Сьогодні вшановують апостолів Вартоломея та Варнави

Про Вартоломея Святе Письмо подає доволі скупі відомості. Синоптики і Книга Діянь апостолів його ім’я подають серед списку дванадцяти найближчих учнів Христових (Мт. 10, 3; Мр. 3, 18; Лк. 6, 14; Ді. 1, 13). Євангеліє від Йоана про нього не розповідає нічого, хоч Отці Церкви (св. Йоан Золотоустий, св. Кирило Олександрійський, св. Епіфаній Кіпрський) вважають його тією ж особою, що й Натанаїл з Кани Галилейської (Йо. 21, 2), котрого апостол Филип привів до Ісуса зі словами: “Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки” (Йо. 1, 45).

Передання пізніше зобразить місійну подорож цих двох апостолів до Сирії та Малої Азії. Коли Филипа в м. Ієраполі стратили, повісивши на протягнутому через пробиті п’яти шнурі головою вниз, Вартоломеєві вдалося врятуватися і вирушити до Індії. Там він переклав Євангеліє від Матея на санскрит. Передання також розповідає про апостольську подорож Вартоломея до Великої Вірменії і його мученицьку смерть в м. Альбані (тепер Баку). Зазнавши розп’яття головою донизу, апостол не переставав проповідувати, через що язичники здерли з нього шкіру і відтяли голову.

Мощі святого, рятуючи від перських та арабських завоювань, кілька разів переносили, поки вони не опинилися в Беневенті та в Римі. Латинська Церква на спомин про перенесення мощей Вартоломея до Риму імператором Оттоном ІІ Рудим у 983 р. святкує день його пам’яті 24 серпня.

Частину мощей Вартоломея св. Йосиф Піснеписець в ІХ ст. привіз до Константинополя, поклав поблизу міста у заснованому ним монастирі та створив канон на його честь, оскільки не знайшов літургійних текстів, присвячених апостолу. Від цього тексту і бере початок уся піснетворчість преподобного Йосифа.

Про апостола Варнаву розповідає Книга Діянь. “Йосиф, якого апостоли прозвали Варнавою, що значить син утіхи, левіт, родом з Кіпру, мав поле; продавши його, він приніс гроші й поклав у ногах апостолів” (Ді. 4, 36-37). Так він приєднався до тих, що були учнями і свідками Ісуса Христа. Святе Письмо характеризує його як “чоловіка доброго, повного Святого Духа та віри” (пор. Ді. 11, 24).

Далі Книга Діянь та літургійні тексти на його честь поєднують Варнаву з апостолом Павлом. Щойно той навернувся і ще був знаний як Савло, “Варнава взяв його, привів до апостолів і розповів їм, як він у дорозі бачив Господа і що говорив до нього, і як він проповідував відважно в Дамаску ім’я Ісуса” (Ді. 9, 27). Варнава виступив як той, хто поручився за Павла і привів його до збору апостолів. Передання стверджує, що раніше вони разом навчалися в Єрусалимі при законовчителю Гамалиїлу.

За дорученням Єрусалимської Церкви Варнава подорожував до Антіохії, щоб пересвідчитися у наверненні греків. “Коли він прийшов і побачив ласку Божу, зрадів і підбадьорив усіх триматися Господа рішучим серцем” (Ді. 11, 23). До Антіохії він привів і Савла з Тарсу. “Вони збиралися цілий рік у церкві й силу людей навчали” (Ді. 11, 26). Після цього їх відправили в Юдею із зібраною для потребуючих допомогою.

З Антіохії розпочалася перша місійна подорож апостола Павла, в якій Варнава його супроводжував. Вони проповідували в Селевкії, на рідному для Варнави Кіпрі, в Пергії Памфілійській, Антіохії Пісідійській, Іконії, Лістрі, Дербі, після чого повернулися до Антіохії.

Варнава і Павло брали участь в Єрусалимському Соборі (бл. 51 р.), де відбувалася дискусія щодо необхідності дотримання Мойсеєвого Закону наверненими з поган християнами. Постанови, прийняті на Соборі, вони передали братам в Антіохію.

Перед відправкою Павла у другу місійну подорож його шляхи з Варнавою розділилися. Їхня суперечка виникла через Йоана, прозваного Марком, небожа Варнави (пор. Кл. 4, 10). Він відлучився від них під час першої подорожі, і Павло не вважав за потрібне брати його знову. “Варнава взяв із собою Марка й відплив до Кіпру” (Ді. 15, 39).

Передання розповідає, що Варнава бував у Римі та заснував єпископський престол в Медіолані (Мілані). Стихира на Вечірні 11 червня так оспівує цю подорож на Апеннінський півострів: “Отримав ти, апостоле, проти демонів нездоланну владу і силу, щоб іменем Христовим начала темряви проганяти; обійшов єси землю, освічуючи її як сонце, і до Риму славетного прийшовши, першим возвістив єси, славний, Христове спасительне пришестя”.

Повернувшись до Кіпру, Варнава близько 62 р. зазнав мученицької смерті через побиття камінням. Житіє розповідає, що вогонь не торкнувся тіла апостола, коли погани спробували його спалити. Після цього учні поховали Варнаву, поклавши з ним Євангеліє від Матея, яке він власноручно переписав. Місце поховання апостола з часом втратилося, і тільки 448 р. він уві сні з’явився архиєпископу Кіпру Антиму та показав, де покояться його мощі. Євангеліє, яке знайшли в руках Варнави, імператор Зенон поклав у придворній церкві, а на місці поховання побудував храм. Через те Кіпрська Церква отримала статус апостольської та право самостійно обирати предстоятеля.

Деякі літургійні тексти 11 червня містять молитовні звернення до Вартоломея і Варнави окремо. Інші ж їх об’єднують. В багатьох із них відчутним є мотив П’ятдесятниці. Частково це пояснюється спільною для літургійного поминання усіх апостолів темою, що свою місію вони отримали після Зіслання Святого Духа, а частково тим, що день їхньої пам’яті часто може потрапляти в період святкування П’ятдесятниці.

Канон Вартоломею, про який уже йшлося, оспівує походження його служіння такими словами: “Зійшовши на висоту добродійства, поділеними вогненатхненними язиками ти збагатився вогневидно як Христовий апостол пришестям Утішителя, пребагатий, хмиз нечестя і нерозуму поїдаючи”. А тропар свята звертається одразу до обох апостолів, просячи про заступницьку молитву: “Вогнеподібний язик у силі Духа прийнявши, Слово, що прийшло у плоті, ви всюди проповідували; його ради той — у голову усічений, а той — камінням побитий, і ви є апостольського лику окраса, Вартоломею й Варнаво. Тому пам’ять вашу почитаємо й просимо: Моліть Христа Бога, щоб ми прийняли гріхів відпущення”.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.