бюджету. Загальна вартість реконструкції склала близько 6 мільйонів гривень.
До облаштування шелтеру долучились МОМ ООН Міграція, молодіжна організація «Стан» в рамках проєкту «Відповідь на кризу в країні – 2022» в партнерстві з еською організацією «людина в біді» за підтримки уряду Канади, Програма міжнародної технічної допомоги Україна-Польща «Культура кована у вогні», ГО DESPRO, Міжнародна організації з міграції, ПРООН ICAP «Єднання» та ГО «Дій-Краматорськ». З міської казни на реалізацію проєкту спрямували близько 2 мільйонів гривень.
«У такий непростий час, коли триває повномасштабна війна, гостро стоїть питання з місцем тимчасового проживання для людей, які втратили свої домівки. І важливо не тільки прихистити якомога більше ВПО, а й забезпечити їх комфортними умовами перебування. Цей напрямок роботи – не лише про дах над головою, але й про соціалізацію, адаптацію та пошук можливостей для забезпечення переселенців в нових умовах», – звернув увагу Василь Василенко.
Зараз в комунальному прихистку мешкає 16 осіб – від пенсіонерів та ветеранів до матерів з маленькими дітьми. Першочергове право на поселення мають люди з регіонів, які окуповані або знаходяться в зоні бойових дій. Зараз тут живуть переселенці з Запоріжжя, Донеччини та Луганщини.
«Передбачалось, що це буде тимчасове житло і ВПО зможуть тут жити безкоштовно до 6 місяців. Але наш прихисток увійшов у всеукраїнську мережу, і за умовами проживання тут має бути безкоштовно. З державного бюджету буде надходити відшкодування, ми вже подали відповідні документи. Але наразі все фінансується за кошти міської ради», – відмітив Василь Василенко.
Оскільки шелтер був відкритий на базі гуртожитку, то і приживання тут гуртожитського типу: кімнати окремі,, але кухня та санвузли – спільні.
«Лише дві кімнати обладнані окремими санвузлами. Решта все – спільне. На жаль специфіка приміщення не дозволила нам зробити по-іншому», – додав начальник Офісу соціальних послуг.
В шелтері є укриття, пральня, підведений інтернет. Кухня обладнана всією необхідною технікою.
Однією з мешканок прихистку є переселенка з Донеччини Наталія Гайдова. В Надвірній вона мешкає з сином, доньки залишились у Києві. Поки не потрапила в цей шелтер, довелося переїжджати 9 разів.
«Ми з Покровського району. Два тижні просиділи у підвалі. Ви знаєте, щоб звикнути до обстрілів потрібно тільки три дні. І це насправді страшно, що нам доводиться до такого звикати. А потім прийняли рішення – їдемо. Це було у 9 квітня 2022 року», – пригадує Наталія.
Спочатку сім’я потрапила на Буковину, згодом – на Прикарпаття.
«За два роки переїжджали 9 разів. Жили у Вижниці, Кутах, Івано-Франківську. Спочатку в садочках та школах. У Вижниці жили в спеціалізованій школі-інтернаті імені Назарія Яремчука. Потім переїхали в Кути – спочатку в садочок, а потім в шелтер від Карітасу. Після цього знайшли будинок на дві сім’ї, возила дітей за 5 км в школу. Далі у Франківську жили – трохи у волонтерських квартирах, трохи – у гуртожитках. Я вже втомилась переїжджати, чесно», — розповідає Наталія Гайдова.
Зараз сім’я розділена: старші доньки переїхали до столиці, а Наталія з сином опинилась у Надвірній.
«Доньки в Києві. Старша працює, молодша закінчила 11 клас і переїхала туди вчитись. Кличуть до себе. Але Київ – не моє місто. Я все життя прожила в невеликому селищі, тому тут в Надвірній мені дуже подобається. І син тут навчається в військово-спортивному ліцеї. Я роботу в готелі знайшла», – розповідає Наталія.
Жінка хотіла б залишитись жити на Франківщині.
«Я б хотіла жити у Надвірній. Мені тут справді подобається. І сину подобається. Доньки приїжджають раз на місяць-два, ходимо в гори. Було б добре, якби була якась державна програма допомоги з житлом, щоб я могла з часом виплачувати і викупити його. Насправді, як виявилось, людині не треба багато для життя. Спокійно б працювала і не рвала душу, що потрібно знову кудись їхати», – додає Наталія.
Віталій Мураль – військовий. Мешкав в Новогодівці Донецької області. Після початку вторгнення приїхав у Надвірну, кілька разів ходив у воєнкомат, але його відмовлялись мобілізовувати. Тоді повернувся додому і вже звідти у грудні 2022 року мобілізувався у 93 бригаду.
«Воював три місяці, потім отримав контузію, три поранення. Пройшов лікування, реабілітацію. Вже тут, у Надвірній, пройшов МСЕК, дали другу групу інвалідності», – розповідає Віталій.
Ветеран поки мешкає у шелтері, але хотів би придбати власне житло.
«Чекаю на виплати, може зможу купити квартиру у Надвірній», – каже Віталій.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам