Штрих до історії Луцька: міські промисли ХVІ – першої половини ХVІІ століть

Достатньо розвинутими у Луцьку ХVІ – першої половини ХVІІ століть були промисли. Вони відділялися від ремесла тонкою межею, часто трансформуючись з одного типу організації виробництва в інший. Наприклад, ґуральництво, броварництво та медоваріння, умовно об’єднані під назвою винокуріння, існували частково у формі цехового ремесла, а частково у формі промислів.

Відповідно до поборового реєстру 1566 року, Войтко з Торчина сплачував податок з дому та ремесла – «що солод роблять», а чимало інших міщан давали побор «з меду, пива», що ремеслом не ідентифікувалось. Такими були Опанас Кондратович, Матвій Лідичай, Соломон Якубович, Аврам Яблонський, Петро Радивонович та інші. Загалом варіння й продаж меду-пива було досить поширеним та прибутковим заняттям людей ХVІ-ХVІІ століть. Бровар. Йост Амман, різьба на дереві, відбиток, з «Книги професій та звань», 1568 рік

Пивовар XV століття з Hausbuch der Mendelschen Zwölfbrüderstiftung (1437 рік)

Особливо це стосувалося міст з правом монополії на виробництво й продаж алкоголю. До їх числа входив і Лучеськ. Вольність монополії на шинкування було даровано лучанам привілеєм Сиґізмунда Авґуста від 29 грудня 1552 року: «Корчем також за півмилі від Луцька на всі сторони не має ніхто тримати» і конфірмована листом короля Стефана 26 жовтня 1576 року. Портрет Сигізмунда Августа, 1605 рік

Разом з шинкуванням у Лучеську міщани шинкарювали й орендували корчми за його межами. Луцький міщанин Петро Юшкович у 1565 році продавав мед-пиво на Жидичинському ярмарку, а лучанин Іван Іванович в 60-х роках ХVІ століття орендував корчму в Ощеві (нині – село на Горохівщині). Ґуральництвом в орендованій корчмі Лаврова займався луцький міщанин Томило Лодижич.

Читати ще: Ремісничі статути: з історії маґдебурзького Луцька

Корчми були не єдиним об’єктом орендування лучан. У лютому 1571 року двоє луцьких міщан – Григорій та Павло Степановичі – на ґроді зобов’язувалися перед холмським підкоморієм Михайлом Дзялинським побудувати за свій рахунок новий водний млин у Жукові (нині – однойменне село неподалік Бережан на Тернопіллі) – володінні королівського служебника. Попередній млин, який орендували луцькі городяни, згорів якраз упродовж орендного терміну. Адріен ван Остаде. Скрипаль біля таверни (1673)

Схема водяного млина. Гравюра з книги Theatrum Machinarum Novum, 1661 рік

Серед промислів лучан важливе місце посідало перепечайство (пекарство). У середині ХVІ століття перепечайством, поруч із основним ремеслом, займались кравці, кушніри, різники, пивовари, шевці, постригачі та інші. Габріель Метсу. Пекар (перепечай) сурмить у свій горн, сповіщаючи про свіжу випічку. Середина ХVII століття

Основним джерелом прибутку пекарство слугувало більш ніж тридцяти луцьким міщанам. До промислово-ремісничих занять лучан належало і рибальство. Цікаво, що на початку ХVІІ століття в Луцьку існував і цех рибалок, що налічував близько 20 ремісників. Така кількість цехової братії була досить значною. Ульріх фон Ріхенталь. Риба на столі у вельмож. З хроніки Констанцького собору, початок ХV століття

В Острозі, попри сприятливі умови для вилову риби, – наявність міського ставу та територіальна близькість до річок Вілії та Горині, станом на 1687 рік мешкало лише п’ять риболовів. Нинішня вулиця Данила Галицького. Справа – ряди на Ринку. В кінці – церква і монастир Луцького Хрестовоздвиженського братства

У Луцьку традиційно проводили щотижневі торги. Вони відбувалися в понеділок та п’ятницю й обслуговували потреби місцевого люду, зосібна – малозаможного населення, яке не могло дозволити собі робити харчові й господарські запаси від ярмарку до ярмарку. Міхал Кулеша. Руїни Луцького замку. На зображенні видно човнярів (рибалок?), 1852 рік

Вибір товару на торгах був набагато бідніший і примітивніший від ярмаркового. Забезпечуючи провіантом міську людність, торги служили звичним і необхідним атрибутом міського життя.

Оксана ШТАНЬКО