«Шталаг 355» у Хмельницькому: 65 тисяч тіл у траншеях та злочини нацистів, що шокували весь світ

Музей історії міста Хмельницького нагадує про одну з найтрагічніших сторінок окупаційного періоду Другої світової війни на Поділлі — створення табору для радянських військовополонених «Шталаг 355», через який пройшло понад 100 тисяч бранців.

20 серпня 1941 року на території нинішньої військової частини у мікрорайоні Ракове в Хмельницькому (тоді Проскурів) нацисти організували табір особливого режиму, який з січня 1942 року функціонував як Шталаг 355. Табір діяв до листопада 1943 року.

Охорону табору здійснювали не лише німецькі підрозділи, а й румунські солдати, а для внутрішнього режиму залучалася поліція з числа полонених-добровольців. Влада в таборі повністю перебувала в руках коменданта — офіцера у званні не нижче майора. Командні кадри для таборів військовополонених готували на навчальних курсах у шталагу II D Штаргард (Померанія)
Під час Другої світової війни на території України нацистська Німеччина розгорнула масштабну мережу таборів для радянських військовополонених. Доля цих людей була однією з найтрагічніших сторінок війни, оскільки Третій Райх розглядав їх не просто як супротивників, а як «расово неповноцінний елемент», що підлягав планомірному знищенню або виснаженню непосильною працею. На відміну від західних союзників, щодо радянських солдатів Третій Райх повністю ігнорував Женевську конвенцію 1929 року. Головне завдання вермахту полягало у позбавленні ворога людського ресурсу та використанні його для безкоштовної праці на будівництві, у кар’єрах чи сільському господарстві.

Більшість військовополонених потрапила до рук ворога в перший етап війни (літо — осінь 1941 року). Протягом 1941 року під час стратегічних наступальних операцій вермахту у масштабні оточення потрапили цілі фронти. Найбільшими на території України були Київський котел (у полон потрапило понад 600 тис. осіб) та Уманський котел (близько 100 тис. осіб).На початку вторгнення радянські підрозділи часто залишалися без чітких наказів, палива та боєприпасів, що робило подальший опір фізично неможливим. Значну частину бранців становили поранені й контужені солдати, яких залишали на полі бою або у польових шпиталях.

Уся табірна система підпорядковувалася вермахту й ділилася на кілька категорій:

• Дулаги (Durchgangslager): Пересильні табори поблизу лінії фронту (огорожені ділянки в полі чи лісі).
• Шталаги (Stammlager): Основні стаціонарні табори для рядового та сержантського складу. Влада в таких таборах належала коменданту (офіцеру у званні не нижче майора), а підготовка кадрів здійснювалася на спеціальних курсах (зокрема в шталагу II D Штаргард).
• Офлаги (Offizierlager): Спеціалізовані табори для офіцерського складу.
• Робочі команди (Arbeitskommandos): Філії таборів, звідки в’язнів відправляли на важкі роботи (шахти, заводи, будівництво доріг).

Хоча умови в шталагах на території України наближалися до концтаборів, між ними існувала юридична та організаційна різниця: шталаги підпорядковувалися Вермахту (Сухопутним військам / ОКВ).

Наглядачами були військові комендатури та охоронні батальйони. А концтабори ж перебували у веденні Головного господарсько-адміністративного управління СС (SS-WHA). Охорону здійснювали загони СС «Мертва голова». Попри це, система СС втручалася у справи вермахту: спеціальні комісії СД та гестапо проводили в шталагах «селекцію», вилучаючи євреїв, політруків та поранених для негайного розстрілу або відправки до концтаборів.

Табір Stalag 355 розмістили на території колишнього радянського військового містечка. По периметру він був обнесений колючим дротом і розбитий на квадрати, між якими залишався простір для проїзду возів. Штрафний ізолятор відмежовано від загальної зони табору двома рядами колючого дроту, його охороняла окрема команда.

Нацистське командування створило розгалужену систему підпорядкованих таборів та окремих робочих команд, які охоплювали як різні території самого Проскурова (нині Хмельницький), так і населені пункти області та сусідніх регіонів.
Загалом у межах міста та на його безпосередніх околицях діяло 6 філій та окремих точок утримання. Відділення біля залізничної станції Гречани використовувалося для розвантаження ешелонів із полоненими, первинного сортування, тимчасового утримання та формування вробочих бригад для ремонту залізничних колій. Через це у деяких архівних джерелах та спогадах табір описується під подвійною назвою: «Шталаг-355 Проскурів / Ракове — Гречани».У центральній частині міста на вул. Кам’янецькій, на території тодішнього міського військкомату (сьогодні в цій будівлі розташована філармонія)Окупанти відвели під табірну філію одноповерхову цегляну будівлю, а довкола звели додаткові дерев’яні бараки, збудовані руками самих бранців. Полонених звідси залучали до розчищення міських вулиць, ремонту адмінбудівель та шляхових робіт, також діяли дрібні робочі команди (Arbeitskommandos), які щодня під конвоєм виганяли на важкі фізичні роботи: розробку кар’єрів, будівництво та мощення автошляхів, розвантаження складів.

Шталаг-355 був адміністративним центром для низки зовнішніх підпорядкованих таборів у сусідніх містах і райцентрах: у Старокотянтинові розташовувалося одне з найбільших підпорядкованих відділень (Zweiglager), яке функціонувало з вересня 1941 по липень 1943 року на території військових казарм містечка. За даними досліджень, у старокостянтинівській філії загинуло понад 3 300 полонених.Філія Шталагу 355 також забезпечувала робочою силою будівництво військово-стратегічних об’єктів та автошляхів у районі Вінниці. У Жмеринці діяв тимчасовий пересильний пункт та робоча команда при залізничному вузлі. У Летичеві та Ярмолинцях діяли місцеві філії, де полонених утримували в непристосованих приміщеннях (колишніх складах чи просто неба) і змушували працювати на спорудженні стратегічного автошляху (DG IV) та видобутку матеріалів у кар’єрах.

Всі філії підпорядковувалися єдиному коменданту та штабу Шталагу 355 у Проскурові.

Зі спогадів молодшого лейтенанта Дмитра Небольсина:

«На території табору все залишалося як до війни: добротні казарми, акуратні алеї… не було тільки трави, вона зникла, її до самих корінців і навіть з корінням вирвали і з’їли полонені, оголивши, утрамбовану тисячами ніг, землю. День в таборі здавався роком…».

Антисанітарія, відсутність води та вбиралень призвели до спалахів дизентерії та епідемічного висипного тифу (лютував з лютого 1942 по лютий 1943 рр.). Від тифу померло до 5 000 осіб, а в найтяжчі періоди щодня гинуло від 600 до 900 бранців. Доведені до крайньої межі виснаження, деякі в’язні божеволіли. За найменшу провину катували в бетонному карцері, звідки майже не було шансів вийти живим, або розстрілювали на місці.

У листопаді 1943 року через наближення фронту табір був ліквідований, а вцілілих в’язнів вивезли до таборів у Польщі та Німеччині.

За загальними оцінками, через систему Шталагу 355 перейшло понад 100 000 осіб. За час існування табору в ньому було закатовано, вбито та померло від хвороб понад 65 тисяч людей. Загиблих ховали у масових ровах безпосередньо на території табору.

«Після визволення області від німецьких загарбників було проведено судово-медичну експертизу з розслідування лиходійств німецько-фашистських окупантів. На території Проскурівського табору в Раковому експертизою виявлено поховання радянських військовополонених (у братських могилах до 20 тис. трупів і в траншеях до 45 тис. трупів). Виявлення місць масового знищення радянських громадян і військовополонених розпочалося одразу ж після визволення міста. Діяла Надзвичайна державна комісія з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників. Для доведення вини окупантів у цих антилюдяних злочинах у складі комісії запрацювала судово-медична комісія у складі заступника фронтового судово-медичного експерта 1-го Українського фронту гвардії майора Петра Червинського, експерта-капітана Віктора Петровича Голубєва та армійського судово-медичного експерта Галини Михайлівни Копилович. Судово-медична комісія працювала під наглядом представника Надзвичайної державної комісії Андрія Микитовича Кононова. До її складу були включені представники місцевих органів влади та партійних органів: голова Кам’янець-Подільського облвиконкому Андрій Петрович Ковбасюк, голова Проскурівської міськради депутатів трудящих Петро Олександрович Жимко. Дієву допомогу в розкритті злочинів окупаційного режиму на території міста надавали командири військових підрозділів, які перебували в місті та увійшли до складу комісії: гвардії підполковник Олексій Павлович Кудряшов, військовий комендант міста гвардії майор Василь Олександрович Захаров. До комісії також включили представника від духовенства — протоієрея Проскурівського собору Євгенія Аколовського. У її складі також працював місцевий лікар Василь Григорович Масенко. Комісія працювала з 30 квітня по 11 травня 1944 р.».

Злочини, скоєні в Шталагу 355, були окремо згадані під час Нюрнберзького процесу.

Після війни на місці братських могил у мікрорайоні Ракове було облаштовано Меморіал пам’яті жертв нацистського режиму, який нагадує про трагедію тисяч безвинно загиблих людей.