Це історія про двох Василів Зінкевичів – батька, який прославляв Україну піснею, та сина, який сьогодні захищає її зі зброєю в руках.
Про музику, що лікує душі, і мужність, що кується на передовій.
Коли на сцену виходить Василь Зінкевич, зал завмирає. Його голос – це ціла епоха в історії української пісні: від легендарної “Червоної рути” та запальної “Балади про мальви” до пронизливих “Маминої світлиці” та “Нового дня над Україною”.
Народний артист, Герой України, лауреат Шевченківської премії – він ніс українське слово у світ, коли це було складно, і залишився вірним своїй землі до кінця.
Але сьогодні його головна гордість – це не зірки на погонах, а його син, якого він також назвав Василем.
Старший син легендарного співака зробив вибір, який змушує тремтіти серце кожного батька.
Замість спокійного життя графічного дизайнера та музиканта, він обрав шлях воїна.
Сьогодні Василь-молодший – гранатометник у складі Третьої штурмової бригади. Його завдання – прикривати піхотинців, коли ворог іде на штурм.
“Я розумів, що буде кров, піт, бруд і важка чоловіча робота”, – згадує він свій шлях до мобілізації у 2024 році.
До цього він довго готувався: проходив вишколи з тактичної медицини, вивчав статут і тренувався, аби стати справді корисним на фронті.
Він не хотів “відсиджуватися” в тилу – йому був потрібен прямий контакт з ворогом, аби боротися за свою країну по-справжньому .
Цікаво, що син довго приховував своє рішення від батька, боячись за його здоров’я та вік.
А коли правда стала відома, легендарний співак, який за своєю натурою пацифіст, сказав синові лише одне: “Я тобою пишаюся”.
Ось так переплітаються долі: той, хто все життя дарував людям красу та надію через пісню, виховав сина, який захищає цю красу зі зброєю в руках.
І поки лунає “Червона рута” у тилу, десь на передовій Василь Зінкевич-молодший тримає оборону, доводячи, що українська пісня та українська мужність – нероздільні.
Слава воїну! Слава Україні!
Олег Байрак